26 травня 2009 р.
№ 8/132
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого судді
Овечкіна В.Е.,
суддів
Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув касаційну скаргу
Закарпатського обласного управління "Закарпаттяекокомресурси" Державної компанії "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України
на постанову
від 25.11.08 Львівського апеляційного господарського суду
у справі
№ 8/132 господарського суду Закарпатської області
за позовом
Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України в особі Закарпатського обласного управління "Закарпаттяекокомресурси" ДК "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України, м. Ужгород
до
відкритого акціонерного товариства "Свалявські мінеральні води", м. Свалява
про
Стягнення заборгованості в сумі 528 551, 70 грн.
У справі взяли участь представники сторін:
від позивача: Опанасюк Ю.М., довіреність №8-7/52-08 від 11.12.08, Мигович М.В. №8-7/30-08 від 03.11.08
від відповідача: Гонтарчук Г.В., довіреність від 01.12.08
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 07.10.2008 року (суддя Васьковський О.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.08 (колегія суддів у складі: Мельник Г.І.. Новосад Л.Ф., Михайлюк О.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Прийняті судові акти мотивовані недоведеністю здійснення позивачем фактичної діяльності виконавця по наданню послуг.
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Посилається на те, що суди безпідставно не визнали необхідність обов'язкового виконання відповідачем ч.1 п. 2.2, и. п.п. 4.1 і 4.2 договору № 07Уж№6 від 17.03.2003 року, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 року №915 та нормами Цивільного та Господарського кодексів України. Зазначає, що він інформував відповідача листами, претензіями і зверненнями (від 16.11.2004 р. № 1309, від 10.05.2006 р. № 103, від 11.07.2006 р. № 143, від 12.09.2006 р. № 175), в яких було чітко вказано конкретний обсяг виконаної компанією роботи з надання послуг по збору, сортуванню та здачі на переробку та утилізацію 601725 кг пластмасової і 119980 кг скляної тари (упаковки) з-під виготовленої та реалізованої відповідачем на території України мінеральної води, однак, зазначені звернення були залишені останнім без відповіді та задоволення. Скаржник заперечує проти висновків попередніх судових інстанції щодо відсутності доказів здійснення позивачем діяльності взагалі, оскільки довідка компанії від 27.05.2005 року № 2/259 про наявність основних фондів підтверджує можливість і спроможність позивача виконувати взяті на себе обов'язки, згідно укладених з контрагентами договорів, в т. ч. і з відповідачем. Крім того, вважає безпідставними та такими, що не відповідають дійсності, висновки суду першої інстанції про відсутність у позивача правових підстав вимагати оплату за договором № 07Уж№6 від 17.03.2003 року, оскільки укладення суб'єктом господарювання, зобов'язаним згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 року № 915 забезпечити збирання, сортування, перевезення, переробку та утилізацію використаної тари (упаковки), договору на надання відповідних послуг із спеціалізованим з цього виду діяльності підприємством, яким в даному випадку є компанія, за умови належного виконання останнім умов договору, може вважатись діями, достатніми для свідчення про забезпечення обов'язку зі збирання, сортування, перевезення, переробки та утилізації використаної тари (упаковки), покладеного на такого суб'єкта зазначеною постановою, однак, відповідач обов'язки за умовами укладеного договору по оплаті послуг позивача взагалі не виконував.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
30.08.2002 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини" від 26.07.2001 року №915між сторонами у справі було укладено договір № 6а про надання послуг щодо розробки, організації та впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки) із розлитої і реалізованої на території України мінеральної води.
17.03.2003 року сторонами було внесено зміни до вищенаведеного договору шляхом укладення додаткового договору, основний договір отримав номер 07Уж№6. Предметом цього договору стало надання послуг щодо збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки) на умовах, визначених постановою КМУ від 26.07.2001 року № 915.
Укладений між сторонами у даній справі договір № 07Уж№6 за своєю правовою природою є договором про надання послуг, порядок виконання якого регулюється як вищевказаною постановою, так і положеннями Цивільного та Господарського кодексів України.
Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно п. 2.1 договору № 07Уж№6 позивач зобов'язався надавати відповідачу послуги щодо збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки), в т.ч. шляхом залучення до виконання третіх осіб, а відповідач відповідно до п. 2.2 вказаного договору - оплатити надані позивачем послуги згідно із тарифами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 року № 915.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що позивач звертався до відповідача з листами, (від 16.11.2004 р. № 1309, від 10.05.2006 р. № 103, від 11.07.2006 р. № 143, від 12.09.2006 р. № 175), в яких повідомлялося, зокрема, що позивачем на протязі першого-третього кварталу 2005 року було виконано роботи по збору, сортуванню та здачі на переробку та утилізацію 601725 кг пластмасової і 119980 кг скляної тари (упаковки) із виготовленої та реалізованої відповідачем на території України продукції (мінеральної води).
Водночас, пунктами 2.4 та 2.5 договору № 07Уж№6 сторони передбачили, що загальні обсяги використаної тари (упаковки) та її асортимент на поточний рік визначається у специфікації (додаток № 1) до даного договору, яка складається та погоджується представниками сторін не пізніше 15 днів до початку звітного періоду (квартал, рік). Загальна сума договору визначається на кожний рік в розрізі кварталів на підставі обсягів тари (упаковки), які плануються відповідачем до відвантаження для реалізації продукції в тарі (упаковці), і зазначається у специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору.
Однак, судами встановлено, що такі специфікації у спірний період сторонами договору не укладалися.
Згідно п. п. 2.2 та 2.3 договору № 07Уж№6 позивач зобов'язався прийняти надані відповідачем послуги та підписати відповідний акт виконаних робіт у дводенний термін з дня його отримання; акт виконаних робіт надається позивачем за підсумками кожного кварталу відповідно до здійсненої відповідачем оплати. Ці акти оформлялись і скеровувались відповідачу для підпису (а. с. 167-169).
Судами також встановлено, що в акті виконаних робіт № 6/01 вн., підписаного лише з боку позивача та датованого 30.06.2008 року, зазначається, що компанією (позивачем) в І-ІІІ кварталі 2005 року в повному обсязі надані послуги, передбачені п. 2.1 договору 07Уж№6 від 17.03.2003 року, на загальну суму 528 551,77 грн. Однак, відповідач заперечує надання позивачем зазначених у цьому акті послуг.
У якості документального підтвердження наданих послуг позивач надав суду першої інстанції звіт Державної компанії «Укрекокомресурси»про утворення, використання і поставки вторинної сировини і відходів виробництва за січень-грудень 2005 року та довідку Державної компанії «Укрекокомесурси»від 27.05.2005 № 2/259, в якій перелічені виробничі потужності для переробки сировини.
Суду апеляційної інстанції скаржником додатково було подано копії накладних на здану регіональними підрозділами Державної компанії «Укрекокомресурси»на переробку (утилізацію) використану пластмасову тару (упаковку) та склобою у 2005 році, які, як стверджує скаржник, є первинними обліковими документами по реалізації цієї вторинної сировини, що підтверджують діяльність позивача за обумовлений в позові період. Зазначені докази судом апеляційної інстанції до уваги не були взяті, оскільки позивачем не доведено неможливість їх подання до суду першої інстанції. Також скаржником не подано доказів первинних документів, які б свідчили про здачу на переробку (утилізацію) у спірний період використаної тари (упаковки) саме ВАТ «Свалявські мінеральні води».
З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з вимогами пункту "б" ст. 17 Закону України "Про відходи" виконувати обов'язок щодо утилізації використаної тари (упаковки) повинен суб'єкт господарювання, продукція якого знаходиться в тарі (упаковці), тобто власник продукції чи товару. Власник може укласти угоди з відповідними організаціями на збирання і утилізацію тари з-під його продукції. За таким договором результатом виконання робіт є знищення або переробка тари відповідача, який оформлюється актами здавання-приймання виконаних робіт (пункти 2.2, 2.3 договору сторін) .
З встановлених попередніми судами обставин слідує, що позивач не довів в судових засіданнях факт виконання зобов'язань, які є предметом договору сторін; факт узгодження сторонами загальних обсягів використаної тари та її асортимент на поточний рік.
Доводи скаржника про неналежну оцінку судами наданих позивачем доказів колегія суддів до уваги не приймає, оскільки переоцінка наданих доказів та додаткове дослідження обставин справи виходить за межі компетенції касаційної інстанції, передбаченої ст. 1117 ГПК України.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що прийняті у справі судові акти відповідають нормам чинного законодавства і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Закарпатського обласного управління "Закарпаттяекокомресурси" Державної компанії "Укрекокомресурси" Кабінету Міністрів України залишити без задоволення, рішення господарського суду Закарпатської області від 07.10.08 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.08 у справі №8/132 -без змін.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун