27 лютого 2014 року Справа № 129744/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Носа С. П.
суддів: Клюби В. В., Рибачука А. І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області на постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області про зобов'язання здійснити нарахування та виплату пенсії,
25 лютого 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області провести перерахунок пенсії згідно із ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон № 796-XII) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам віднесеним до 2 категорії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період 31.10.2006 року.
Постановою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2011 року вказаний позов задоволено. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області здійснити перерахунок і виплатити позивачу доплату як працюючому пенсіонеру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 08.07.2010 року.
У поданій апеляційній скарзі управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області просить зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповноту з'ясування істотних обставин справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі № 796-XII.
Як безспірно встановлено, позивач є непрацюючим пенсіонером, що підтверджується посвідченням другої категорії.
Відповідно до вимог ст. 51 цього Закону № 796-XII особам, віднесеним до 2 категорії, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що позивач має право на призначення додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам віднесеним до 2 категорії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ст. 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У своєму рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).
Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» звернув увагу на те, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Крім того, згідно із положеннями ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
З урахуванням наведеного та виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні розміру пенсій позивачу застосуванню підлягає ст. 51 Закону № 796-XII, а не постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
У вказаному Законі викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я. Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень. Отже, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом № 796-XII, є неправомірним.
Зі статті 51 Закону № 796-XII випливає, що під час визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до переконання, що положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не слід брати до уваги при вирішенні даного спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційної гарантії та права на щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 51 Закону № 796-XII.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачу слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачу повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Тому відмова відповідача у проведенні такого перерахунку у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, є протиправною.
Разом із тим, при вирішенні адміністративного позову позивача щодо проведення перерахунку пенсії, судом першої інстанції безпідставно не враховано того, що згідно із ч.2 ст. 99 КАС України у редакції, що була чинна на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом першої інстанції, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення без розгляду адміністративного позову (ч.1 ст. 100 КАС України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом першої інстанції).
З урахуванням наведеного та фактичної дати звернення позивача за захистом своїх порушених прав, виходячи із передбаченого законом строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів приходить до переконання, що адміністративний позов в частині позовних вимог з 31.10.2006 року по 24.08.2010 року включно слід залишити без розгляду.
Достатніх поважних причин, які б позбавляли можливості своєчасно звернутися до суду за захистом своїх порушених прав позивачем не наведено, а висновок суду про поновлення строку звернення до суду, на думку колегії суддів, є безпідставним.
За таких обставин та з урахуванням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, вимоги позивача слід задовольнити за період з 25 серпня 2010 року.
З огляду на те, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України,суд,-
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області задовольнити частково.
Постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2011 року у справі №2-а-741/11 скасувати та прийняти нову постанову, якою вимоги позивача задовольнити частково.
Адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог з 31.10.2006 року по 24.08.2010 року включно - залишити без розгляду.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, що визначається згідно із ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом за період з 25 серпня 2010 року з урахуванням виплачених сум.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий: С. П. Нос
Судді: В. В. Клюба
А. І. Рибачук