Справа № 22ц-8753/2007 р. Головуючий у 1-ій інстанції
Категорія 18 суддя Сіромашенко Н.В.
Доповідач суддя Повєткін В.В.
19 грудня 2007 р. Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:
Головуючого судді: Гайдук В.І.
Суддів: Басуєвої Т.А., Повєткіна В.В.
При секретарі: Качур Л.В.
Розглянув у відкритому судовому засіданні в М. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду М. Дніпропетровськ від 29 серпня 2007 року
за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про стягнення заборгованості за договором позики, -
встановив:
В грудні 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2. , посилаючись на укладення між ними 09 грудня 2002 року договору позики на суму 12600, 00 грн. строком до 09 червня 2003 року, який був посвідчений нотаріально, та договору позики від 26 квітня 2003 року на суму 2665, 00 грн. строком до 26 жовтня 2003 року, який підтверджений розпискою відповідачки. Відповідача позичені гроші у загальній сумі 15265, 00 грн. не повернула. Тому позивачка просить стягнути з відповідачки борг з урахуванням індексу інфляції у сумі 19717, 06 грн. та відсотки у сумі 2984, 22 грн. (а.с. 2).
В листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з уточненим позовом до ОСОБА_2. та вказала, що сума боргу з урахуванням повернення відповідачкою 7680, 00 грн., а також індекса інфляції та відсотків складає 14186, 57 грн. (а.с. 31) .
В червні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з уточненим позовом до ОСОБА_2. та просила стягнути з відповідачки станом на 10 червня 2007 року борг за позикою у сумі 7585, 00 грн., суму за індексом інфляції у розмірі 3701, 73 грн., відсотки від простроченої суми у розмірі 910, 37 грн. та відсотки за користування грошовими коштами у сумі 2990, 35 грн., а також витрати на сплату судового збору у сумі 227, 01 грн., на правову допомогу у сумі 500, 00 грн. та послуги аудиту у сумі 400, 00 грн. (а.с. 39-40).
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду М. Дніпропетровськ від 29 серпня 2007 року задоволено позовОСОБА_1., на її користь з ОСОБА_2. стягнуто борг за договором позики у сумі 7585, 0 грн., індекс інфляції у сумі 3701, 73 грн., відсотки від простроченої суми 910, 37 грн., відсотки за користування коштами у сумі 2990, 35 грн., судові витрати у сумі 1127, 01 грн. (а.с. 68-69).
В апеляційній скарзі (а.с. 74-75) ОСОБА_2. просить рішення суду змінити та зменшити стягнення до 4130, 00 грн., посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки суд не врахував включення до суми позики відсотків у сумі 4 500, 00 грн. за користування позикою, про що у судовому засіданні говорила і сама позивачка, у зв'язку з чим ця сума, на її погляд, необгрунтовано включена до розрахунку суми інфляції та відсотків .
Перевіривши законність і обгрунтованність рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, коле-
гія суддів вважає, що скарга є обгрунтованною і підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Постановлюючи рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2. є боржникомОСОБА_1. у зв'язку з неповним виконанням зобов'язань за договорами позики від 09 грудня 2002 року на суму 12600, 00 грн. та від 26 квітня 2003 року на суму 2665, 00 грн., на підставі чого на користь позивачки крім боргу за договорами стягнуті суми інфляції, 3% відсотка від простроченої суми боргу, а також відсотки за користування позикою.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Згідно з ч.1 ст. 104 6 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Як вбачається зі справи, на час звернення позивачки до суду з позовом відповідачкою повернуто позику на загальну суму 7680, 00 грн., що підтверджено наданими відповідачкою розписками позивачки про отримання грошових коштів та визнано сторонами у суді першої інстанції.
Посилання відповідачки на неотримання частини грошової суми, зазначеної у договорі позики, не можуть бути прийняті до уваги.
Відповідно до вимог ст. 1051 ЦК України відповідачкою з цього приводу не наведено доказів, що договір укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини .
Аналізуючи пояснення позивачки у судовому засіданні від 2 6 червня 2006 року (а.с. 26-27) стосовно визнання пояснень відповідачки про неотримання частини грошових коштів, що за домовленістю сторін внесені до загальної суми позики як відсотки за користування, та її ж пояснення у судовому засіданні від 27 листопада 2006 року (а.с. 63) про те, що вона обмовилась стосовно цих обставин, а також пояснення позивачки у суді апеляційної інстанції, що вона плохо розуміє українську мову і не так зрозуміла пояснення відповідачки, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтованно дійшов висновку, що в цій частині слід виходити з суми, зазначеної у договорі позики, оскільки відповідачкою не надано доказів неотримання частини суми.
З огляду на це суд першої інстанції правильно визнав, що неповернута за договорами позики сума боргу становить 7585, 00 грн.
У зазначені договорами позики строки (за договором на суму 12600, 00 грн. до 09 червня 2003 року, на суму 2665, 00 грн. до 26 жовтня 2003 року) грошові кошти відповідачкою не повернуті.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦК України в редакції 1963 року, що діяла на час виникнення зобов'язань по поверненню позики, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Такі самі наслідки для боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 діючого на цей час ЦК України.
З огляду на це суд першої інстанції обгрунтованно з моменту прострочки виконання зобов'язання за кожним договором позики на вимогу позивачки стягнув з відповідачки три проценти річних з простроченої суми у сумі 910, 37 грн.
Що ж стосується розміру суми інфляції, то в цій частині суд першої інстанції помилково застосував індекс інфляції з дати укладення договорів позики, а не з моменту прострочення зобов'язання по поверненню позики, як це передбачено законом.
Тому рішення суду першої інстанції в цій частині слід змінити, виключивши з розрахунку суми інфляції з моменту надання позики по день виникнення зобов'язання про повернення позики за кожним договором.
У зв'язку з цим розрахунки вказаної суми слід провадити за кожним договором з моменту виникнення зобов'язань по поверненню позики, що становить 2018, 46 грн.
та 983, 39 грн. за першим та другим договорами відповідно, а загальна сума становить 3001, 85 грн.
З огляду на вищевикладене рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні з 3701, 73 грн. до 3001, 85 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України, який діє 01 січня 2004 року, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, розмір яких, якщо не встановлений договором, визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, а виплата провадиться щомісяця до дня повернення позики.
В супереч вимогам закону суд першої інстанції стягнув з відповідачки відсотки за користування позикою не з 01 січня 2004 року, а з моменту укладення сторонами договорів позики.
У зв'язку з цим розрахунок суми відсотків за користування позикою слід зробити лише за період з моменту набрання чинності нормою, що надає право на їх отримання .
Відсотки за користування позикою за першим договором становять 1472, 16 грн., по другому - 562, 4 9 грн., а всього 2034, 65 грн.
З огляду на вищевикладене рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні з 2990, 35 грн. до 2034, 65 грн.
Судовий збір підлягає стягненню пропорційно задоволеній сумі позову тобто у сумі 135, 32 грн., тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні з 227, 01 грн. до 135, 32 грн.
Не підлягають відшкодуванню витрати позивачки на здійснення розрахунку аудитором, як такі, що не передбачені нормами процесуального права.
Тому в цій частині в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2. слід відмовити.
У зв'язку з викладеним і керуючись ст. ст. 307, 308, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2- задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровськ від 29 серпня 2007 року в частині стягнення з ОСОБА_2на користь ОСОБА_1витрат на послуги аудитора в сумі 4 00, 00 грн. - скасувати, в позові ОСОБА_1до ОСОБА_2в цій частині - відмовити.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду М. Дніпропетровськ від 2 9 серпня 2007 року в частині стягнення з ОСОБА_2на користь ОСОБА_1суми інфляції, відсотків за користування коштами та судового збору - змінити, зменьшити розмір стягнутої суми інфляції з 3701, 73 грн. до 3001, 85 грн., зменьшити розмір стягнутої суми відсотків за користування коштами з 2990, 35 грн. до 2034, 65 грн., зменьшити розмір стягнутої суми судових витрат по сплаті судового збору з 227, 01 грн. до 135, 32 грн.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду М. Дніпропетровськ від 2 9 серпня 2007 року в частині стягнення з ОСОБА_2на користь ОСОБА_1суми 3 % від простроченої суми та судових витрат на правову допомогу - залишити без зміни.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.