04 березня 2014 р. Справа № 876/13504/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Довгополова О.М.,
суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Писарева О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської митниці, яким просив визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці від 15.07.2013 року № 224-о «Про звільнення ОСОБА_1» та поновити його на посаді старшого інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці Міндоходів з 16.07.2013 року.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року позов задоволено повністю.
Постанова мотивована тим, що в період з 08.00 год. по 20.00 год. 15.07.2013 року ОСОБА_1 перебував на службі на митному пості «Рава-Руська». Оскільки до дисциплінарної відповідальності в цей період позивач не притягався, а відповідач митниця не заперечує факт написання заяви за адресою Львівської митниці Міндоходів по вул. Костюшка, 1 у м. Львові, суд дійшов висновку, що твердження позивача про те, що заяву від 15.07.2013 року про звільнення з посади за угодою сторін він написав 16.07.2013 року, відповідають дійсним обставинам справи. Суд не взяв до уваги акт від 16.07.2013 року про відмову від ознайомлення з наказом про звільнення, оскільки такий складений уповноваженими працівниками зацікавленої особи. Крім того, в листі від Львівської митниці від 16.07.2013 року про надіслання позивачу для відома наказу про звільнення не зазначено, що такий надсилається з підстав відмови ОСОБА_1 від ознайомленням з ним 16.07.2013 року о 09.10 год., що дає можливість суду дійти переконання, що заява про звільнення позивачем була написана не 15.07.2017 року, а 16.07.2013 року, як зазначав позивач в своїх поясненнях. З дослідженої в судовому засіданні копії заяви про звільнення, поданої позивачем в порядку п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю (КЗпП) України вбачається, що на ній відсутня дата майбутнього звільнення, а лише є відмітка митниці «ВКР в наказ», за датою 15.07.2013 року та підписом уповноваженої особи.
Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач. Вважає, що вказана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд вважав встановленими обставини, які не були доведеними. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу стала заява позивача, подана добровільно без будь-якого примусу в порядку ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Анулювання домовленості щодо припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України між працівником та роботодавцем може мати місце лише при взаємній згоді про це роботодавця та працівника. Факт волевиявлення позивача на розірвання трудового договору підтверджується даною заявою, поданою ним особисто, а у відповідача - резолюцією начальника на даній заяві. Можливість відкликання заяви про звільнення передбачена у випадку розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України). Оскільки між позивачем та відповідачем досягнуто згоди про розірвання трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України шляхом погодження відповідної заяви позивача, вимоги ст. 38 КЗпП України не можуть застосовуватись. Висновок суду першої інстанції про те, що заяву про звільнення позивач написав і подав не 15.07.2013 року, а 16.07.2013 року, є припущенням, оскільки суд не навів жодного належного та допустимого доказу на його підтвердження. Також відповідач вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги акт від 16.07.2013 року про відмову позивача від ознайомлення з наказом про звільнення, мотивуючи, що такий складений уповноваженими працівниками зацікавленої особи, оскільки суд не встановив жодних порушень вимог законодавства при складанні цього акту.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, пояснення до апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановив суд, ОСОБА_1 з серпня 2011 року перебував на службі в митних органах України, зокрема, з 12.07.2013 року на посаді старшого інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці.
Наказом Львівської митниці від 15.07.2013 року № 224-о «Про звільнення ОСОБА_1» позивач був звільнений з 15.07.2013 року із зазначеної посади за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України.
В наказі зазначено, що він виданий на підставі особистої письмової заяви ОСОБА_1
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність даного наказу та наявність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну службу» державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Підстави припинення державної служби передбачені ст. 30 Закону України «Про державну службу».
Частиною 1 цієї статті визначено, що державна служба може бути припинена з підстав, передбачених Кодексом законів про працю України.
Згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України однією з підстав розірвання трудового договору є угода сторін.
ОСОБА_1 стверджує, що заяву про звільнення в порядку ч. 1 ст. 36 КЗпП України він написав під впливом обману та тиску з боку керівництва Львівської митниці, але дана заява на прохання керівництва була ним датована 15.07.2013 року, хоч фактично написана і подана 16.07.2013 року.
Також, як вбачається із заяви, позивач не вказав дати, з якої він просить відповідача звільнити його із займаної посади.
Як встановив суд, з 08.00 год. до 20.00 год. 15.07.2013 року ОСОБА_1 перебував на службі на митному пості «Рава-Руська», що підтверджується наявними в матеріалах справи листами Львівської митниці, копією витягу з Журналу розподілу обов'язків особового складу і табеля виходу на роботу за липень 2013 року.
Враховуючи, що м. Рава Руська, де позивач перебував на службі 15.07.2013 року, розташоване на відстані приблизно 70 км від м. Львова, час виходу на службу та час її закінчення, відстань від митного поста до відділу персоналу Митниці у м. Львові, а також, що відповідач не надав суду жодних доказів відлучення позивача цього дня з місця служби, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 фактично не міг подати заяву про звільнення 15.07.2013 року, а твердження позивача про написання заяви 16.07.2013 року відповідають дійсним обставинам справи.
Також відповідач не надав доказів того, що ОСОБА_1 подав вказану заяву через представника чи безпосереднього керівника, а навпаки визнає, що заяву про звільнення позивач подав особисто в приміщення Львівської митниці по вул. Костюшка, 1 в м. Львові.
Оцінивши наведені вище обставини у їх сукупності і системному зв'язку, колегія суддів не бере до уваги твердження відповідача, що висновок суду першої інстанції про те, що заяву про звільнення ОСОБА_1 написав і подав не 15.07.2013 року, а 16.07.2013 року, є припущенням і вважає такий висновок суду обґрунтованим.
Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України).
Як зазначено вище, у поданій заяві ОСОБА_1 не вказав дати, з якої просив відповідача звільнити його із займаної посади.
Також, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії заяви позивача про звільнення, на ній відсутня резолюція чи будь-яке інше розпорядження уповноваженої особи митного органу щодо дати майбутнього звільнення позивача.
Проте дана обставина - визначення за домовленістю працівника і роботодавця дати звільнення, є обов'язковою умовою для звільнення працівника на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Тому, встановивши, що позивач у заяві не зазначив дату звільнення, тобто, що між ними не було досягнуто чіткої домовленості щодо дати звільнення, відповідач був зобов'язаний з'ясувати та узгодити з позивачем дану умову, однак безпідставно не зробив цього, а видав наказ про звільнення позивача в день отримання його заяви.
Такі дії Львівської митниці, на думку колегії суддів, є передчасними і протиправними, оскільки між працівником і роботодавцем не було досягнуто згоди стосовно істотної умови звільнення - дати, з якої позивач підлягав звільненню за угодою сторін.
Як встановив суд, копію оскаржуваного наказу Львівської митниці від 15.07.2013 року № 224-о ОСОБА_1 отримав лише 20.07.2013 року, що підтверджується інформацією з сайту ЛА УДППЗ «Укрпошта» за штрих кодовим ідентифікатором стану переміщення поштового відправлення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що акт від 16.07.2013 року про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення з наказом від 15.07.2013 року № 224-о про звільнення не є достатнім доказом ознайомлення позивача з цим наказом, оскільки даний акт складений працівниками Львівської митниці та не має системного зв'язку з іншими доказами у справі.
Зокрема, як правильно зазначив суд першої інстанції, в листі від 16.07.2013 року № 4/58-1796, з яким Львівська митниця надіслала позивачу для відома копію наказу про звільнення, не вказано, що даний наказ надсилається в зв'язку з його відмовою від ознайомленням з наказом 16.07.2013 року.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 19.07.2013 року надіслав рекомендованим поштовим відправленням на адресу Львівської митниці заяву від 18.07.2013 року про відкликання своєї заяви про звільнення за угодою сторін в зв'язку з перебуванням на лікарняному, яка отримана відповідачем 20.07.2013 року.
Подання позивачем заяви про відкликання раніше поданої ним заяви про звільнення з посади додатково підтверджує відсутність домовленості між ним та відповідачем щодо умов звільнення, зокрема, щодо дати звільнення.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача про те, що позивач не мав права відкликати свою заяву про звільнення та що вона не мала юридичного значення, оскільки таке право випливає із змісту трудових прав працівника, передбачених, зокрема, ст. 2 КЗпП України.
Враховуючи наведені вище обставини та положення правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що наказ Львівської митниці від 15.07.2013 року № 224-о «Про звільнення ОСОБА_1» є необґрунтованим, оскільки прийнятий без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, упереджено та недобросовісно, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що його слід визнати протиправним та скасувати.
А відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Таким чином, оскільки встановлено, що ОСОБА_1 було звільнено із займаної ним посади старшого інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці незаконно, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що його слід поновити на даній посаді з 16.07.2013 року.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року у справі № 813/6446/13-а за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий О.М. Довгополов
Судді Л.Я. Гудим
В.В. Святецький
Ухвала складена в повному обсязі 07.03.2014 року