Ухвала від 28.02.2008 по справі 22-ц-398/2008

Справа № 22-ц-398/ 2008 р.

Категорія: угоди

Головуючий І інстанції Гончар В.О.

Доповідач Борова С.А.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2008 р. Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційною суду Харківської області у складі:

Головуючого судді Бездітка В.М.

Суддів Трішкової І.Ю., Борової С.А.,

При секретарі Гребенщиковій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за апе­ляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2

на рішення Московського районного суду м. Харкова від 7 листопада 2007 року

по справі за позовом ОСОБА_1 ,ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи- ОСОБА_4, одинадцята Ха­рківська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування Виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова про визнання договору дарування недійсним,-

встановила:

22.01. 2007року до суду звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_5 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, 1 І Харківська державна нотаріальна конгора, з зазначеним вище позовом та просили визнати договір дарування квартири недійсним. Судом до учас­ті у справі третьою особою залучено орган опіки та піклування Виконавчого комітету Мо­сковської районної ради м. Харкова.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовують тим, що вони були власниками АДРЕСА_1 відповідно ОСОБА_1 1/ 3 частини, ОСОБА_2 2/3 частини. 26 лютого 2004 року був укладений договір дарування кварти­ри між ними та ОСОБА_3 Вважають, що він укладений під впливом помилки, обману зі сторони відповідача та ОСОБА_4, та збігу тяжких обставин, оскільки вони є літніми людьми, знаходяться на обліку у лікаря- психіатра, малоосвічені. Вважали, що вони укла­дають договір довічного утримання. Наміру передати власність за життя не мали. У судовому засіданні позивачі свої позовні вимоги підтримали.

Відповідач проти позову заперечував з тих підстав, що позивачі чітко собі уявляли, що вони укладають договір дарування, були ініціаторами такого договору.

Рішенням Московського районного суду від 7 листопада 2007 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять рішення суду скасува­ти та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Вважають, що судом порушені нор­ми матеріального та процесуального права. Суд не притягнув до участі у справі орган опі­ки та піклування, та не взяв до уваги, що вони люди, які знаходяться на обліку у психо­неврологічному диспансері , не мають належної освіти, погано розуміли реальні події. Вважали, що укладають договір довічного утримання.

2

Судова колегія, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися до судового засідання, перевіривши матеріали справи, обсудивши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрун­тованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ви­рішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обста­вин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини по справі, правовідноси­ни, які виникли між сторонами та закон, який їх регулює та відповідно з вимогами вище приведеного законодавства ухвалив законне та обгрунтоване рішення.

Згідно зі с т. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і зали­шає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержан­ням норм матеріального і процесуального права.

Судовим розглядом встановлено:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належала відповідно 1/3 частина та 2/3 частини АДРЕСА_1.

26 лютого 2004 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 подарували, а ОСОБА_3 прийняв у дар зазначену квартиру в цілому.

Договір дарування укладений відповідно до вимог ст. 717, 718, 719 ЦК України- у письмовій формі, підписаний сторонами та посвідчений нотаріально. 16.03. 2004 року за­реєстрований у КП «ХМБТІ» ( а.с. 64-65).

Згідно зі ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійс­ним. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Ст. 230 ЦК України зазначає, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Ст. 233 передбачає, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини , може бути визнаний судом недійсним.

Як вбачається з позовної заяви позивачі пред'явили позов з тих підстав, що договір дарування був укладений з ОСОБА_3 помилково, оскільки вони вважали, що укладають договір довічного утримання, сподіваючись на те, що їм будуть допомагати ОСОБА_3 та його бабуся ОСОБА_4 , під впливом обману з їх сторони, оскільки вони їм не допомагали, а навпакиОСОБА_4забирала у них гроші, та під збігом тяжких сімейних обставин, так як вони є літніми людьми, малозабезпечені.

Суд вірно прийшов до висновку, що позивачі не надали жодного доказу на підтве­рдження своїх позовних вимог.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачі були ініціаторами укладення дого­вору дарування. Саме для укладання такого договору вони звернулися у нотаріальну кон­тору, де ще до підписання договору отримали його проекі, який вони ж і надали суду ( а.с.6)

3

Намір укладення договору дарування та укладення саме такого договору підтвер­джено поясненнями нотаріуса, свідків. Особисто ОСОБА_2 пояснила у судовому за­сіданні, що вона знала, що вони уклали договір дарування. її пояснення підтримав ОСОБА_1

Щодо наміру укладення договору довічного утримання, то ці твердження позивачів спростовуються як вище приведеним, а також тим, що ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_4 на момент укладення договору не могли надати ніякої допомоги позивачам та утримувати їх, гак як ОСОБА_3 навчався, не мав самостійного доходу, ОСОБА_4 людина похилого віку, позивачі молодші від неї, пенсіонерка.

Договір же довічного утримання- ст. 744 ЦК України передбачає зобов'язання набу­вача майна забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно.

Намір дарувальників обдарувати саме ОСОБА_3 був вмотивований тим, що во­ни літні люди, не мають близьких та родичів, ОСОБА_3 знають змалечку, спілкувалися з ним, що не спростовано матеріалами справи.

Суд вірно не взяв до уваги стан здоров'я позивачів, їх знаходження на обліку у ліка­ря- психіатра з приводу легкого ступеня розумової відсталості, оскільки з цих підстав по­зов не був заявлений.

Також судом вірно оцінені та взяті до уваги ті обставини, що майже протягом трьох років- до кінця 2006 року подружжя ОСОБА_1 ніяких претензій до ОСОБА_3 не мали. Ці претензії та конфліктні ситуації з'явилися після того, як вони стали спілкуватися з осо­бою на ім'я «Федір».

Також не підтверджено укладання договору під впливом тяжкої обставини. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримують призначену пенсію у відповідному розмірі вста­новленому на Україні. Даних про потребу у значних витратах, які б свідчили про тяжкі обставини не надано. З наведених вище підстав не можна розцінювати тяжкими обстави­нами їх знаходження на обліку у медичному закладі.

Судом першої інстанції до участі у справі були залучені органи опіки та піклуван­ня, представник якого надав своє доручення та просив розглядати справу у їх відсутності.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність думки та участі цих органів при укладання договору, то вони безпідставні оскільки позивачі не були визнані у передбаче­ному законом порядку особою недієздатною або їх цивільна дієздатність була обмежена.

Доводи апеляційної скарги не свідчать про порушення судом норм матеріального або процесуального права, які привели або могли привести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 313,314,315, 317, 319 ЦПК України, судова коле­гія,-

Ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Московського районного району м. Харкова від 7 листопада 2007 року за­лишити без змін.

Ухвала набирає законної сили після її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.