Справа № 22-ц-64/2008 року Категорія: спори, що виникають із договорів
Головуючий 1-ї інст.- Ольховський Є.Б. Доповідач - Солодков А.А.
04 березня 2008 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Солодкова А.А.,
суддів - Кіся П.В., Кругової С.С.,
при секретарі - Соколовій А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи Харківська міська рада, приватний нотаріус ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, звільнення приміщення, визнання особи такою, що втратила право на житло, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання правочину недійним, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
встановила:
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом 13.05.2005 року, в якому просили визнати, що 27.11.2004 року між ними та відповідачкою було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового АДРЕСА_1, зобов'язати відповідачку звільнити гараж та визнати відповідачку такою, що втратила право користування вказаним житлом.
В обґрунтування позовних вимог зазначали, що 04.10.2004 року між відповідачкою та ОСОБА_2 був укладений договір про намір, згідно якого ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_2 аванс в сумі 10600 грн. в рахунок продажної вартості 23800 грн. за 1/2 частину житлового АДРЕСА_1. Крім того, сторонами було погоджено, що договір купівлі-продажу зазначеного будинку буде укладено 04.11.2004 року. Але, 04.11.2004 року договір укладено не було в зв'язку з тим, що 1/2 частина будинку була під заставою. 27.11.2004 року у нотаріуса ОСОБА_4 було оформлено договір дарування, згідно якого відповідачка подарувала позивачці ОСОБА_1 1/2 частину АДРЕСА_1, але при цьому вона отримала від позивачки суму грошей, яка залишалась не сплаченою. Відповідачка наполягала на оформленні договору дарування, щоб не виконувати право першої покупки співвласником житлового будинку. Сторони досягли домовленості, що відповідачка буде користуватися гаражем, переобладнаним в торгівельний кіоск, який розташований на території вказаного домоволодіння, до весни 2005 року. Але, до теперішнього часу вона не звільнила гараж-кіоск, продовжує ним користуватися та торгувати. Крім того, відповідачка залишається зареєстрованою за вказаною адресою.
Відповідачка ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала, звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати недійсним договір дарування від 27.11.2004 року, укладений між нею та позивачкою ОСОБА_1 відносно спірного будинку, як укладений внаслідок помилки. В обґрунтування позовних вимог пояснила, що їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 18.05.2001 року належить 1/2 частина житлового АДРЕСА_1. На вказаній земельній ділянці розташований гараж, самовільно перебудований нею в житловий будинок, в якому одна кімната зайнята торгівельним кіоском, а друга кімната - жила. ОСОБА_3 є приватним підприємцем та самостійно веде торгівлю. В 2004 році вона дала оголошення про продаж 1/2 частини вказаного будинку, за яким до неї прийшли відповідачі ОСОБА_1. ОСОБА_3 дозволила ОСОБА_1 та її чоловіку мешкати в будинку ще до оформлення правочину. 04.10.2004 року між сторонами було укладено договір наміру, згідно якого позивачка за зустрічним позовом отримала 10600 грн. та сторони досягли домовленості про укладення договору купівлі-продажу до 04.11.2004 року. Але, 04.11.2004 року договір укладено не було, оскільки у ОСОБА_1 був недійсний паспорт. Строк зазначений в договорі наміру сторін пройшов, позивачка залишила у себе завдаток, оскільки договір не було укладено з вини ОСОБА_1 Відповідачі залишилися мешкати у будинку та згодом вмовили її, на заздалегідь не вигідних умовах, укласти договір дарування спірного будинку. При цьому сторони повинні були укласти додатковий договір про мешкання позивачки ОСОБА_3 на земельній ділянці у житловому приміщенні з кіоском. Але, в 2005 році подружжя ОСОБА_1 відмовились від укладання додаткового договору та почали чинити перешкоди в користуванні житлом та веденні торгівельної діяльності. Таким чином, ОСОБА_3 була позбавлена житла та засобів для існування. Своїми діями відповідачі примусили її припуститися помилки щодо розпорядження своїм майном. Просила стягнути з відповідачів солідарно матеріальну шкоду - неотриманий прибуток від торгівлі в сумі 52000 грн. та моральну шкоду в сумі 52000 грн.
Позивачі за первісним позов зустрічний позов не визнали в повному обсязі.
Треті особи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснили, що не претендували на здійснення переважного права на купівлю спірної частини будинку та не мали наміру його купувати.
Представник третьої особи Харківської міської ради та третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, просили розглядати справу за їхньої відсутності.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано недійсними договір дарування від 27.11.2004 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відносно 1/2 частини АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності на 1/2 частину житлового АДРЕСА_1 на ім"я ОСОБА_1 від 06.02.2005 року. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу ї залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, підтверджено наявними в справі доказами і не заперечується сторонами, що ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 18.05.2001 року належала 1/2 частина житлового АДРЕСА_1. В 2004 році вона дала оголошення про продаж Уг частини вказаного будинку, за яким до неї прийшли подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 04.10.2004 року між сторонами було укладено договір про наміри, згідно якого ОСОБА_3 отримала 10600 грн. авансу в рахунок майбутніх платежів та сторони досягли домовленості про укладення договору купівлі-продажу та остаточний розрахунок за договором до 04.11.2004 року. Але, 04.11.2004 року договір укладено не було, оскільки подружжя ОСОБА_1 не з'явились до нотаріальної контори.
3
Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову ОСОБА_1 та ^у ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог про примус відповідачки укласти договір купівлі-продажу. Відповідно до ст. 635 ЦК України укладений 04.10.2004 року договір повинен вважатися попереднім. В разі невиконання переднього договору, договір купівлі-продажу не може вважатися укладеним у відповідності до вимог ст. 655 ЦК України. Крім того, позивачами не була сплачена остаточна сума вартості будинку.
Згідно ст. 16 ЦК України, вимоги про захист права власності може висувати тільки власник. Оскільки позивачам відмовлено в задоволенні позовних вимог визнання дійсним договору купівлі-продажу, то суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні вимог про виселення ОСОБА_3 з будинку та гаражу та визнання її такою, що втратила право користування.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 в частині визнання договору дарування недійсним.
Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Згідно ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Таким чином, ця угода є безгрошовою.
Як вказано вище, ОСОБА_3 дала оголошення про продаж частини спірного будинку та отримала аванс в сумі 10600 грн., тобто вона мала намір укласти саме договір купівлі-продажу. Посилання подружжя ОСОБА_1, що договір дарування укладався для того, щоб позбавити співвласника переважного права на купівлю вказаного майна, спростовуються поясненнями співвласника про те, що він не мав наміру купувати це майно.
Крім того, позивачка за зустрічним позовом пояснила, що вона погодилась на укладення договору дарування, оскільки відповідачі обіцяли їй право користування гаражем-кіоском та житловою кімнатою в цьому гаражі. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3, оселивши подружжя ОСОБА_1 в належній їй частині будинку, сама оселилась в житловій кімнаті гаражу, користувалась гаражем-кіоском, здійснювала підприємницьку діяльність, яка є для неї основним джерелом доходу, та залишилась зареєстрованою у спірному будинку, фактично не передавши предмет дарування обдаровуваному.
Таким чином, виражена в угоді дарування воля ОСОБА_3 не співпадала з її волевиявленням.
При розгляді цивільної справи суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, природу правовідносин та закон їх регулюючий.
Суд першої інстанції розглянув справу в межах заявлених вимог. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2007 року залишити без змін.