ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
11.03.2009 р. № 13/443
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого - судді Степанюка А.Г. при секретарі Федоровій О.В., розглянувши справу
за адміністративним позовом закритого акціонерного товариства «Про Кредит Банк»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
про визнання нечинним податкове повідомлення-рішення від 29.07.08 р. №0000384310/0 про стягнення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 471 172,51 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 235 586,26 грн.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вважає правомірними свої дії по: зарахуванню витрат на страхування поліпшень орендованого позивачем майна до валових витрат. На думку останнього до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності. Окрім того, відповідно до законодавства та договорів оренди на ці приміщення, поліпшення орендованого майна є власністю позивача, яка використовується у господарській діяльності позивача, а тому витрати, пов'язані із страхуванням цих поліпшень підлягають включенню до валових витрат; включенню до балансової вартості основних фондів групи 2 вартості придбаних автомобілів з урахуванням податку на додану вартість. Підставою для таких дій позивач називає підпункт 5.3.3 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон про оподаткування), яка, на думку позивача, прямо вказує на таку можливість; включенню до балансової вартості основних фондів групи 3 вартості систем охоронно-пожежної сигналізації, систем охоронної сигналізації та системи відео-спостереження та групи 4 вартості комутаторів, маршрутизаторів, джерел безперебійного живлення та "міні АТС". На переконання позивача, виходячи із діючого законодавства, практики його застосування, а також цільового призначення і строку використання таких основних фондів, вони не можуть бути віднесені до першої групи і правомірно віднесені до 3 і 4 груп. Також позивач заперечує можливість застосування до спірних дій Закону України «Про телекомунікації», оскільки сфера його дії має чіткі рамки, в які не входить діяльність позивача. Зазначає, що даний закон та інше законодавство щодо надання телекомунікаційних послуг не може застосовуватися для цілей оподаткування.
У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Відповідача від 29.07.2008 року № 0000384310/0 (надалі -оскаржуване рішення).
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивач неправомірно включив витрати на страхування поліпшень орендованих приміщень до валових витрат. На думку відповідача, з п.п.5.4.6 п.5.4. ст. 5 Закону про оподаткування випливає, що до валових витрат платника податку можуть бути віднесені виключно витрати зі страхування майна платника податку. Вважає, що ЗАТ «ПроКредит Банк»на порушення вказаної норми завищив валові витрати на суму 31 943, 43 грн. по сплачених страхових платежах по поліпшенню орендованих основних засобів; в порушення пп. 8.4.1 п.8.4, ст.8 з урахуванням вимог пп.5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону про оподаткування та пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон про ПДВ) Позивач неправомірно відносив до балансової вартості основних фондів 2 групи придбані автомобілі з урахуванням податку на додану вартість, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань на загальну суму 397 479,71 грн.
Також Відповідач стверджує, що Позивач неправомірно відносив: до 3 групи основних фондів замість 1 групи основні фонди “системи охоронно - пожежної сигналізації”, «системи охоронної сигналізації»та “системи відеоспостереження”, які встановлювались у приміщенні банку; до 4 групи основних фондів замість 1 групи основних фондів “комутатори”, «маршрутизатори», “джерела безперебійного живлення”, а також «міні АТС». Такі дії Позивача призвели до порушення пп.8.1.1 п.8.1, пп.8.2.2 п.8.2, пп.8.3.2 п.8.3, пп.8.6.1 п.8.6, ст.8 Закону про оподаткування.
У судовому засіданні представники відповідача свої заперечення підтвердили та просили у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, дослідивши докази, суд -
Закрите акціонерне товариство «Прокредит Банк»зареєстровано Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією 28.12.2000 р. та присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи 21677333, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи А00№060961.
На підставі направлень від 30.05.08 р. №133 та від 01.07.08 р. №171 Відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 по 31.03.2008 відповідно до затвердженого плану -графіку документальних перевірок суб'єктів господарювання на травень 2008 року.
Результати перевірки Відповідач зафіксовані в акті від 21.07.2008 р. №415/43-10/21677333 (наявний в матеріалах справи).
На підставі зазначеного акту прийнято податкове повідомлення рішення від 29.07.08 р. №0000384310/0 за порушення Позивачем вимог п. 5.1, п.п.5.4.6 п.5.4, п.5.4, п.п.5.2.4 п.5.2 ст.5, п.п.8.1.1 п.8.1, п.п.8.2.2 п.8.2, п.п8.3.2 п.8.3, п.п.8.4.1 п.8.4, п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8, п.п.12.2.1, п.п.12.2.2 п.12.2 ст. 12 Закону про оподаткування від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями) та визначено суму податкового зобов'язання за податком на прибуток банківських організацій (код 11020600) у розмірі 706 758,77 грн.
Не погодившись з зазначеним рішенням відповідача Позивач звернувся до суду та просить його скасувати.
Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, до уваги приймається наступне.
В акті перевірки зазначено, що порушення п. 5.1., пп.5.4.6. п.5.4. ст.5 Закону про оподаткування призвело до завищення Позивачем валових витрат на суму 31943,43 грн. по сплаченим страховим платежам по поліпшенню орендованих основних засобів (приміщенню).
Умовами договорів оренди та суборенди приміщень передбачено право ЗАТ «ПроКредит Банк», як орендаря (суборендаря), на здійснення поліпшень орендованих приміщень, а також право на залишення за орендарем (суборендарем) таких поліпшень після припинення дії договорів оренди (суборенди) без компенсації їх вартості власнику об'єктів оренди (договори оренди зазначені в акті перевірки наявні в матеріалах справи).
Статтею 778 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.
Відповідно до п. 1 ст. 139 Господарського кодексу України майно - сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.
На підставі вказаного права, Позивач здійснив страхові платежі по поліпшенню орендованих засобів (приміщень) на виконання укладених між Позивачем та ЗАТ «УАСК «АСКА»договорів страхування № 7006975 від 29.06.2005 року, № 7068031 від 29.06.2006 року, № 7126713 від 27.06.2007 року, №7126899 від 30.08.2007 року.
Відповідно до пп.5.4.6 п.5.4. Закону про оподаткування до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
Пунктом 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 "Оренда", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 р. № 181, визначено, що затрати орендаря на поліпшення об'єкта операційної оренди (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що приводять до збільшення майбутніх економічних вигод, які первісно очікувалися від його використання, відображаються орендарем як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів.
Відповідно до п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92, для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами: основні засоби та інші необоротні матеріальні активи.
З аналізу наведених норм випливає, що самі поліпшення орендованого майна також мають статус майна і належать на праві власності орендарю (наймачу) у вигляді права власності на речі (відокремлювані поліпшення) чи на майнові права (право на компенсацію вартості невідокремлюваних поліпшень). Окрім того, затрати орендаря на поліпшення орендованого майна відображаються у його балансі як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів, які класифікуються як основні засоби.
Відповідачем не доведено, що договорами оренди та суборенди, на підставі яких позивач користується приміщеннями, поліпшення яких застраховано, встановлено інший правовий статус поліпшень, ніж це передбачено Цивільним кодексом України.
З огляду на викладене суд вважає необґрунтованим та таким, що не базується на нормах чинного законодавства висновок Відповідача про порушення Позивачем п. 5.1., пп.5.4.6. п.5.4. ст.5 Закону про оподаткування, що призвело до відображення останнім валових витрат на суму 31 943, 43 грн. по сплачених страхових платежах по поліпшенню орендованих основних засобів.
В акті перевірки Відповідач зафіксував порушення Позивачем пп.8.4.1. п.8.4. ст.8. з урахуванням вимог пп.5.3.3. п.5.3. ст.5. Закону про оподаткування та пп.7.4.2. п.7.4. ст.7. Закону про ПДВ через віднесення до балансової вартості основних фондів 2 групи придбані автомобілі з урахуванням податку на додану вартість.
Відповідно до вимог пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку під час придбання легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.
Не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання (ч.1 пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість").
Натомість частиною 3 пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що у разі, якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Отже, остання норма прямо передбачає, що платник податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком вправі здійснити одну з двох дій стосовно податку на додану вартість, сплаченого у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг) -або включити його до валових витрат або збільшити на суму цього податку балансову вартість відповідної групи основних фондів (за умови, що сума такого ПДВ не включена до складу податкового кредиту платника податку). При цьому дана норма регламентує порядок оподаткування окремих платників податку (які одночасно здійснюють операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування), а тому є спеціальною по відношенню до ч. 1 пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону про опдаткування і підлягає переважному застосуванню. Також вона є спеціальною і по відношенню до пп.8.4.1 п.8.4 ст.8 Закону про оподаткування.
В ході судового розгляду було встановлено, що: Позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість і одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком; сума витрат по сплаті податку на додану вартість при купівлі позивачем автомобілів не включена до складу податкового кредиту ЗАТ «ПроКредит Банк»; сума цих витрат також не була включена до складу валових витрат позивача; автомобілі використовуються у господарській діяльності позивача та включені до основних фондів.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Позивачем правомірно збільшено на суму ПДВ балансову вартість, придбаних ним автомобілів.
Порушення пп.8.4.1. п.8.4. ст.8. з урахуванням вимог пп.5.3.3. п.5.3. ст.5. Закону про оподаткування та пп.7.4.2. п.7.4. ст.7. Закону про ПДВ Позивачем не вбачається.
Щодо твердження Відповідача про протиправність віднесення Позивачем до 3 групи основних фондів “системи охоронно - пожежної сигналізації”, «системи охоронної сигналізації»та “системи відео-спостереження”, які встановлювались у приміщенні банку та до 4 групи основних фондів «комутатори», «маршрутизатори», «джерела безперебійного живлення»та «міні АТС»суд бере до уваги наступне.
Під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. (п.п. 8.2.1 п. 8.2. ст. 8 Закону про оподаткування).
Відповідно до норм національного Положення (стандарту) 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року № 92 - об'єкт основних засобів - це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.
У випадку, коли один об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів.
Податкове законодавство не містить визначення передавальних пристроїв. Визначення цього поняття надано лише у Постанові КМ "Про затвердження Національного стандарту N 2 "Оцінка нерухомого майна" від 28.10.2004 N 1442 (надалі - Постанові N 1442), відповідно до якого «передавальні пристрої - земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв'язку тощо).»
У цій же ж Постанові № 1442 дано визначення земельного поліпшення, яким є результати будь-яких заходів, що призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки та її вартості. До земельних поліпшень належать матеріальні об'єкти, розташовані у межах земельної ділянки, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення, а також результати господарської діяльності або проведення певного виду робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів, розміщення посівів, багаторічних насаджень, інженерної інфраструктури тощо).
Відповідно до п.п.8.2.2. п. 8.2 ст.8 Закону про оподаткування - основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4; група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).
Наведені норми свідчать про те, що законодавець не дає вичерпного переліку об'єктів, які входять до кожної з груп основних фондів. Також не надано визначень об'єктів, які наведені у переліку цих груп. Але наведені норми дають можливість встановити принцип, за яким кожен об'єкт відноситься до конкретної групи. Очевидно, що основні фонди діляться на групи за їх видом, технічними характеристиками, функціональним призначенням та строком ймовірної експлуатації. При цьому об'єкти, які входять в одну групу (окрім 3 групи) повинні володіти однорідними характеристиками та не можуть кардинально відрізнятися одне від одного за видом, технічними характеристиками, функціональним призначенням та строком експлуатації.
Суд вважає, що системи охоронно-пожежної сигналізації, охоронної сигналізації та відео-спостереження -це окремі основні фонди, які не мають ознак нерухомості, є рухомим майном, мають кардинально інше цільове призначення і можуть бути демонтовані та встановлені в іншому будь-якому об'єкті з подальшим функціонуванням за своїм призначенням без втрати первісної функціональності. Тому вони не можуть бути класифіковані як структурні компоненти чи передавальні пристрої будівель, де вони встановлені у розумінні п.п.8.2.2. п. 8.2 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а отже правильно віднесені позивачем не до 1 групи основних фондів, а, враховуючи їх вид та функціональне призначення, до 3 групи.
З огляду на вказані вище правові норми та висновки щодо їх застосування, суд також не може погодитися із класифікацією комутаторів, маршрутизаторів, джерел безперебійного живлення та «міні АТС»як передавальних пристроїв, що, на думку Відповідача, мають бути віднесені до 1 групи основних фондів.
Враховується, що внутрішня комп'ютерна мережа позивача складається з наступних компонентів: сервери з програмним забезпеченням; комутатори для зв'язку локальних компонентів мережі з мережевим сервером; локальні комп'ютери, які підключаються до мережі виключно через комутатори; маршрутизатори, які служать для з'єднання різних комп'ютерних мереж -як в межах одного приміщення, так і між різними офісами; модеми, які використовуються як засіб зв'язку між мережами різних офісів; інше периферійне обладнання -принтери, сканери, банкомати, ксерокси, системи відео-спостереження тощо.
Строк корисного використання цих основних засобів в декілька разів менший, ніж об'єктів групи 1, і складає не більше 3-5 років.
На переконання суду комутатори, маршрутизатори та джерела безперебійного живлення є складовою частиною не будівель чи споруд, а комп'ютерної мережі Банку, яка являє собою єдиний комплекс компонентів, а саме: електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми.
Тому суд вважає правомірним віднесення позивачем названих об'єктів до 4 групи основних фондів.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч. 2 ст. 19 Конституції України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
На думку суду Позивачем доведено протиправність оскаржуваного рішення Відповідача.
Стаття 94 КАС України передбачає, що судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 94, 158-163 КАС України, адміністративний суд -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 29.07.08 р. №0000384310/0.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь закритого акціонерного товариства «Про Кредит Банк»3,40 грн. відшкодування сплаченого судового збору.
Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Дані заяви подаються до апеляційного суду через суд першої інстанції.
Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А. Степанюк
Повний текст постанови виготовлено та підписано 22.04.2009 р.