04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"17" лютого 2014 р. Справа№ 5011-47/11957-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Зубець Л.П.
Новікова М.М.
при секретарі Євдокимові В.О.
за участю представників
від прокуратури: Чирва О.О., посв. № 012468 від 02.11.2012р.
від позивача-1: не з'явились
від позивача-2: не з'явились
від відповідача: не з'явились
від третьої особи: Ліпатов І.А., адвок. Свідоцтво № 956
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Тарасенко Ірини Володимирівни
на рішення Господарського суду м. Києва
від 04.12.2013 р.
у справі № 5011-47/11957-2012 (головуючий суддя
Любченко М.О., судді: Івченко А.М., Спичак О.М.)
за позовом Київського міжрайонного екологічного прокурора
Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах
держави в особі
1. Державного агентства земельних ресурсів України
2. Державної інспекції сільського господарства
України
до Київської міської ради
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Тарасенко Ірини Володимирівни
про визнання недійсним рішення
Київський міжрайонний екологічний прокурор Дніпровської екологічної прокуратури звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, м. Київ, Державної інспекції сільського господарства України, м. Київ з позовом до відповідача, Київської міської ради, м. Київ (з урахуванням заяви вих.№36-2557вих.12 від 20.11.2012р.) про визнання недійсним з моменту прийняття рішення №745/4183 від 29.04.2010р. Київської міської ради, яким громадянці Тарасенко Ірині Володимирівні затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул.Спортивній, 21-а у Дніпровському районі м.Києва, код земельної ділянки 66:016:90п.
В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на порушення відповідачем при прийнятті спірного рішення норм Земельного кодексу України, Закону України "Про планування та забудову територій", Закону України "Про основи містобудування", Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", Правил комплексного розвитку зеленої зони м. Києва до 2010р. та Концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.12.2013р. у справі № 5011-47/11957-2012 задоволено позов Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, м. Київ, Державної інспекції сільського господарства України, м. Київ до Київської міської ради, м. Київ про визнання недійсним з моменту прийняття рішення №745/4183 від 29.04.2010р. Київської міської ради, яким громадянці Тарасенко Ірині Володимирівні затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Спортивній, 21-а у Дніпровському районі м. Києва, код земельної ділянки 66:016:90п. Визнано недійсним з моменту прийняття рішення №745/4183 від 29.04.2010р. Київської міської ради, яким громадянці Тарасенко Ірині Володимирівні затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул.Спортивній, 21-а у Дніпровському районі м.Києва, код земельної ділянки 66:016:90п. Стягнуто з Київської міської ради (01044, м.Київ, Шевченківський район, вул. Хрещатик, буд.36 на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 1073 грн.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Тарасенко Ірина Володимирівна звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 04.12.2013р. у справі № 5011-47/11957-2012 та прийнято нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2014р. сформовано для розгляду апеляційної скарги склад колегії суддів для здійснення апеляційного провадження колегії у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2014р. у справі № -47/11957-2012 у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М. апеляційну скаргу Тарасенко Ірина Володимирівна прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 17.02.2014р.
14.02.2014р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника третьої особи надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги.
Представники прокуратури у судовому засіданні проти її задоволення заперечили, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Представник третьої особи у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Представники позивачів та відповідача у судове засідання не з'явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивачів та відповідача.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Згідно статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.
Статтею 9 Земельного кодексу України визначені повноваження Київської міської ради у галузі земельних відносин. Зокрема, їй належить право розпорядження землями територіальної громади міста Києва, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до Земельного кодексу України, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України тощо.
Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад, а за пунктом 2 статті 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" Київська міська рада має право визначати особливості землекористування.
Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.
Виходячи зі змісту зазначеної норми, право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає за наявності рішення відповідних органів і в межах, вказаних у цих рішеннях. Тобто, такі повноваження на території міста Києва є компетенцією Київської міської ради.
Так, рішенням Київської міської ради від 29.04.2010 № 745/4183 "Про передачу громадянці Тарасенко Ірині Володимирівні у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на вул. Спортивній, 21-а у Дніпровському районі м. Києва" (далі, Рішення) (том 1, а.с. 21-22) було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці Тарасенко Ірині Володимирівні для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на вул. Спортивній, 21-а у Дніпровському районі м. Києва та передано у приватну власність громадянці Тарасенко Ірині Володимирівні вказану земельну ділянку площею 0,10 га за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування за умови виконання ним пункту 3 цього Рішення.
Позовні вимоги прокурора мотивовані тим, що відповідачем при прийнятті спірного рішення були порушені норми Земельного кодексу України, Закону України "Про планування та забудову територій", Закону України "Про основи містобудування", Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", Правил комплексного розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та Концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що затверджений спірним Рішенням проект відведення земельної ділянки не був погоджений уповноваженим природоохоронним органом, що є порушенням вимог статей 118, 186-1 Земельного кодексу України у відповідній редакції.
Водночас, зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що доводи прокурора стосовно неправомірного відчуження спірної земельної ділянки з порушенням її цільового призначення та без проведення державної експертизи проекту землеустрою прокурором та позивачами доведені не були, у зв'язку з чим суд прийшов до висновку, що спірна земельна ділянка, передана у власність третій особі на підставі Рішення, відноситься до земель житлової та громадської забудови, яку може бути передано у власність громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Так, в обґрунтування позовних вимог прокурор, зокрема, вказував, що земельна ділянка по вул. Спортивній, 21-а у Дніпровському районі м. Києва відноситься до зеленої зони міста на підставі рішення Київської міської ради № 806/3381 від 19.07.2005, а тому її забудова є неправомірною.
Крім того, прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибережних смуг річки Десенка у Дніпровському районі міста Києва, а також входить до зони охоронюваного ландшафту та до території, що зарезервована для розвитку мережі об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вважає вищезазначені доводи прокурора безпідставними та погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови, а тому може бути передана у власність громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з огляду на наступне.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" в редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення, одним з основних завдань планування і забудови територій є охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів.
Статтею 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
За змістом положень Закону України "Про благоустрій населених пунктів", Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, що затверджені Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 105 від 10.04.2006 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 27.07.2006 за № 880/12754, зеленими зонами є території, які виділяються у встановленому порядку за межами міст та інших населених пунктів, що зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення.
За приписами п.10.4 ДБН 360-92 (Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень), затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури № 44 від 17.04.1992, розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускається, зокрема, на землях зелених зон міст, включаючи землі міських лісів, якщо об'єкти, які проектуються, не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства.
19.07.2005 рішенням Київської міської ради № 806/3381 було затверджено Програму розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепцію формування зелених насаджень в центральній частині міста.
Відповідно до пункту 6 Рішення № 806/3381 від 19.07.2005 відповідачем було заборонено на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення та лісового фонду житлове, інше будівництво та господарську діяльність, що можуть негативно вплинути на стан цих територій чи перешкоджати їх використанню за цільовим призначенням.
Водночас, із матеріалів справи вбачається, що рішенням Київської міської ради № 120/1175 від 19.02.2009 "Про передачу Дочірньому підприємству "Строй-Маркет-Груп" земельної ділянки для будівництва багатофункціонального готельного та торговельно-розважального центру в районі затоки р. Десенка у Дніпровському районі м. Києва" (том 2, а.с. 189-190) були внесені зміни до Генерального плану міста Києва в частині переведення частини земельних ділянок із зони зелених насаджень загального користування до території житлової та громадської забудови в межах, визначених містобудівним обгрунтуванням, а також внесені зміни до Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, що затверджені рішенням Київської міської ради №806/3381 від 19.07.2005.
Зазначене вбачається також зі змісту Висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища № 19-15019/1 від 23.12.2009 (том 1, а.с. 27-28) та наявних у матеріалах справи письмових поясненнях Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві.
Таким чином, твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка відноситься до зеленої зони є безпідставними та колегією суддів до уваги не приймаються.
Твердження прокурора про віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду, оскільки остання розташована в межах прибережних захисних смуг річки Десенка у Дніпровському районі м. Києва, теж не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.
Згідно пункту "б" частини 1 статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать, у тому числі, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
У матеріалах справи міститься схема прибережних захисних смуг водних об'єктів м. Києва у Дніпровському районі м. Києва (том 2, а.с. 56), проект яких затверджений рішенням Київської міської ради № 365/2434 від 08.10.2009 та межі яких відкориговані на зауваження Постійної комісії з питань екологічної політики Київської міської ради (протокол № 9 від 29.09.2009), з якої вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами прибережної захисної смуги затоки Десенки.
Вказаний факт підтверджується також письмовими поясненнями Дочірнього підприємства "Інститут Генерального плану міста Києва" від 10.04.2013 № 68 (том 2, а.с.59).
З огляду на зазначене, неправомірними є також доводи прокурора про відсутність висновку Дніпровського управління водних ресурсів, оскільки за змістом частини 3 статті 186-1 Земельного кодексу України у відповідній редакції залучення органу водного господарства є необхідним лише у разі погодження проекту землеустрою, що розробляється з метою вилучення, земель водного фонду.
Також, колегія суддів зазначає, що прокурором та позивачами не було доведено належними та допустимими доказами тих обставин, що спірна земельна ділянка входить до зони охоронюваного ландшафту, а також до території, що зарезервована для розвитку мережі об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
Так, згідно з пунктом 3.4.6. рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 920 від 16.07.1979 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві" (зі змінами та доповненнями) (том 1, а.с. 190-191) до складу зон охоронюваного ландшафту включено затоку річки Деснянки. Однак, зі змісту вказаного рішення не вбачається, що до зони охоронюваного ландшафту віднесено і земельну ділянку по вул. Спортивній, 21-а у Дніпровському районі м. Києва.
Також, прокурором не доведено, яким саме пунктом Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста віднесено спірну земельну ділянку по вул. Спортивній, 21-а у Дніпровському районі м. Києва до території, що зарезервована для розвитку мережі об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при передачі спірної земельної ділянки у власність третьої особи відповідачем не було допущено порушень її цільового призначення.
Також, колегія суддів зазначає про безпідставність доводів прокурора щодо обов'язковості проведення державної експертизи проекту землеустрою, зазначаючи наступне.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", у редакції, чинній на момент прийняття спірного Рішення, до випадків, за наявності яких державна експертиза є обов'язковою, належать, зокрема, проведення експертизи проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Враховуючи наведені вище висновки суду про приналежність спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови, третя особа не була зобов'язана подавати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації.
Законодавством України визначений певний порядок набуття особами у власність земельних ділянок, дотримання якого є обов'язковою передумовою винесення органом місцевого самоврядування рішення про надання земель в приватну власність.
Так, рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є правомірним у разі отримання проекту відведення земельної ділянки, що погоджений уповноваженими органами.
В апеляційній скарзі третя особа наголошує на тому, що висновок суду щодо порушення відповідачем та третьою особою вимог статей 118 та 186-1 Земельного кодексу України щодо погодження проекту відведення земельної ділянки з уповноваженим природоохоронним органом, яким, як зазначає суд, є Державне управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, є безпідставним, оскільки погодження проекту землевідведення в 2010 році з Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повністю відповідало чинному на той момент законодавству України.
Дослідивши матеріали справи та вищезазначені доводи, викладені третьою особою у апеляційній скарзі, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає їх обґрунтованими, а апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з огляду на наступне:
Частинами 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України у відповідній редакції передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Відповідно до частини 8 статті 118 Земельного кодексу України у відповідній редакції, розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою. Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк.
За приписами частини 9 статті 118 Земельного кодексу України в редакції, яка діяла на момент прийняття спірного Рішення, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій" порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Механізм розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначено у Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677, чинному на момент прийняття Рішення.
Згідно з пунктами 9, 10 вказаного Порядку проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.
Законом №1702-VI від 05.11.2009 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю" було доповнено Земельний кодекс України статтею 186-1, за змістом частин 1-3, 5 якої (у відповідній редакції) для розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, в районах та містах обласного значення, містах Києві та Севастополі функціонують постійно діючі комісії. До повноважень Комісії належить забезпечення погодження документації із землеустрою відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. До складу Комісії входять уповноважені представники районного (міського) органу земельних ресурсів, містобудування та архітектури, природоохоронного та санітарно-епідеміологічного органу, органу охорони культурної спадщини. У разі погодження проектів землеустрою, що розробляються з метою вилучення, надання, зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення, водного фонду, земельних ділянок для цілей, пов'язаних із розробкою корисних копалин, до складу Комісії залучається відповідно представник територіальних органів лісового господарства, водного господарства, державного гірничого нагляду. Документація із землеустрою, погоджена Комісією, вважається такою, що погоджена органами, представники яких входять до її складу.
Пунктом 4 Постанови №1420 від 23.12.2009 Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 186-1 Земельного кодексу України" було встановлено, що до затвердження складу комісій висновки про погодження документації із землеустрою надаються органами, зазначеними у частині 3 статті 186-1 Земельного кодексу України, в установленому порядку.
Так, третя особа зазначає, що проект відведення спірної земельної ділянки був погоджений із Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) як відповідним природоохоронним органом, про що останнім надано висновок № 071/04-4-11/7530 від 23.12.2009. Вказаний факт прокурором не заперечувався.
Водночас, прокурор зазначає, що проект відведення земельної ділянки мав бути погоджений не з Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), а безпосередньо з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві Міністерства охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" у редакції, чинній на момент прийняття спірного Рішення, державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.
З метою впорядкування процедури погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 434 від 05.11.2004 було затверджено Порядок погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, який, відповідно, поширюється на Мінприроди, утворені в його складі урядові органи державного управління, спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища в Автономній Республіці Крим, територіальні органи та спеціальні підрозділи (далі - природоохоронні органи).
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування" та рішення Київської міської ради від 19.09.2009 № 53/1108 "Про реорганізацію управління охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) в Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11.06.2009 № 667 було затверджено Положення про Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (далі, Положення).
Відповідно до пункту 1 вказаного Положення Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (далі, Головне управління) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підзвітним та підконтрольним Київській міській раді та підпорядкованим Київському міському голові.
Згідно з пунктом 4 Положення одним із основних завдань Головного управління є, зокрема, забезпечення виконання вимог природоохоронного законодавства.
Відповідно до підпункту 5.12. пункту 5 Положення Головне управління відповідно до покладених на нього завдань погоджує відповідно до чинного законодавства документацію із землеустрою шляхом надання висновку.
Таким чином, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що Головне управління екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) є спеціально уповноваженим природоохоронним виконавчим органом компетенцію якого, зокрема, складають повноваження виконавчих органів місцевої ради у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Отже, погодження Головним управлінням проекту відведення спірної земельної ділянки здійснено в межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений законом. Водночас, колегія суддів зазначає, що норми чинного земельного законодавства не потребують подальшого погодження цього проекту з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві Міністерства охорони навколишнього природного середовища.
Крім того, як зазначає третя особа, проект відведення спірної земельної ділянки, який розроблявся Товариством з обмеженою відповідальністю "Гео Макс", погоджувався ним з визначеними самим відповідачем органами за наданими в Київській міській державній адміністрації списками.
Також, зі змісту спірного Рішення вбачається, що на третю особу покладено обов'язки виконувати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 23.12.2009 № 19-15019/1, Київської міської санепідемстанції від 25.02.2010 № 1297, Головного управління екології та охорони природних ресурсів від 23.12.2009 № 071/-4-4-11/75308, Державної служби з питань національної культурної спадщини від 10.03.2010 № 22-527/9, ВАТ "СУППР" від 02.04.2010 № 8/1-181. Факт існування зазначених висновків прокурором у позовній заяві та своїх поясненнях не заперечувався.
З огляду на зазначене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що проект відведення спірної земельної ділянки не був погоджений з усіма необхідними згідно земельного законодавства України органами.
Згідно з пунктом 1 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 № 02-5/35, акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Слід зауважити, що підставами для визнання акта незаконним та його скасування є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта незаконним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Так, колегія суддів зазначає, що з позовної заяви та доданих до неї документів та із самих матеріалів справи не вбачається, а прокуратурою не доведено, яким чином спірне Рішення порушує права чи охоронювані інтереси Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції сільського господарства України та що внаслідок прийняття спірного Рішення позивачі були позбавлені можливості здійснювати державний контроль за використанням та охороною земель.
Прокуратура не довела факту порушення спірним Рішенням відповідача прав та охоронюваних законом інтересів відповідачів. Відповідно до статті 20 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.
Відсутність порушеного права та охоронюваного законом інтересу позивачів у даній справі є також безумовною підставою для відмови в позові прокуратури про визнання недійсним спірного Рішення Київської міської ради.
Отже, рішення № 745/4183 від 29.04.2010 прийняте Київською міською радою в порядку та в межах її компетенції, встановленої законодавством України, затверджений цим рішенням проект відведення земельної ділянки повністю відповідає вимогам чинного законодавства та погоджений з усіма органами, права чи охоронювані законом інтереси будь-яких осіб Рішенням Київської міської ради від 29.04.2010 № 747/4185 не порушувалися.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Тарасенко Ірини Володимирівни є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Тарасенко Ірини Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 у справі № 5011-47/11957-2012 задовольнити.
Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 у справі № 5011-47/11957-2012 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Стягнути з Державного агентства земельних ресурсів України (03680, м. Київ, вул. Народного ополчення, 3; код ЄДРПОУ 00032632) на користь Тарасенко Ірини Володимирівни (Чернігівська область, Ніжинський район, село Мала Кошелівка, вул. Гоголоя, 7) 286 (двісті вісімдесят шість) грн. 75 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Видати наказ.
Стягнути з Державної інспекції сільського господарства України (03190, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Баумана, буд. 9/12; код ЄДРПОУ 37471760) на користь Тарасенко Ірини Володимирівни (Чернігівська область, Ніжинський район, село Мала Кошелівка, вул. Гоголоя, 7) 286 (двісті вісімдесят шість) грн. 75 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Видати наказ.
Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва відповідно до норм процесуального законодавства.
Матеріали справи № 5011-47/11957-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді Л.П. Зубець
М.М. Новіков