Суддя Верховного Суду України Ярема А.Г., розглянувши 30 червня 2006 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку,
ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що після смерті ОСОБА_2, з якою її батько мав фактичні шлюбні відносини без їх реєстрації і проживав разом, та її батька, вона прийняла спадщину.
Проте залишилася неоформленою у встановленому законом порядку земельна ділянка АДРЕСА_1, яка була надана ОСОБА_2 для будівництва індивідуального жилого будинку і в незавершеному будівництвом приміщенні на якій залишався проживати її батько, оскільки рішення про передачу вказаної земельної ділянки у власність її батьку було постановлено після його смерті.
У зв'язку з цим позивачка просила визнати за нею право власності на спірну земельну ділянку.
Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 10 жовтня 2003 року позов задоволено: визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1.
Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2006 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано і справу направлено до того ж суду на новий розгляд.
У обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на порушення судом норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та ставить питання про скасування вказаної ухвали апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції.
У відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка прийняла спадщину в установленому порядку, але була позбавлена можливості оформити право власності на земельну ділянку через відсутність відповідного державного акта на право власності на землю.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи зазначене рішення, правильно виходив з того, що районний суд не дотримався вимог процесуального законодавства і не розглянув питання щодо залучення до участі в справі всіх осіб, питання про права і обов'язки яких зачіпаються, та вирішив справу без їх участі, зокрема, без участі ОСОБА_3, оскільки він є сином ОСОБА_2 і також оспорює право власності на вказану спадщину.
За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими.
Доводи касаційної скарги і зміст оскаржуваної ухвали не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення або неправильне застосування норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, та зазначені доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у разі якщо касаційна скарга є необгрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись ст. 328 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2006 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.