Справа № 461/9660/13 Головуючий у 1 інстанції: Романюк В.Ф.
Провадження № 22-ц/783/1208/14 Доповідач в 2-й інстанції: Павлишин О. Ф.
Категорія:44
28 січня 2014 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :
головуючого - Павлишина О.Ф.,
суддів - Мікуш Ю.Р., Ніткевича А.В.,
з участю секретаря Гацій І.І.,
з участю: ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, їх представника ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 18 грудня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_5, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
В серпні 2013 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_5, про визнаття особи такою, що втратила право на житло та припинення реєстрації її місця проживання. Позивачка зазначала, що є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26.08.2005 року, в якій зареєстрована колишня дружина її сина, відповідачка по справі. Посилалася на те, що відповідачка жодного дня не проживала в цій квартирі, що стверджується актом ЛКП «Княже місто» від 16.08.2012 року, зареєстрована була в ній лише з формальних підстав. У зв»язку з викладеним, вважала, що відповідачка втратила право на проживання ТА реєстрацію у вказаній квартирі. Посилаючись на ст.ст.317, 319, 383, 651 ЦК України та ст.72 ЖК України просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, та зняти її з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.
Оскаржуваним рішенням суду позов задоволено. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір у розмірі 114 грн. 70 коп.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 В апеляційній скарзі стверджує про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з»ясування обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що в спірній квартирі проживала до початку 2012 року, а після погіршення відносин з ОСОБА_5 почала проживати окремо. Стверджує, що частина її особистих речей та речей дитини залишилася в спірній кватирі. Зазначає, що після виселення її з квартири на АДРЕСА_5, вона одразу ж переїхала проживати з дитиною в спірну квартиру, однак замки до вхідних дверей були змінені, у зв»язку з чим з травня 2012 року вона з дитиною проживала в орендованих квартирах і знайомих. Посилається на те, що з приводу чинення їй перешкод в користуванні спірною кватирою вона в травні 2012 року звернулася з позовом про усунення перешкод, який перебуває в провадженні Галицького районного суду м.Львова. Зазначає, що позивачка звернулася до неї з позовом за спливом більше року після подання позову про усунення перешкод в користуванні квартирою. Вважає безпідставним відхилення клопотання про об»єднання вказаних справ в одне провадження. На думку апелянта, без жодних правових підстав суд взяв до уваги договір оренди квартири по АДРЕСА_6, покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, акт ЛКП «Княже місто» від 16.08.2012 року. Стверджує, що не проживає в спірній кватирі у зв»язку з чинення перешкод у її користуванні, а доказом цього є її позов про усунення перешкод. Просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, пояснення ОСОБА_4, ОСОБА_5, їх представника ОСОБА_6 про заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами.
Однак оскаржуване рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.
Матеріалами справи встановлені наступні обставини.
ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26.08.2005 року, що стверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно. (а.с.70)
У вищезазначеній кватирі зареєстровані з 5 жовтня 2010 року: ОСОБА_5 (син), ОСОБА_2 (невістка), ОСОБА_13 ( внучка). (а.с.8)
7 вересня 2012 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано. (а.с.32)
25 квітня 2013 року ОСОБА_5 уклав шлюб з ОСОБА_9 (а.с.25)
З акту ЛКП «Княже місто» від 16 серпня 2012 року вбачається, що ОСОБА_2 з дня реєстрації не проживає у вказаній квартирі, її речі в такій відсутні. (а.с.9)
Договором найму житлового приміщення від 01.07.2012 року стверджується, що ОСОБА_10, який є братом відповідачки ОСОБА_2, винайняв у ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_1, в якій проживав разом з сестрою ОСОБА_2 по 21.05.2013 року. (а.с.14-16)
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка не проживає в АДРЕСА_1, не приймає участі в утриманні вказаної квартира, яка належить на праві власності позивачці, а тому на підставі ст. ст. 71, 72 ЖК України остання втратила право користування житловим приміщення.
Однак колегія суддів з вказаним висновком суду першої інстанції не погоджується у зв»язку з наступним.
Відповідно до положень ст.ст. 71, 72 ЖК України наймач або члени його сім'ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилим приміщенням, коли вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців.
Однак оскільки матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 є колишнім членом сім»ї власника - ОСОБА_4, а не наймача зазначеної вище квартири, то посилання суду на ст. 71 ЖК України є помилковим, оскільки питання про право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом регулюється ст. 405 ЦК України, якою встановлено, що: члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону; житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником; член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Всупереч вказаним положенням закону ОСОБА_4 подала позов на підставі ст.71 ЖК України (а.с.4)
Також суд першої інстанції в порушення ст. 33 ЦПК України без письмової заяви позивачки змінив підставу позову та вказав як правову підставу задоволення позову, крім ст. 71 ЖК України, ст. 405 ЦК України.
Відповідно до ст.9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснив судам, що у справах цієї категорії необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.
При розгляді справи щодо визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням члена сім'ї власника житла, суди мають встановлювати наступні факти: чи є спірне приміщення житлом, чи є воно власністю позивача, чи відсутній відповідач у спірному приміщені понад один рік, чи є причини відсутності поважними та чи не було між власником та відповідачем будь якої іншої домовленості щодо користування житлом або збереження права на користування житлом на час відсутності.
З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Галицького районного суду м.Львова перебуває справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, про усунення перешкод в користуванні житлом - спірною квартирою АДРЕСА_1(а.с.46-47)
Вказаний позов ОСОБА_2 подала ще в травні 2012 року. (а.с.47)
А відтак безпідставним є посилання суду на непроживання відповідачки в спірній квартирі без поважних причин, як і на акт ЛКП «Княже місто» датований 16 серпня 2012 року.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин закон, який не підлягає застосуванню, та порушив норми процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню на підставі п. 4 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. 316 ЦПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Галицького районного суду м.Львова від 18 грудня 2013 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 та зняття її з реєстрації.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий : Павлишин О.Ф.
Судді : Мікуш Ю.Р.
Ніткевич А.В.