Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001
м. Миколаїв
27 травня 2013 року Справа № 2а-5958/12/1470
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за
адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологічна група» (вул. Зеленогаївська, 12, с. Бузьке, Вознесенський район, Миколаївська область, 56505)
до відповідача: Вознесенської об'єднаної Державної податкової інспекції у Миколаївської області Державної податкової служби (пров. Братів Іпатових, 6, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500)
третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агронафтаком» (вул. Чкалова, 197, м. Миколаїв, 54055)
про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.10.2012р. № 0000242301, визнання протиправним та скасування наказу від 10.10.2012р. № 812,
Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологічна група», звернувся до суду з адміністративним позовом до Вознесенської об'єднаної Державної податкової інспекції у Миколаївської області Державної податкової служби з вимогами про:
- визнання протиправним та скасувати наказ Вознесенської ОДПІ від 10.10.2012р. №812 про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Технологічна група», код за ЄДРПОУ: 34129925;
- визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення Вознесенської ОДПІ у Миколаївській області ДПС від 26.10.2012 року форми «Р» № 0000242301;
- не брати до уваги при розгляді адміністративної справи за цим позовом данні, які містяться в акті Вознесенської ОДПІ від 19.10.2012р. №1742/22/34129925 «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Технологічна група», код за ЄДРПОУ 34129925 щодо визначення правомірності формування суми податкового кредиту з ПДВ, задекларованих в податкових деклараціях з ПДВ за вересень 2011 року при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ «Агронафтаком», код за ЄДРПОУ 37031228», оскільки їх одержано із порушенням закону і тому вони є недопустимими доказами.
Третя особа у справі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агронафтаком» (далі - ТОВ «Агронафтаком»).
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що висновок відповідача про те, що правочини з контрагентами позивача є нікчемним через відсутність реальних наслідків є безпідставним, а прийняте Вознесенською об'єднаною Державною податковою інспекцією у Миколаївської області Державної податкової служби податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Крім того перевірка проведена відповідачем з порушенням чинного законодавства.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, виклавши свої заперечення у письмовій формі, де вказує на те, що документальна позапланова невиїзна перевірка позивача проведена в порядку та у відповідності до законодавства України, а прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення № 0000242301 від 26.10.2012 року повністю відповідає діючому законодавству України (арк. спр. 66 - 68).
Третя особа у письмових поясненнях підтримує позицію позивача та зазначає, що відповідачем правомірність прийнятого повідомлення-рішення не доведено, а його доводи щодо відсутності реальних поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивача, так й його контрагента (ТОВ «Агронафтаком») - є тільки припущення (арк. спр. 152 - 155).
27.05.2013 року представником позивача, в порядку ст. 137 КАС України, подано письмову заяву про відмову від частини позовних вимог, у відповідності до якої позивач просить суду визнання протиправним і скасування податкове повідомлення-рішення Вознесенської ОДПІ у Миколаївській області ДПС від 26.10.2012 року форми «Р» № 0000242301.
Суд приймає зміну позовних вимог.
Представники позивача та відповідача надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (арк. спр. 219, 220). Представник третьої особи у судове засідання не з'явився,про дату,час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті на підставі наявних у справі доказів, а відсутність повноважних представників сторін, відповідно до ст. 128 КАС України, не перешкоджає вирішенню спору.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного:
В період з 12.10.2012 року по 18.10.2012 року спеціалістами Вознесенської об'єднаної Державної податкової інспекції у Миколаївської області Державної податкової служби було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологічна група» щодо визначення правомірності формування суми податкового кредиту з ПДВ, задекларованих в податкових деклараціях з ПДВ за вересень 2011 року при здійснення взаєморозрахунків з ТОВ «Агронафтаком» (код ЄДРПОУ 37031228).
За результатами перевірки відповідачем складено акт № 1742/22/34129925 від 19.10.2012 року (арк. спр. 18 - 44), у якому встановлено, що за наслідками встановлення нікчемних угод між TОB «Технологічна група та ПП ТОВ «Агронафтаком», на підставі п. 1 та п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 203 ЦК України, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями, відсутні підстави для виникнення податкового кредиту з податку на додану вартість по операціях з придбання товарно-матеріальних цінностей, тому податковий кредит, задекларований ТОВ «Технологічна група» за вересень 2011 року в сумі 27 789,00 грн. по нікчемних правочинах заявлено безпідставно, що призвело до заниження суми податку на додану вартість за вересень 2011 рік, що підлягає сплаті в бюджет у сумі 27 789,00 грн.
На підставі акту перевірки, 26.10.2012 року відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення № 0000242301, про застосування збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість» на 27 789,00 грн. та нараховано штрафних санкцій в розмірі 6 947,25 грн. (арк. спр. 14).
Не погодившись з прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
У відповідності до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що є предметом судового дослідження, врегульовані Законом України «Про податок на додану вартість», Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
Згідно пп. 7.7.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Підпунктом 7.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).
Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання, виготовлення, будівництва, спорудження.
Відповідно до п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 ст. 7 цього Закону. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом пунктом документами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом, а п.1.7 ст.1 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Дані правові норми визначають, що до складу валових витрат (а отже витрат, на підставі яких може бути сформованих податкових кредит) можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз правових норм, які регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом (іншими особами - учасниками господарських операцій з контрагентами позивача в ланцюгу постачання товару) добросовісного платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.
Недобросовісність учасників господарських правовідносин не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності позивача.
Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000242301 від 26.10.2012 року є висновки контролюючого органу про нікчемність правочинів, вчинених позивачем з контрагентом ПП ТОВ «Агронафтаком» на виконання операцій з поставки дизельного палива.
У акті контролючий орган робить висновок про те, що господарські операції з поставки дизельного палива за ланцюгом постачання: ТОВ «Колокол Україна» на користь ТОВ «ПВК «Лоджистік», ТОВ «ПВК «Лоджистік» на користь TOB «Агронафтаком», TOB «Агронафтаком» на користь ТОВ «Технологічна група» є нікчемними правочинами у розумінні статті 228 Цивільного кодексу України і тому необхідно застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, зокрема виключити із податкового кредиту, задекларованого ТОВ «Технологічна група» за вересень 2011 року, суми податку на додану вартість, включені у зв'язку із придбанням у ТОВ «Агронафтаком» дизельного палива.
Положення п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам. Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування податку.
Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи, у т.ч. за податковими зобов'язаннями, не передбачена.
В свою чергу, позивачем надано суду достатньо доказів реальності господарської операції між ним та ТОВ «Агронафтаком», а саме: договір поставки нафтопродуктів № ДГ-0000048 від 21.06.2011 року (арк. спр. 51 - 54), рахунок-фактуру № СФ-0000271 від 28.09.2011 року (арк. спр. 55), платіжне доручення про сплату за дизельне паливо № 822 від 29.09.2011 року (арк. спр. 56), видаткову накладну № РН-00202 від 30.09.2011 року (арк. спр. 57), рахунок-фактуру № СФ-0000275 від 29.09.2011 року (арк. спр. 58), платіжне доручення про сплату за дизельне паливо № 824 від 29.09.2011 року (арк. спр. 59), видаткову накладну № РН-00200 від 20.09.2011 року (арк. спр. 60), податкові накладні № 40 від 30.09.2011 року (арк. спр. 61), № 41 від 30.09.2011 року (арк. спр. 62), товарно-транспортну накладну на відпустку нафтопродуктів № 336 від 30.09.2011 року (арк. спр. 76), акти прийому-передачі від 30.09.2011 року про передачу дизельного палива (арк. спр. 77, 79), товарно-транспортну накладну на відпустку нафтопродуктів № 346 від 30.09.2011 року (арк. спр. 78), обротно-сальдову відомість по рахунку: 203 «ТМЦ; Партії; Місця зберігання: ДТ общая поставка за вересень 2011 року» (арк. спр. 96).
Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до частини другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є один із перелічених у ст.228 ЦК України напрямків.
В акті перевірки відсутні посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.
Таким чином, відповідачем на надано суду достатніх та допустимих доказів спрямованості правочинів позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним або на вчинення без наміру створення правових наслідків, тощо.
Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.
При розгляді справи встановлено, що видані позивачеві контрагентами податкові накладні відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ.
На час укладання та виконання договорів ТОВ «Агронафтаком» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (арк. спр. 194 - 195), зареєстрований платником ПДВ, а отже, мало право виписувати (видавати) податкові накладні. В свою чергу, покупець (позивач) мав правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним в податковий кредит.
Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить в залежність підтвердження правомірності віднесення суб'єктом господарювання до податкового кредиту сум податку на додану вартість від отримання результатів перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування, якщо платник податків (в даному випадку позивач) виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Первинні документи бухгалтерського та податкового обліку повною мірою підтверджують проведення господарських операцій позивачем з першим прямим постачальником-контрагентом.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача такими, що підлягають судовому захисту.
Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі № 21-500во08, від 01.06.10р. у справі № 21-573во10 та від 31.01.11р. у справі № 21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 11, 71, 128, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вознесенської об'єднанної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 26.10.2012р. форми "Р" № 0000242301.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Суддя О.В. Малих