Справа № 22ц-2315 2008 рік
Категорія 37
Голов, в 1-й інстан. Тверський С. М.
Доповідач Пономарьова О.М.
18 березня 2008 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Пономарьової О.М. ,
суддів Бондаренко Л.І., Бабенка П.М. ,
при секретарі Артамоновій CO.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку
цивільну справу за позовом ОСОБА_1до Артемівської міської організації Партії регіонів, ОСОБА_2, ОСОБА_3про захист честі, гідності, ділової і громадської репутації та стягнення моральної шкоди, -
встановив:
ОСОБА_1. звернувся до апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 31 січня 2008 року, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1до Артемівської міської організації Партії регіонів, ОСОБА_2, ОСОБА_3про захист честі, гідності, ділової і громадської репутації та стягнення моральної шкоди.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції матеріалам справи, просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його вимог. В обгрунтування своїх вимог позивач зазначив, що суд першої інстанції не дав оцінку фактам, які містяться в статті. Ця стаття містить відомості, які викривають позивача в підтримці та сповіданні фашизму.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивачаОСОБА_4. підтримала доводи апеляційної скарги і просила її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Представники Артемівської міської організації Партії регіонів ОСОБА_5. та ОСОБА_6 заперечували проти доводів апеляційної скарги і просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін. Вважають висновки суду правильними, підтвердженими доказами і такими, що відповідають вимогам закону.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того що в статті у газеті „Вместе - мы сила" № 7 за березень 2006 року на листах 10 та 11 містилися оціночні судження про осіб, блоки та політичні партії, які брали участь у виборчому процесі. Фактів та доказів того, що в газеті „Вместе - мы сила" № 7 за березень 2006 року вказано особисто про ОСОБА_1., що він відноситься до „нелюдям исповедующим фашизм" та „брат-близнец фашиствующего главаряОСОБА_7а, которым не дают покоя лавры пресловутого министра пропаганды и что они всего лишь заказные холуи при своем хозяине" не було встановлено та не було надано у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи
апеляційної скарги, апеляційний суд вважає , що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що позивач у листопаді 2005 року був одним з організаторів та ведучим громадських слухань та його зняли на фото. Після цього стоп-кадром було зроблено фото ОСОБА_1., яке було надруковане у газеті „Вперед" № 134 від 24 листопада 2005 року та у газеті „Вместе - мы сила" № 2 за грудень 2005 року. Ніяких претензій ні до КП „Артемівське телерадіомовлення" ні до газет „Вперед" та „Вместе - мы сила" не було.
Крім того, у газеті „Вперед" № 37 за березень 2006 року також було надруковано фото позивача, проти чого заперечень з боку позивача не було.
Враховуючи викладене, суд обгрунтовано дійшов висновку про те, що у листопаді 2005 року ОСОБА_1. погодився на його зйомку під час громадських слухань, його фотографія була передрукована з раніше зробленої фотографії та надрукована в газеті „Вместе - мы сила", не як приватної особи, а під час заходів публічного характеру, а тому висновок суду , що інтереси позивача цим порушені не були, відповідає встановленим у справі обставинам та вимогам закону.
Згідно зі ст. 277 ч.1 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь , а також на спростування цієї інформації.
Відповідно до положень п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 року № 7 „Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій", до відомостей, що порочать особу, слід відносити ті з них, які принижують честь і гідність громадянина або організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі.
Таким чином, виходячи з аналізу законодавства, в судовому порядку спростовуються відомості які: по-перше, порочать честь, гідність чи ділову репутацію особи; по-друге, поширені відповідачем; по-третє, не відповідають дійсності.
Як вбачається з тексту статті „Питательной почвы для фашизма нет, но есть нелюди, его исповедующие" в ній містяться оціночні судження про осіб, блоки та політичні партії, які брали участь у виборчому процесі і ніде не вказано особисто про ОСОБА_1, що саме він підтримує та сповідає фашизм, що він відноситься до .нелюдям исповедующим фашизм" та що саме він є „брат-близнец фашиствующего главаряОСОБА_7а, которым не дают покоя лавры пресловутого министра пропаганды и что они всего лишь заказные холуи при своем хозяине".
Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.
Статтею 10 Конвенції захист прав людини і основних свобод (далі Конвенції), ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Зі змісту цієї норми випливає, що свобода слова, преси, як захисника інтересів громадськості, критики представників політичних партій, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливішим свобод людини. Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених ч.2 ст. 10 Конвенції зокрема, що це
передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним в демократичному суспільстві.
Аналіз зазначеного національного законодавства та ст. 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.
Позивач на час виникнення спору був головним редактором газети „Событие", кандидатом в депутати міської ради, тобто публічною особою.
Право на недоторканність ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадку, коли політичний, державний або громадський діяч ловеде, що інформація поширена „з явним злим умислом" тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку.
Відповідно до ст. 47 ч.1, 2 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи або наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, які може бути стлумачено, як такі, що містять фактичні дані, враховуючи характер використання мовних засобів, зокрема, вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню і доведенню їх правдивості.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, повно та всебічно дослідив надані сторонами докази, яким дав належну правову оцінку.
Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду і не э іежать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Апеляційний суд визнає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі ст. 308 ЦПК України відхиляє апеляційні скарги і залишає рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1. відхилити.
Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 31 січня 2008 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили .