3 липня 2006 року м. Київ
Суддя Верховного Суду України Барсукова В.М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 січня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 4 квітня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення,
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 січня 2006 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 4 квітня 2006 року, позов задоволено частково та виселено відповідачів та неповнолітнього ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. В решті позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Задовольняючи позов на підставі ст. 48 Закону України “Про власність», ст.ст. 150, 155 ЖК України, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що власник квартири ОСОБА_4 на свій розсуд може розпоряджатися належним їй на праві власності майном.
Відповідачі не є і не були членами сім'ї позивачки, у квартирі проживали з дозволу колишнього власника ОСОБА_5, договору з приводу користування жилим приміщення не укладали.
Керуючись ст. 328 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження в справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.