Справа № 22ц - 416/08 Суддя суду 1-ої інстанції Бойко Л.Л.
Категорія 20 Суддя суду апеляційної інстанції Вовненко Г.Ю.
Іменем України
31 березня 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючої Вовненко Г.Ю.,
суддів Данилової О.О., Кутової Т.З., при секретарі судового засідання Варміш О.С.,
за участю представника відповідача ОСОБА_4, представника третьої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2007 року, постановлене за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи -ОСОБА_3 і приватний нотаріус Баштанського районного нотаріального округу Олефір Марина Юріївна, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки та незавершеного будівництвом жилого будинку недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання права власності на будівельну конструкцію(будівельні матеріали),
встановила:
В липні 2006 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 та незавершеного будівництвом жилого будинку за цією ж адресою недійсним.
Позивачка зазначала, що з серпня 1992 року по лютий 2007 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 Під час шлюбу їм була виділена земельна ділянка по АДРЕСА_1 для будівництва жилого будинку. Державний акт про право власності на земельну ділянку був оформлений на ім'я відповідача. 7 липня 2005 року відповідач без її згоди уклав нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірної ділянки з ОСОБА_3 Йому ж відповідач продав і незавершене будівництво.
Посилаючись на те, що угоду укладено з порушенням вимог закону, позивачка просила про задоволення позову.
В вересні 2007 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом жилого будинку дійсним і визнання права власності на нього.
ОСОБА_3 зазначав, що 7 липня 2005 року він купив у відповідачів незавершений будівництвом жилий будинок по АДРЕСА_1. Угоду було оформлено в простій письмовій формі за згодою обох відповідачів. Земельна ділянка, на якій розташоване будівництво, належала на праві власності ОСОБА_2 і угоду про її купівлю-продаж було посвідчено нотаріально. На виконання умов угоди він сплатив відповідачам гроші в загальній сумі 47500 грн., а останні передали йому всю технічну документацію на незавершене будівництво та державний акт на право приватної власності на землю. Оскільки на теперішній час відповідачі відмовляються укласти угоду в нотаріально посвідченій формі, ОСОБА_3 просив про задоволення позову.
В подальшому ОСОБА_3 уточнив свої позовні вимоги і просив визнати дійсним договір купівлі-продажу будівельної конструкції та визнати за ним право власності на цю конструкцію та використані для її будівництва будівельні матеріали.
Ухвалою суду від 24 вересня 2007 року позовні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_3 об'єднані в одне провадження.
Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Позов ОСОБА_3 задоволено і постановлено визнати за ним право власності на спірну незавершену будівельну конструкцію та використані для її будівництва будівельні матеріали.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав належну правову оцінку доказам, які були представлені сторонами, і дійшов правильного висновку про те, що спірна земельна ділянка на момент її продажу була приватною власністю ОСОБА_2, тому обгрунтовано відмовив у задоволенні первісного позову та задовольнив зустрічний позов.
Доводи апелянта про те, що спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, відчуження якої без її згоди незаконне, безпідставні.
Відповідно ж до ч. 4 ст.86 ЗК України право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю.
Із матеріалів справи вбачається, що згідно з рішенням Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області № 7 від 21 вересня 2001 року затверджено проект відведення земельної ділянки в приватну власність для індивідуального житлового будівництва ОСОБА_2 На підставі цього рішення, ОСОБА_2 отримав 11 квітня 2002 року Державний акт серії ІУ-МУ № 001550 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0928 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1
Згідно з положеннями ст. 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України ( в редакції 1969 року, який діяв на момент одержання Державного акту) спірна земельна ділянка, як одержана ОСОБА_2 хоча і під час шлюбу, але шляхом безоплатної передачі із земель запасу комунальної власності для індивідуального житлового будівництва, що підтверджується Державним актом, є його приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Таким чином, позивачка ОСОБА_1 не довела суду порушення її прав при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Також судом встановлено, що 7 липня 2005 року ОСОБА_3 придбав у відповідачів за зустрічним позовом, які на той час перебували у зареєстрованому шлюбі, за договором купівлі-продажу будівельні матеріали, використані в процесі незавершеного будівництва на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується письмовою розпискою (а.с. 50).
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України, у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.
За таких обставин, суд, у відповідності до вимог закону, дійшов правильного висновку, задовольнивши зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 щодо визнання дійсним договору купівлі-продажу будівельних матеріалів, використаних в процесі незавершеного будівництва,.та визнання за ним права власності на ці матеріали.
Оскільки рішення суду постановлене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованості висновків суду, то підстав для його скасування не вбачається.
Крім того, з ОСОБА_1 належить стягнути на користь держави недоплачені при подачі апеляційної скарги на рішення суду судовий збір в сумі 46 грн. 75 коп. та 22 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Керуючись ст.ст. 82, 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2007 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 46 грн. 75 коп. судового збору та 22 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але з цього часу протягом двох місяців може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.