"27" лютого 2014 р.Справа № 915/1963/13
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,
Суддів: Головей В. М. та Шевченко В. В.,
при секретарі судового засідання - Ляшенко М.І.
за участю представників :
ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_2 (на підставі довіреності),
ПАТ „ОТП Банк" - не з'явився,
ТОВ „ОТП Факторінг Україна" - не з'явився,
ФОП ОСОБА_3- ОСОБА_4( на підставі довіреності),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Миколаївської області від 13.01.2014 р. по справі № 915/1963/13 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача : Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк" Товариства з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторінг Україна" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про встановлення нікчемним договору оренди,
28.10.2013 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі -позивач) звернулась до господарського суду Миколаївської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - відповідач) про встановлення нікчемності договору оренди.
Позивач у позові, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, зазначив Публічне акціонерне товариство „ОТП Банк".
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 03.03.2012 р. між позивачем та відповідачем укладено договір оренди № 009 нежитлового приміщення (далі договір), за яким позивач передає, а відповідач приймає у платне користування частину нежитлового приміщення площею 50 кв.м., будинку АДРЕСА_1. Позивач зазначає, що предмет договору оренди, у складі інших нежитлових приміщень загальною площею 121,3 кв.м. передано, у забезпечення кредитного зобов'язання згідно договору іпотеки № PV-SME400/093/2007 від 27.09.2007 р. укладеного між позивачем та Публічним акціонерним товариством „ОТП Банк", посвідченого приватним нотаріусом. Посилаючись на п. 5.3 іпотечного договору позивач, зазначає, що згоди від іпотекодержателя на передання предмету іпотеки в оренду виключно на підставі письмової згоди не отримувалось, будь-яких змін у реєстрації обтяжень пов'язаних з передачею приміщення в оренду не здійснювалось. Враховуючи викладені обставини та норми діючого законодавства України позивач вважає, укладений договір є нікчемним. (а.с.3-4)
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 29.10.2013 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі та залучено до участі у справі, на стороні позивача третю особу без самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство „ОТП Банк" (далі ПАТ „ОТП Банк"). (а.с. 1-2)
29.11.2013 р. відповідач до місцевого господарського суду надав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що позивач не довів наявність порушених прав або охоронюваних законом інтересів, на захист яких поданий даний позов. Відповідач вважає, що у нього відсутні повноваження втручатись в правовідносини, які виникли між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторінг Україна". Право та обов'язок щодо погодження використання нежитлового приміщення покладено виключно на позивача. Відповідач зазначає, що він про існування договору іпотеки № PV-SME400/093/2007 нічого не знав. Крім того відповідач послався на норми чинного законодавства України. (а.с. 38-40)
24.12.2013 р. відповідач до місцевого господарського суду надав доповнення до заперечення на позовну заяву від 28.10.2013 р., в яких зазначив, що у постанові Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2012 р. по справі № 5016/1181/2012 (8/64) зазначено, що у суду відсутні правові підстави на визнання договору оренди від 03.03.2012 р. № 009- недійсним. Таким чином, на теперішній час в судовому порядку було встановлено відповідність змісту оспорюванного договору оренди нежитлового приміщення від 03.03.2012 р. № 009 вимогам діючого законодавства, а висунуті вимоги позивача базуються на припущеннях з порушенням способу захисту порушених прав. (а.с. 84-85)
26.12.2013 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторінг Україна" надійшла заява про залучення його в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. (а.с. 96)
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 26.12.2013 р. залучено до участі у справі, третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторінг Україна" (далі ТОВ „ОТП Факторінг Україна"). (а.с. 97-98)
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 13.01.2014 р. (повний текст складено та підписано суддею Бездоля Д.О. 20.01.2014 р.) у задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду вмотивовано тим, що відповідно до п. 5.3 договору іпотеки позивач має право передати в оренду предмет іпотеки виключно на підставі письмової згоди іпотекодержателя. Саме позивач перед укладенням спірного договору оренди з відповідачем мав отримати згоду іпотекодержателя на його укладення. Позивач, знаючи про це, не звернувся за отриманням згоди до іпотекодержателя перед укладенням спірного договору оренди. Тобто дана обставина, свідчить про зловживання позивачем своїм правом, що окрім іншого підтверджується також тим, що навіть під час розгляду даного спору, після отримання пояснень третіх осіб щодо можливості позитивного розгляду питання надання згоди на передачу іпотечного майна в оренду, позивач не вчинив жодної дії по зверненню до ТОВ „ОТП Факторінг Україна" з питання отримання згоди на оренду.
Щодо позиції позивача, яка стосується настання для позивача несприятливих наслідків, зумовлених передачею ним відповідачу в оренду майна без згоди іпотекодержателя, місцевий суд послався на те, що на постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2012, якою рішення господарського суду Миколаївської області від 30.08.2012 у справі № 5016/1181/2012(8/64), в якій брали участь ті самі сторони, залишено без змін, підтверджено факт укладання сторонами спірного договору оренди і вчинення ними дій по його виконанню вже відбувся, а матеріалами справи та учасниками судового процесу у даній справі цей факт не спростований.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 30.08.2012 у справі № 5016/1181/2012(8/64) позивача у даній справі зобов'язано передати відповідачу у даній справі на умовах спірного договору оренди нежитлове приміщення, площею 50 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
Крім цього, судом встановлено, що станом на час вирішення даного спору ТОВ „ОТП Факторінг Україна" не заявлено до позивача жодних вимог щодо порушення останнім умов іпотечного договору, з огляду на що Одеський апеляційний господарський суд у постанові від 20.11.2012 у справі № 5016/1181/2012(8/64) між тими ж сторонами вказав, що у разі незгоди на передачу заставного майна в оренду іпотекодержатель не позбавлений права на звернення до суду з вимогами щодо недійсності договору оренди, а, оскільки на час розгляду апеляційної скарги з боку банку не висунуто вимог стосовно порушення сторонами договору його прав чи охоронюваних законом інтересів, як іпотекодержателя орендованого майна, у суду відсутні правові підстави на визнання договору оренди від 03.03.2012 р. недійсним. ( а.с. 171-176)
Не погодившись з прийнятим місцевим судом рішенням позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове яким задовольнити позов у повному обсязі.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що місцевий господарський суд залишив без уваги пояснення представника ТОВ „ОТП Факторінг Україна" щодо не надання письмової згоди на передачу в оренду предмету іпотеки. Також скаржник вважає, що місцевим господарським судом не застосовано норми ч. 2ст. 215, ч. ч. 1, 4, 5 ст. 216 ЦК України. Крім того, скаржник вважає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що іпотекодержатель повинен оспорювати договір оренди, оскільки у цій справі усувати іпотечні порушення має той, хто їх допустив, тобто - іпотекодатель й такі дії не можуть бути розцінені, як зловживання правом.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.02.2014 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 27.02.2014 р. о 11:00 год., про що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені.
У письмовому відзиві на скаргу позивач просив залишити її без задоволення а рішення місцевого суду без -змін.
Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.
Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про розгляд справи, клопотань про відкладення розгляду справи не заявили і не повідомили суд про причини свого нез'явлення.
Враховуючи вказані обставини та думку представників сторін колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за відсутністю третіх осіб.
Представник скаржника (позивача) в усних поясненнях наданих суду просив задовольнити апеляційну скаргу на викладених у ній підставах, скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове яким задовольнити позовні вимоги в повному обсягу.
Представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.
Заслухавши усні пояснення представників сторін, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, відзиві на неї, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та обставини справи, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
З матеріалів справи вбачається, і ці обставини дослідив місцевий суд, що 27.09.2007р. між ПАТ „ОТП Банк" та ФОП ОСОБА_1 укладено кредитний договір № СМ-SME400/093/2007 (далі кредитний договір), за яким ПАТ „ОТП Банк" зобов'язалось надати позивачу кредит в розмірі 225 500 доларів США з датою остаточного повернення - 26.09.2017р.
В той же день, тобто 27.09.2007р. між ПАТ „ОТП Банк" та позивачем був укладений договір іпотеки № PM-SME400/093/2007 (далі - договір іпотеки), за яким позивач передав в іпотеку ПАТ „ОТП Банк" належні йому на праві власності нежитлові приміщення у будинку літ. Д'-1, Д''-2, загальною площею 121,3 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно з п. 5.3. статті 5 договору іпотеки позивач має право вчинювати будь-які юридичні дії щодо предмета іпотеки виключно на підставі письмової згоди ПАТ „ОТП Банк", що міститься в цьому договорі або у внесених до нього змінах чи доповненнях. Такі юридичні дії включають (але не виключно): передачу предмета іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
За умовами п.п (б) п. 6.2. статті 6 договору іпотеки ПАТ „ОТП Банк" має право задовольнити з вартості предмета іпотеки всі фактичні вимоги негайно після порушення позивачем будь-якого із його зобов'язань за статтею 5 цього договору.
Відповідно до п. 9.1. договору іпотеки цей договір набирає чинності з дня його нотаріального посвідчення та діє до виконання боргових зобов'язань в повному обсязі та зобов'язань позивача за цим договором.
З матеріалів справи вбачається, що 29.04.2010р. між ПАТ „ОТП Банк" та ТОВ „ОТП Факторінг Україна" укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого ПАТ „ОТП Банк" продало ТОВ „ОТП Факторінг Україна" права на кредитний портфель, до складу якого згідно з додатком № 1 до цього договору увійшли зобов'язання за кредитним договором від 27.09.2007р. № СМ-SME400/093/2007, укладеним ПАТ „ОТП Банк" з позивачем.
29.04.2010р. між ПАТ „ОТП Банк" та ТОВ „ОТП Факторінг Україна" укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ПАТ „ОТП Банк" передало ТОВ „ОТП Факторінг Україна" сукупність прав за договорами забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, право звертати стягнення на заставлене майно.
Згідно з додатком № 1 до договору про відступлення права вимоги до складу договорів, право вимоги за якими було відступлено ТОВ „ОТП Факторінг Україна", увійшов договір іпотеки від 27.09.2007р № PM-SME400/093/2007, укладений третьою особою-1 з позивачем.
Матеріали справи свідчать, і ці обставини також встановив місцевий суд, що 03.03.2012 р. між позивачем та відповідачем укладено договір оренди № 009 нежитлового приміщення (далі договір оренди), за яким позивач передає, а відповідач приймає у платне користування частину нежитлового приміщення площею 50 кв.м., будинку АДРЕСА_1, визнання якого нікчемним є предметом цього спору.
З матеріалів справи також вбачається, що вищевказані приміщення площею 50кв. м. входять до складу інших нежитлових приміщень загальною площею 121,3 кв.м. які передано, у забезпечення кредитного зобов'язання згідно договору іпотеки № PV-SME400/093/2007 від 27.09.2007р.укладеного між позивачем та Публічним акціонерним товариством „ОТП Банк".
Враховуючи, що спірний договір оренди укладався пізніше кредитного договору та договору іпотеки позивач при його укладанні згідно п.5.3 Договору іпотеки та ст.12 Закону „Про іпотеку" повинен був узгодити передачу в оренду вказаних приміщень з іпотекодежателем.
Як свідчать матеріали справи, і ці обставини визнають всі учасники цього спору, позивач не узгодив передачу вказаних приміщень в оренду, тобто не узгодив укладання Договору оренди, ні з первісним кредитором/іпотекодержателем - ПАТ „ОТП Банк", ні з новим кредитором/іпотекодержателем - ТОВ „ОТП Факторінг Україна", якому, як встановлено вище, первісний кредитор продав кредитний портфель та відступив право вимоги за вищевказаними кредитним договором та договором іпотеки.
Як зазначалось вище, згідно ст.. 12 Закону України „Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Частиною другою статті 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Однак це не означає, що потреби в необхідності визнання нікчемного правочину недійсним може й не виникнути. Така потреба може виникнути, якщо сторони виконали певні умови нікчемного правочину, якщо він нотаріально посвідчений, якщо він порушує права третіх осіб, якщо він зареєстрований у державних органах тощо.
Матеріали справи свідчать, що Договір оренди, який ж предметом спору по цієї справі, виконувався сторонами цього договору, а відтак для визнання цього договору недійсним необхідне визнання його таким судом.
Слід зазначити така позиція , щодо необхідності визнання договорів зазначених у ч.3 ст.12 Закону України „Про іпотеку", недійсними в судовому порядку, підтримується судовою практикою (див. Постанова ВГСУ від 22.02.2006р. по справі №6/554; Постанова ВГСУ від 13.04.2010р. по справі №33/210пд; Ухвала ВСУ від 30.06.2011р. по справі №37 508св10).
Однак згідно приписів ст.12 ГПК України , з урахуванням роз'яснень наданих у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", заінтересована особа (юридична особа або фізична особа підприємець) може звернутись до господарського суду з позовом про визнання оспорюванного правочину недійсним, або про визнання нікчемного правочину недійсним .
Проте позивач звернувся до господарського суду не з позовними вимогами про визнання оспорюванного правочину недійсним, або про визнання нікчемного правочину недійсним, а з вимогою про встановлення нікчемності цього договору , тобто з вимогою про встановлення юридичного факту, а встановлення юридичних фактів, згідно приписів ст.12 ГПК України, не відносіться до компетенції господарських судів.
Крім того згідно приписів ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Положення частини 1 вказаної статті є реалізацією ч. 1 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, та ч. 2 ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Зі змісту ст..1 ГПК України вбачається що, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Водночас за змістом цієї статті порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду і якщо в результаті розгляду справи виявиться, що таке порушення відсутнє, суд має відмовити в позові.
На переконання колегії суддів позивач не довів та не обґрунтував чим самим та яким чином сам по собі факт укладання Договору оренди та визначені в ньому умови порушують його права та/або законні інтереси як власника (орендодавця) майна що передавалось відповідачу в оренду , а колегія суддів не вбачає таких порушень, тобто порушень прав та законних інтересів позивача укладанням цього договору.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано відмовив в позивачу в задоволенні його позовних вимог.
Доводи скаржника про те, що той факт, що відповідач не визнає недійсність (нікчемність) договору оренди і таке невизнання є порушення його (позивач) прав не приймаються до уваги, оскільки невизнання відповідачем недійсності (нікчемності) цього договору ніяким чином не порушують прав позивача як сторони договору оренди.
Можливість застосування в наступному іпотекодержателем - ТОВ „ОТП Факторінг Україна" до позивача санкцій передбачених п.6.2 договору іпотеки за порушення п.5.3 цього договору (на що як на підставу скасування рішення посилається скаржник в апеляційній скарзі) не можна визнати порушенням прав позивача за договором оренди, оскільки це різні договори і вказані наслідки (застосування санкцій за іншим договором ) не можуть бути правовою підставою для визнання договору оренди недійсним.
Посилання скаржника на те, що представник іпотекодержателя - ТОВ „ОТП Факторінг Україна" в судовому засіданні висловив свою думку про те, що вважає цей договір оренди нікчемним також не може прийматись до уваги, оскільки ця особа, тобто ТОВ „ОТП Факторінг Україна", права якої дійсно порушено укладанням цього договору оренди, не зверталась до суду з позовом про визнання його недійсним, а відмова в задоволенні позову позивача не позбавляє ТОВ „ОТП Факторінг Україна" можливості звернутись до суду з таким позовом, тобто за захистом свого порушеного права.
Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 22.03.2012р. Про судове рішення" рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
На думку судової колегії місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам.
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про задоволення позову.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду, -
Рішення господарського суду Миколаївської області від 13.01.2014 р. по справі № 915/1963/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення
Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписано 27.02.2014 р.
Головуючий суддя Мирошниченко М.А.
Судді Головей В.М.
Шевченко В.В.