Справа № 22-ц-737/2008р. Головуючий 1-ї інст: Смірнова НА.
Категорія: із договорів кредитування Доповідач: Яцина В.Б.
12 березня 2008 року м. Харків.
Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі;
головуючого - судді Табачної Н.Г.,
суддів: Яцини В.Б. і Кірсанової Л.І.,
при секретарі Шпарага О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20 грудня 2007 року за заявою Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі по тексту - ПриватБанк) про видачу судового наказу про стягнення зОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту, -
19 грудня 2007 року ПриватБанк звернувся до Лозівського міськрайонного суду Харківської області із вказаною заявою.
При цьому заявник зазначив, що відповідно до договору від 10.04.2006року, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1, який складається із заяви позичальника, стандартних умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою, останній отримав кредит у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 3500 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 48, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає терміну дії картки.
При цьому заявник просить видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПриватБанку заборгованість у розмірі 5820, 77 грн. та судові витрати, посилаючись на те, що ОСОБА_1 належним чином не виконав своїх обов'язків за договором щодо повернення чергової частини суми кредиту, що надає Приватбанку право достроково вимагати повернення суми кредиту станом на 02.12.2007 року сумі 5820, 77 грн., яка складається із наступного: 3280, 77 грн. - заборгованість за кредитом, та 2540 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.
Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20 грудня 2007 в прийнятті вищевказаної заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі представник «ПриватБанку» просить скасувати вказану вище ухвалу районного суду, та передати питання про прийняття заяви про видачу судового наказу на новий розгляд до суду першої інстанції.
2
В обґрунтування скарги посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального й процесуального права, оскільки заява про видачу судового наказу ґрунтується на письмовому правочині, який при його невиконанні є підставою для стягнення з боржника заборгованої суми, у даному випадку за відсутності заяв чи заперечень від позичальника з цього приводу - спір про право відсутній.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, судова колегія не знаходить підстав для її задоволення.
Згідно ст. ст. 95, 96 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу, яка ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 ЦПК України суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо заявлена вимога, за якою не може бути видано судовий наказ, чи з заяви і поданих документів вбачається спір про право.
Відмовляючи у прийнятті заяви про видачу судового наказу суд першої інстанції з посиланням на ст. 100 ЦПК України виходив з того, що доданий до заяви кредитний договір між сторонами не є підставою для видачі судового наказу, а вимога заявника зводиться до примушення боржника виконати взяті зобов'язання за договором кредитування та стягнення штрафних санкцій, що свідчить про наявність спору про право,
Заява «ПриватБанку» про видачу судового наказу ґрунтується на письмовому договорі, укладеному між ОСОБА_1 та «Приватбанком» про надання йому платіжної картки з кредитним лімітом 3500 грн., в якому зазначена базова процента ставка 4 процента в місяць. При цьому Заборгованість погашається щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми витрат (а.с. 17). .
Згідно умов вказаного договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку, щомісяця в період сплати Боржник повинен надавати ПриватБанку грошові кошти - щомісячний мінімальний платіж, який складається з нарахованих до сплати процентів та частки заборгованості за кредитом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події, у даному випадку - у разі фактичного використання за допомогою платіжної картки грошових коштів в межах кредитного ліміту.
Наведене свідчить, що у власника платіжної картки зобов'язання за зазначеним договором виникають лише після фактичного витрачання грошових коштів при використанні цієї картки. Таких відомостей вказаний договір та додані до нього документи, на підставі яких «Приватбанком» заявлено вимогу про видачу судового наказу, не містять.
Наданий представником заявника розрахунок таких витрат не є допустимим доказом таких обставин, він носить вірогідний характер і тому не може братися судом до уваги. За відсутності відповідних платіжних документів про витрачання грошових коштів за допомогою платіжної картки ці обставини, без їх погодження з власником платіжної картки, не є безспірними.
3
Отже, наведені висновки районного суду є законним і обгрунтованими, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Судова колегія вважає, що вказана ухвала постановлена з додержанням вимог закону, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України є підставою для відхилення скарги і залишення ухвали без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч. 2 ст. 307, ст. ст. 312-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - відхилити.
Ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 20 грудня 2007 -залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно, однак може бути
оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом
двох місяців з дня її проголошення.