Справа № 22-ц- 445 /2008 р. Категорія: сімейні правовідносини.
Головуючий 1-ї інстанції: Загоруйко З.Г. Суддя-доповідач: Кокоша В. В.
26 лютого 2008 року. Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого-судді: - Ізмайлової Г.М., суддів: - Ситнік О.М., Кокоші В. В., при секретарі - Круговій І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 3 грудня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору дарування жилого будинку та визнання права власності на частину жилого будинку з надвірними будівлями,
встановила:
У грудні 2005 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом доОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення затрат понесених на переобладнання та ремонт АДРЕСА_1, а також затрат на будівництво веранди і надвірних будівель.
У листопаді 2007 року ОСОБА_2 змінила вимоги та просила суд визнати частково недійсним договір дарування вказаного будинку і визнати за нею право власності на 37/200 частин будинку.
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що з 20 липня 1991 року до 1 лютого 2006 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1
В період з 1992 року до 2001 року вони разом з чоловіком переобладнали та відремонтували приміщення АДРЕСА_1, що з березня 1992 року належав ОСОБА_1 на праві приватної власності, а також збудували веранду «а-1», вбиральню «У», душ «Л», зливну яму «М», гараж «Ж», огорожі № 1,3, чим збільшили ринкову вартість будинку на 73 566 грн.
Збільшення вартості будинку відбулося під час шлюбу за рахунок їх спільних трудових та грошових затрат, а тому 37/100 частин будинок є спільною сумісною власністю подружжя.
5 червня 2004 року ОСОБА_1 без погодження з нею подарував будинок своїй матері Заваді В.Ф., чим позбавив її права власності на частину будинку.
Посилаючись на вказані обставини та ст. 62 СК України, ОСОБА_2 просила суд визнати частково недійсним договір дарування АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і
2
посвідчений 5 червня 2004 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу, а також визнати за нею право власності на 37/200 частин вказаного будинку.
Відповідач ОСОБА_1, діючий в своїх інтересах та в інтересах своєї матері ОСОБА_3, позов не визнав.
При цьому посилався на те, що ремонт приміщень будинку був зроблений його батьками до реєстрації їх шлюбу з позивачкою. Будівництво веранди, надвірних будівель і споруд було проведено під час шлюбу за рахунок подружніх коштів, а також коштів його батьків, які постійно мешкали з ними в будинку однією родиною.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 3 грудня 2007 року позов задоволено.
Визнано, що 37/100 частин жилого АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.
Визнано договір дарування будинку, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і посвідчений 5 червня 2005 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_4, недійсним в 37/200 частинах.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 37/200 частин жилого АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції , судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав, передбачених п. п. 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору дарування будинку та визнаючи за нею право власності на 37/200 частин АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що за час шлюбу подружжя ОСОБА_2, ОСОБА_1 внаслідок спільних трудових та грошових затрат істотно збільшили його вартість, а тому відповідно до вимог ст. 62 СК України частина будиноку є спільною сумісною власністю подружжя.
Проте, погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Матеріали справи свідчать, що правовідносини між сторонами виникли до введення в дію СК України та не продовжували існувати після набрання ним чинності.
У зв'язку з цим, судова колегія при вирішення спору застосовує норми КпШС України в редакції 1969 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин між сторонами.
Відповідно до ст. 25 КпШС України якщо майно, яке було власністю одного із подружжя, за час шлюбу істотно збільшиться у своїй вартості внаслідок трудових або грошових затрат другого подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 20 липня 1991 року до 1 лютого 2006 року.
В кінці 2002 року подружжя припинило шлюбні стосунки та однією сім'єю до розірвання шлюбу не мешкало.
15 липня 2006 року ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 та змінила своє прізвище.
3
18 березня 1992 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування отримав у власність АДРЕСА_1.
В період з 1992 року до кінця 2001 року ОСОБА_2, ОСОБА_1 за рахунок спільних трудових та грошових затрат збудували у дворі будинку відповідача веранду «а-1», вбиральню «У», душ «Л», зливну яму «М», гараж «Ж», огорожі № 1 та № 3.
При цьому, корисна площа спірного будинку літ. «А-1» та його прибудов літ. «А1-1», літ. «А 2-1», збудованих в 1929, 1978, 1987 роках, не збільшилась (а. с. 50-52).
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи ХНДІСЕ ім. Бокаріуса № 6719 від 14 грудня 2006 року, ринкова вартість збудованих подружжям надвірних будівель і споруд становить: веранди літ.«а-1» - 9156 грн., вбиральні літ. «У» - 4096 грн., душу літ. «Л» - 4271 грн., зливної ями літ. «М» - 4625 грн., гаражу літ. «Ж» - 25391 грн., огорож № 1 та № 3 - 8004 грн. (а.с.34 - 48).
Збудовані ОСОБА_2 і ОСОБА_1 веранда, надвірні будівлі і споруди, є спільною сумісною власністю подружжя та в разі поділу їх частки є рівними.
Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
І в позовній заяві, і в суді першої інстанції ОСОБА_2 посилалася на те, що спірний будинок належав ОСОБА_1 на прав приватної власності. Вона ж за час шлюбу приймала участь лише в переобладнанні і ремонту будинку, спорудженні веранди, надвірних будівель і споруд.
Доказів того, що збудовані за участю позивачки веранда «а-1», вбиральня «У», душ «Л», зливна яма «М», гараж «Ж», огорожі № 1, 3 істотно збільшили цінність будинку її колишнього чоловікаОСОБА_1, матеріали справи не містять.
Не надані такі докази представником позивачки і судовому засіданні апеляційної інстанції.
В той же час, відповідно до роз'яснень, викладених в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 4 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» (зі змінами та доповненнями внесеними постановами №13 від 25 грудня 1992 року, № 15 від 25 квітня 1998 року), члени сім'ї власника жилого будинку, які брали участь лише у будівництві надвірних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них ст.156 ЖК України обов'язок, вправі вимагати від власника не визнання права власності на цей будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво.
Вимог про відшкодування затрат по несених на переобладнання і ремонт спірного будинку, будівництво веранди, надвірних будівель і споруд, позивачкою ОСОБА_2 в суді першої інстанції не заявлено.
З урахуванням викладено, судова колегія відмовляє ОСОБА_2 у задоволенні позову про визнання частково недійсним договору дарування будинку, укладеного між відповідачами ОСОБА_1 і ОСОБА_3 5 червня 2004 року та визнанні за нею права власності на 37/200 частин жилого АДРЕСА_1, у зв'язку з його недоведеністю.
Посилання апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції розглянув справу без залучення до її участі приватного нотаріуса ОСОБА_4, не може бути прийнято судовою колегією до уваги, оскільки при вирішенні даного спору не зачіпаються питання про права та обов'язки нотаріуса, який не брав участь у справі.
Керуючись ст.ст. 22, 25, 28 КпШС України в редакції 1969 року, ст.ст. 303, 304, п. 2 ч.1 ст. 307, п. 3, 4 ч.1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
вирішила :
4
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 3 грудня 2007 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору дарування жилого АДРЕСА_1, укладеного 5 червня 2004 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та визнання за нею права власності на 37/200 частин вказаного жилого будинку відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.