Справа №: 124/1466/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Кучеренко Н.В.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Шестакова Н. В.
"19" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіШестакової Н.В.
СуддівАдаменко О.Г. Павловської І.Г.
При секретаріЩегловій Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання квартири об'єктом спільної часткової власності, визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, визнання покупцем частки квартири та визнання права власності на частку квартири
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 21 жовтня 2013 року,
Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 21 жовтня 2013 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання квартири об'єктом спільної часткової власності, визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, визнання покупцем частки квартири та визнання права власності на частку квартири.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що судом першої інстанції не прийняті до уваги фактичні обставини по справі, які свідчать про порушення майнових прав позивача як співвласника права спільної сумісної власності.
У письмових запереченнях ОСОБА_7 пояснила, що спірна квартира була придбана нею після розірвання шлюбу за її особисті кошти; саме вона сплачувала продавцю квартири кошти, що відмічено в договорі купівлі-продажу; між нею та позивачем відсутня будь-яка домовленість щодо придбання спірної квартири у спільну сумісну власність.
Особи, які брали участь у справі, про час і місце засідання суду апеляційної інстанції повідомлені належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до ст.303 ЦПК України, заслухавши ОСОБА_8, а також представників ОСОБА_6, ОСОБА_7, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та достовірних доказів того, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 існувала усна домовленість про придбання спірної квартири у спільну сумісну або часткову власність, що частина отриманих позивачем коштів від продажу квартири була передана ним для придбання спірної квартири; укладення даного договору купівлі-продажу відбулося між належними сторонами на підставі вільного волевиявлення і прийняття його умов, в належній формі відповідно до вимог чинного законодавства; рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10.12.2012 року не має доказового значення при розгляді цієї справи.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
За матеріалами справи вбачається, що ОСОБА_6 і ОСОБА_7 перебували у шлюбі з 1995 року по 13.11.2001 року; 20.12.1999 року позивачу за місцем роботи за письмовим
2
договором була надана безпроцентна позика на придбання житла в сумі 52 000грн. терміном на 10 років; 10.01.2000 року, тобто в період шлюбу, на ім'я позивача за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу придбана квартиру АДРЕСА_2; 10.04.2002 року позивач за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу продав цю квартиру іншій особі за
20 000грн.; у то же день відповідачкою ОСОБА_7 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу було придбано квартиру АДРЕСА_1 за 13 600грн., за умовами договору сума грошей повністю отримана продавцем від покупця до підписання договору; на момент укладення договору купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у шлюбі не перебували, фактичних шлюбних відносин не підтримували.
За положеннями ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.ч.1,3-5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Аналізуючи фактичні обставини по справі, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки позивач не надав доказів того, що між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 існувала усна домовленість щодо придбання спірної квартири у спільну сумісну власність, а також те, що ця квартира була придбана саме на сумісні гроші.
Доводи апелянта, з якими не погодилася відповідачка, по суті нічим об'єктивно не підтверджені, оскільки сам по собі факт придбання спірної квартири у той же день, коли була продана квартира, належна сторонам на праві спільної сумісної власності, не є безперечним доказом придбання квартири на сумісні гроші.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за умовами оспорюваного договору купівлі-продажу сума грошей повністю отримана продавцем від покупця до підписання договору. У зв'язку із зазначеним колегія судді не приймає пояснення другого відповідача ОСОБА_8 про те, що гроші за квартиру вона отримала саме від позивача.
Крім того, не має доказів того, що гроші, які були узяті позивачем у кредит, були повністю витрачені на придбання квартири у 2000 році, і що позивач має право власності на 4/5 частки цієї квартири.
Доводи апеляційної скарги щодо преюдицийності фактів, встановлених рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 10.12.2012 року щодо придбання спірної квартири за кошти позивача, є неспроможними, оскільки зазначене рішення суду стосувалося спору між сторонами про матеріальне утримання дитини, і право власності на квартиру не було предметом спору.
За положеннями ст.ст.10,11,60 ЦПК України, якими встановлено принципи змагальності і диспозитивності цивільного процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог або заперечень, шляхом надання належних і допустимих доказів; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи недоведеність позовних вимог і відсутність в апеляційній скарзі доводів або посилання на докази, які б спростували висновки суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.303,307,308 ЦПК України, колегія суддів
3
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 21 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.
Шестакова Н.В. Адаменко О.Г. Павловська І.Г.