Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 22-ц/781/135/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Ковальчук С.Я.
Доповідач Белінська І. М.
Іменем України
27.02.2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
Белінської І.М. - головуючої,
Гайсюка О.В.,
Письменного О.А.,
при секретареві - Ткаченко Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Хащуватської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області, ОСОБА_6, треті особи: ПП «Геопроект», відділ Держземагенства України у Гайворонському районі,- про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 6 листопада 2013 року,
У червні 2013 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом, у якому, після уточнення позовних вимог (а.с.63, 226,т.1) просила визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, площею 0,12 га, що знаходиться по АДРЕСА_1.
Посилалась на те, що рішенням Хащуватської сільської ради №113 від 4.03.2011 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою ОСОБА_6» скасовано рішення цієї сільської ради №910 від 18.05.2010 року «Про передачу у власність земельної ділянки громадянину ОСОБА_6», як таке, що суперечить вимогам чинного законодавства (а.с.101).
Уся технічна документація із землеустрою, висновок Держкомзему та державний акт серії ЯЛ №558150 на право власності на земельну ділянку, був виданий на підставі рішення сільської ради, яке є скасованим.
Посилаючись на ці обставини. просила задовольнити позов.
Рішенням Гайворонського районного суду від 6.11.2013 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення і ухвалити нове рішення через невідповідність висновку суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Вказує на те, що вона не підписувала протокол погодження меж земельної ділянки. акт про встановлення та погодження в натурі меж земельної ділянки від 27.12.2010 року замість неї підписав голова сільської ради. Суд першої інстанції не взяв до уваги те, що факт самозахвата ОСОБА_6 0,02 га належної їй присадибної земельної ділянки встановлено у протесті прокурора Гайворонського району, внесеному Хащуватському сільському голові, а державний акт видано ОСОБА_6 на підставі скасованого вже на той час рішення Хащуватської сільської ради.
Заслухавши пояснення позивача, заперечення відповідача ОСОБА_6, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає відхиленню, а рішення Гайворонського районного суду від 6.11.2013 року - залишенню без змін з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела факт порушення її прав на землю внаслідок приватизації ОСОБА_6 належної йому присадибної земельної ділянки та отримання державного акту на право приватної власності на землю.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених ст.309 ЦПК України підстав для його скасування апеляційним судом не встановлено.
Дійсно, відповідно до ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, визначений ч.2ст.16 ЦК.
Частиною 2 ст.152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов»язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; г) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом способів.
Встановлено, що ОСОБА_5 на підставі договору довічного утримання від 9.09.1995 року, укладеного із своєю матір»ю ОСОБА_7, набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_2. Площа земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, у договорі не зазначена.
Рішенням Хащуватської сільської ради від 10.09.2009 року №495 передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку за цією адресою із земель житлової та громадської забудови сільської ради загальною площею 0,22 га, у тому числі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,22 га (а.с.46, т.1).
У судовому засіданні ОСОБА_5 підтвердила, що інших правовстановлюючих документів щодо її права власності або користування земельною ділянкою за цією адресою немає. Державний акт на право власності на земельну ділянку вона не отримала.
Земельна ділянка, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_6 на підставі державного акту серії ЯЛ №558150, площею 0,12 га, розташована по АДРЕСА_1, є суміжною із земельною ділянкою, яка належить позивачці.
Заявивши вимоги про визнання недійсним та скасування державного акту на землю, виданого ОСОБА_6 з тих підстав, що він має право на приватизацію присадибної земельної ділянки лише у розмірі 0,10 га, яка була виділена йому для будівництва житлового будинку рішенням правління колгоспу від 17.03.1976 року із земельної ділянки, площею 0,25 га, яка перебувала у користуванні її матері, ОСОБА_7, а тому є очевидним факт самозахвату ним 0,02 га, а фактично 0,035 га землі із земельної ділянки, яка була у користуванні її матері, - позивачка не надала належних та допустимих доказів того, що фактичний розмір належної їй земельної ділянки по АДРЕСА_2 є меншим, ніж зазначено у рішенні сільської ради від 10.09.2010 року, тобто меншим ніж 0,22 га, а також того, що таке зменшення розміру або зміна конфігурації належної їй земельної ділянки відбулося саме за рахунок захвата її земельної ділянки відповідачем.
Фактично, позивачка намагається довести, що на час смерті її матері ОСОБА_7 останній належала на праві користування земельна ділянка по АДРЕСА_2, площею не 0,22 га, а більша. Так, з матеріалів справи ( копій погосподарських книг) вбачається, що з 1958 року у користуванні ОСОБА_7 перебувала земельна ділянка, площею 0,25 га, яка була суміжною із земельною ділянкою її батька і діда позивачки ОСОБА_8, площею 0,22 га. Згідно із свідоцтвом про право на спадщину від 21.08.1073 року ОСОБА_7 набула право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, який належав ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. З 1973 по 1976 роки за ОСОБА_7 числилось у погосподарських книгах дві земельні ділянки 0,25 га та 0,22 га. У 1976 році із земельної ділянки, яка знаходилась у користуванні ОСОБА_7, була вилучена земельна ділянка, площею 0,10 га, і передана ОСОБА_6 (АДРЕСА_1) та ОСОБА_9, площею 0,08 га ( АДРЕСА_3). Межі земельної ділянки, яка колись була у користуванні ОСОБА_8, у розмірі 0,22 га не змінювалися з 1924 року. З цього позивачка робить висновок, що вона має право отримати у користування та в подальшому у власність після смерті своєї матері земельну ділянку розміром не 0,22 га, а ще додатково 0,07 га, яка залишилась після вилучення у 1976 році земельної ділянки площею 0,18 га (0, 10 га + 0,08 га). В усякому випадку вважає, що саме ОСОБА_6 захватив 0,02 га із земельної ділянки її матері.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч.1ст.12 ЦК України). Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч.1ст.13 ЦК).
Кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, оскільки позивачка не надала належних та допустимих доказів( ст.ст.58,59 ЦПК України) належності їй на законних підставах земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_2, площею, більшою за 0,22 га, доказів того, що фактична площа належної їй земельної ділянки є меншою, ніж 0,22 га, а якщо так, то докази того, що збільшення земельної ділянки ОСОБА_6 з 0,10 га до 0,12 га відбулося за рахунок належної їй земельної ділянки, - відсутні підстави для визнання державного акта на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_6, недійсним із заявлених підстав.
Саме таких висновків дійшов суд першої інстанції, відмовляючи позивачці у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують цього висновку, оскільки не містять посилань на обставини, які б доводили факт порушення прав позивачки на належну їй земельну ділянку, розміром 0.22 га або порушення її законних інтересів.
Відповідно до ч.1ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, а рішення Гайворонського районного суду від 6 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі 20 днів з дня набрання нею законної сили.