"26" лютого 2014 р. м. Київ К/800/39097/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І.В.
Бухтіярової І.О. Костенка М.І.
за участю секретаря судового засідання Волошина В.М.
та представників сторін: від позивача - Гордієнко М.М.,
від відповідача - Калашникова О.В., Семенище О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.05.2013 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 р.
у справі № 826/4927/13-а
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УНІВЕРСАЛТРАНССЕРВІС»
до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У квітні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «УНІВЕРСАЛТРАНССЕРВІС» (далі - позивач, ТОВ «УНІВЕРСАЛТРАНССЕРВІС») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.12.2012р. № 0015102206, № 0015112202 та № 0015122202.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.05.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 р., адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 25.12.2012 р. № 0015102206, № 0015112202 та № 0015122202; вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.05.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач у письмових запереченнях та в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 22.10.2012 р. по 30.11.2012 р. на підставі направлень від 22.10.2012 р. № 1724/22-2, № 1725/22-2, №1726/22-2, № 1733/22-10, № 1744/22-7, № 1745/22-7, № 1754/22-6, № 389/17-05 посадовими особами ДПІ у Печерському районі м. Києва, згідно із підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 77 Податкового кодексу України, наказу від 11.10.2012 р. № 1536 та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «УНІВЕРСАЛТРАНССЕРВІС» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2012 р., за результатами якої складено акт від 07.12.2012 р. № 1140/22-2/35634139 та встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог: - підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України внаслідок чого встановлено заниження податку на прибуток який підлягає сплаті до бюджету за перевіряємий період на загальну суму 20 626 541 грн.; - статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «УНІВЕРСАЛТРАНССЕРВІС» було завищено від'ємне значення з податку на додану вартість всього у сумі 898 333 грн.; - пункту 160.2 статті 160, пункту 152.8 статті 152 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходу нерезидента всього у сумі 376 309 грн.
На підставі зазначеного акту податкової перевірки відповідачем 25.12.2012 р. винесені податкові повідомлення-рішення: № 0015102206, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на 392 323 грн., з яких 376 309 грн. - за основним платежем та 16 014 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0015112202, відповідно до якого позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 898 333 грн.; № 0015122202, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 24 169 259 грн., з яких 20 626 541 грн. - за основним платежем та 3 542 718 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.
Як слідує з прийнятого ДПІ у Печерському районі м. Києва податкового повідомлення-рішення від 25.12.2012 р. № 0015122202, ТОВ «УНІВЕРСАЛТРАНССЕРВІС» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 24 169 259 грн. за порушення абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 134 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу;
Згідно з підпунктом 136.1.19 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України визначено, що для визначення об'єкта оподаткування не враховуються кошти або вартість майна, що надходять комісіонеру (повіреному, агенту тощо) в межах договорів комісії, доручення, консигнації та інших аналогічних цивільно-правових договорів.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Частина восьма статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлює, що платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
Згідно частин дев'ятої та десятої статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» у плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування; підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.
Таким чином, до складу доходів платника податку на прибуток-експедитора включається лише винагорода за організацію послуг з перевезення вантажу; у свою чергу витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування, до складу винагороди експедитора не входять, а тому не включаються до доходів та не враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.
Як вбачається зі змісту акту податкової перевірки, відповідач розрахував доходи позивача за договором транспортно-експедиторського обслуговування № 17-042011 від 07.04.2011 р., виходячи із сум повної вартості експедиторських послуг, у тому числі вартості понесених позивачем витрат на транспортні послуги, які надавались третіми особами.
Такі висновки акта перевірки мотивовані не наданням до перевірки додатків до актів виконаних робіт та транспортних документів, які відображають шлях прямування вантажу від пункту відправлення до пункту призначення, які дали б змогу співставити вартість наданих транспортно-експедиційних послуг з фактично понесеними витратами на їх виконання. При цьому перевіряючі зазначають, що позивач відмовився надавати вказані документи згідно листа ДПІ у Печерському районі м. Києва від 28.11.2012 р. № 10446/10/22-211.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у листі від 28.11.2012 р. за № 10446/10/22-211 ДПІ у Печерському районі м. Києва просила ТОВ «УНІВЕРСАЛТРАНССЕРВІС» надати, зокрема, належним чином завірений договір з ПАТ «АрселорМітал Кривий Ріг», додаткові угоди, заявки клієнта, акти прийому-передачі наданих послуг з додатками, інші документи, які підтверджують факт надання послуг з перевезення вантажів та супутніх їм послуг на користь ПАТ «АрселорМітал Кривий Ріг».
Позивач, у відповідь на вказаний запит, листом від 30.11.2012 р. № 402 повідомив податковий орган про відсутність правових підстав для надання завірених копій документів, оскільки запит не містить свідчень про виявлені порушення податкового законодавства ТОВ «УНІВЕРСАЛТРАНССЕРВІС», а всі документи по взаємовідносинам з ПАТ «АрселорМітал Кривий Ріг» надані до перевірки.
Згідно підпункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов'язані з ним. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Відповідно до пункту 85.4 статті 85 Податкового кодексу України при проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Пунктом 85.6 статті 85 Податкового кодексу України передбачено, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати.
З огляду на те, що в матеріалах справи відсутній відповідний акт органу державної податкової служби (складений в довільній формі), який засвідчив би саме факт відмови позивача надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби, та з відміткою про це в акті перевірки, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що не надання позивачем копій документів згідно запиту від 28.11.2012 р. № 10446/10/22-211 не може розцінюватись як відсутність у ТОВ «УНІВЕРСАЛТРАНССЕРВІС» підтверджуючих документів по взаємовідносинам з ПАТ «АрселорМітал Кривий Ріг», зокрема необхідних для визначення розміру винагороди експедитора, оскільки такі наявні у матеріалах справи.
Правомірність витрат, понесених позивачем на організацію транспортно-експедиційних послуг та розмір доходів, отриманих по взаємовідносинам з ПАТ «АрселорМітал Кривий Ріг» підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: копіями додатків до договору транспортно-експедиторського обслуговування, актів виконаних робіт, звітів до актів виконаних робіт, виписками банку, копіями рахунків залізниці, особових рахунків ТЕХПД, переліків по списанню залізничного тарифу тощо.
Детальні розрахунки винагороди експедитора за перевірені періоди та порядок відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій по транспортно-експедиторському обслуговуванню відображені у довідках від 29.04.2013 р. №№ 175-178, які містяться в матеріалах справи.
Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 25.12.2012 р. № 0015112202 стали висновки відповідача про порушення позивачем статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 898 333 грн.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно із підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Згідно абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Таким чином, виходячи з положень вищезазначених норм, - будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Крім того, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, а умовою правомірності формування валових витрат при придбанні товарів, робіт чи послуг є придбання з метою використання таких товарів, робіт, послуг у власній господарській діяльності підприємства.
Згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
У відповідності із пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснює діяльність у сфері перевезень вантажів та є оператором власного та орендованого рухомого складу.
14.10.2011 р. між ТОВ «УНІВЕРСАЛТРАНССЕРВІС» та ТОВ «Торговий будинок «Східна Україна» було укладено договір поставки № 26-102011, згідно якого ТОВ «Торговий будинок «Східна Україна» бере на себе обов'язок здійснити поставку справних колісних пар (бувших в експлуатації) для залізничних вагонів колії за ціною, що визначені у специфікаціях.
Згідно наявних в матеріалах справи специфікацій, видаткових накладних та актів прийому-передачі, протягом жовтня, листопада 2011 року ТОВ «Торговий будинок «Східна Україна» поставило позивачу надресорні балки, бокові рами та колісні пари (вживані) на загальну суму 440 000,02 грн., у тому числі 73 333,34 грн. - податок на додану вартість.
Згідно видаткової накладної від 31.03.2011 р. № РН-0000001 ТОВ «Транссинтез ХХІ» поставило позивачу балки надресорні та рами бокові на загальну суму 4 950 000 грн. (4 125 000 грн. без податку на додану вартість) та виписало податкову накладну від 30.03.2011 р. № 2 на загальну суму 4 950 000 грн., у тому числі 825 000 грн. - податок на додану вартість.
В подальшому придбаний у TOB «Транссинтез XXI» товар реалізовано позивачем на користь ПАТ «Дизельний завод», що підтверджується матеріалами справи.
Отже, наявні в матеріалах справи первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують факт здійснення господарських операцій позивачем з ТОВ «Торговий будинок «Східна Україна» та ТОВ «Транссинтез ХХІ» та факт використання придбаних послуг і товару у господарській діяльності.
Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Враховуючи, що усі суми, зазначені позивачем у податковій звітності підтверджені відповідними податковими накладними та митними деклараціями, а іншого обмеження не врахування сум податкового кредиту податкове законодавство України не містить, то суди попередніх інстанцій дійшли вірного та обґрунтованого висновку, що TOB «УНІВЕРСАЛТРАНССЕРВІС» правомірно визначив усі суми податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з TOB «Транссинтез XXI» та TOB «Торговий будинок «Східна Україна», а висновки податкового органу викладені в акті перевірки про завищення позивачем розміру від'ємного значення з податку на додану вартість є помилковими, тому зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість, згідно податкового повідомлення-рішення від 25.12.2012 р. № 0015112202, є протиправним.
Висновок відповідача про донарахування сум податкових зобов'язань за податковим повідомленням-рішенням від 25.12.2012 р. № 0015102206 ґрунтується на тому, що позивачем порушено вимоги пункту 160.2 статті 160 Податкового кодексу України, оскільки за твердженням перевіряючих, TOB «УНІВЕРСАЛТРАНССЕРВІС» при виплаті ООО «Універсал ТрансАвто» та ООО «Трубная транспортная компания» доходу з джерелом походження з України повинно було утримати та сплатити податок на прибуток іноземних юридичних осіб за ставкою 10%.
Відповідно до пункту 160.1 статті 160 Податкового кодексу України будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.
Згідно пункту 160.2 статті 160 Податкового кодексу України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або повноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 -160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
Отже, зазначена норма вказує на безумовний обов'язок резидента, що здійснює на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
Відповідно до пункту 103.2 статті 103 Податкового кодексу України особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.
Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.
Відповідно до пункту 1 статті 11 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків від 08.02.1995 р., яка набрала чинності 03.08.1999 р. проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі, якщо такий резидент має фактичне право на ці проценти.
Згідно пункту 2 статті 11 вказаної Угоди такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 % від загальної суми процентів.
Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено, що принцип презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Виходячи з вищезазначеного колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач правомірно застосував норми статті 11 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків при виплаті на користь ООО «Универсал Транс Авто» та ООО «Трубная транспортная компания» процентів за договорами позики, тому збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб суперечить приписам Податкового кодексу України та не відповідає положенням міжнародного договору.
Таким чином, висновки податкового органу викладені в акті перевірки від 07.12.2012 р. № 1140/22-2/35634139 щодо вчинення платником податків порушень податкового законодавства по взаємовідносинах з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.
Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом першим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 25.12.2012 р. № 0015102206, № 0015112202, № 0015122202, вимоги щодо визнання протиправними та скасування зазначених податкових повідомлень-рішень були задоволені обґрунтовано.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.05.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 р. у справі № 826/4927/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько
Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова
(підпис) М.І. Костенко