"26" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/54894/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І.В.
Бухтіярової І.О. Костенка М.І.
за участю секретаря судового засідання Волошина В.М.
та представників сторін: від позивача - Загребельний Г.С.,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012 р.
у справі № 2а-4995/12/2070
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-М Плюс»
до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
У квітні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-М Плюс» (далі - позивач, ТОВ «Альфа-М Плюс») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Основ'янська МДПІ м. Харкова), яка є правонаступником ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова, в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 14.03.2012 р. № 0000142320.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2012 р. у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012р. постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2012 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова № 0000142320 від 14.03.2012 р.; вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального права, просив скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012 р. та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2012 р.
Позивач у судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм діючого законодавства.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 21.02.2012 р. по 22.02.2012 р. на підставі направлення від 21.02.2012 р. № 231, підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України посадовою особою ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Альфа-М Плюс» з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків з ТОВ «Промтехноопт» за березень-жовтень 2011 року, ТОВ «Опттехноконсалтинг» за період травень-серпень 2011 року їх реальності та повноти відображення в обліку, за результатами якої складено акт від 29.02.2012 р. № 646/232/34567234 та встановлено порушення позивачем вимог частини першої статті 207 Господарського кодексу України, частини другої статті 215, статей 203, 228, частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, в результаті чого ТОВ «Альфа-М Плюс» не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з ТОВ «Промтехноопт» за період березень-жовтень 2011 року, ТОВ «Опттехноконсалтінг» за період травень-серпень 2011 року; пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за період, що перевірявся, на загальну суму 444 269 грн.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 14.03.2012 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000142320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 597 038,50 грн., з яких 444 269 грн. - сума основного платежу та 152 769,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Як вбачається з акту перевірки від 29.02.2012 р. № 646/232/34567234, фактичними підставами для нарахування позивачу вказаного податкового зобов'язання, слугувала інформація отримана від ДПІ у Жовтневому районі м.Харкова та ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова щодо діяльності контрагентів позивача та у зв'язку з ненаданням позивачем на запити податкового органу первинних документів, що підтверджують взаємовідносини з ТОВ «Промтехноопт» та з ТОВ «Опттехноконсалтінг».
Судом першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено з тих мотивів, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту за період, що перевірявся по взаємовідносинах з ТОВ «Промтехноопт» та з ТОВ «Опттехноконсалтінг» є обґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення не підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції постанову окружного адміністративного суду скасував та прийняв нову постанову про задоволення позову з тих мотивів, що запити податкового органу про надання позивачем документів не відповідали вимогам чинного законодавства, а отже не породжували обов'язку позивача щодо надання відповідей та доказів до них. Разом з цим, сам факт ненадання відповідей або їх неналежне оформлення та неповнота можуть слугувати виключно підставою для прийняття рішення про проведення перевірки, а не для висновків контролюючого органу щодо правомірності формування податкового кредиту та чинності договорів, укладених позивачем з контрагентами.
Окрім того, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, а тому у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів касаційної інстанції, погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції, щодо скасування спірного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступного.
Враховуючи, що допуск до проведення перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні податкової перевірки, предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами.
Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), відповідно до пункту 198.4 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.
Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).
Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як встановлено підчас судового розгляду та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено ряд правочинів зі своїми контрагентами - ТОВ «Промтехноопт» та з ТОВ «Опттехноконсалтінг».
Відповідність господарських операцій з вказаними контрагентами меті діяльності позивача підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які складені за результатами проведених операцій та не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують правомірність нарахування податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов договірних відносин.
Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем з ТОВ «Промтехноопт» та з ТОВ «Опттехноконсалтінг» правочинів через відсутність останніх за їх місцезнаходженням та відсутність у них необхідних умов для ведення господарської діяльності з посиланням на інформацію отриману від ДПІ у Жовтневому районі м.Харкова.
Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.
Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.
Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними у акті податкової перевірки контрагентами за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.
При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.
За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо скасування спірного податкового повідомлення-рішення № 0000142320 від 14.03.2012 р., оскільки вказане податкове повідомлення-рішення було винесено податковим органом за відсутності доказів порушення позивачем вимог податкового законодавства.
Беручи до уваги вищезазначені правові норми, встановлені фактичні обставини справи та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.
З урахуванням викладеного, постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 223, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012 р. у справі № 2а-4995/12/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя(підпис) І.В. Приходько
Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова
(підпис) М.І. Костенко