Суддя Верховного Суду України Ярема А.Г., розглянувши 30 червня 2006 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 21 грудня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири, визнання укладеним договору довічного утримання і розірвання договору довічного утримання,
ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що хотіла укласти з відповідачами договір довічного утримання.
Проте вони, скориставшись її безграмотністю посвідчили у нотаріуса договір дарування квартири.
Протягом певного часу вони її доглядали, а в подальшому від виконання домовленості про її утримання відмовилися.
Вважаючи свої права порушеними, позивачка просила позов задовольнити.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 21 грудня 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2006 року, позов задоволено: визнано недійсним договір дарування квартир АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Бердичівської нотаріальної контори 1 березня 2002 року за реєстром НОМЕР_1; визнано, що фактично було укладено договір довічного утримання, який розірвано; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 державне мито в розмірі 52 грн. 70 коп.
У обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на неповне встановлення судами обставин у справі, невідповідність висновків судів обставинам справи і, в зв'язку з цим, порушення норм процесуального права й незастосування судами норм матеріального права, а саме: положень ЦК УРСР - до спірних правовідносин, положень ЦК України - щодо строку позовної давності та ставить питання про скасування судових рішень.
У відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції та апеляційний суд, погоджуючись з ним, виходили з того, що волевиявлення сторін було направлене на укладення договору довічного утримання і між сторонами укладався саме договір довічного утримання, умови якого відповідачі виконувати відмовилися, що підтверджується матеріалами справи.
За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими.
Доводи касаційної скарги і зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку про те, що судами допущено порушення або неправильне застосування норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, та зазначені доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у разі якщо касаційна скарга є необгрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись ст. 328 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири, визнання укладеним договору довічного утримання і розірвання договору довічного утримання за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 21 грудня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2006 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.