Справа № 817/3315/13-а
22 січня 2014 року 10год. 10хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д. Є. за участю секретаря судового засідання Деркач Н.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник Павлюк І.А.
відповідача: представник Дудка І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Відкрите акціонерне товариство "Рівненський завод тракторних агрегатів"
до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області
про скасування постанови, -
Позивач - Відкрите акціонерне товариство "Рівненський завод тракторних агрегатів" (надалі "ВАТ "РЗТА") звернулось з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області про скасування постанови державного виконавця Дудки І.О. від 02.09.2013 року ВП 37884828 про накладення штрафу.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, додатково пояснила, що 23.08.2013 року ВАТ "РЗТА" на адресу ОСОБА_4 було направлено лист з проханням з'явитися в архівний відділ ВАТ "РЗТА" для внесення змін в трудову книжку в зручний для нього час. До листа було додано копію наказу №18 від 23.07.2013 року про внесення змін до записів в трудовій книжці. Отже на думку Позивача ним вживались всі можливі та необхідні заходи для виконання судового рішення, а його невиконання обумовлено поважними причинами, а саме тим, що ОСОБА_4, не з'явився в архівний відділ ВАТ "РЗТА" для внесення змін у трудову книжку. З огляду на вищезазначене представник позивача просила суд позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив в повному обсязі з підстав викладених у наданих суду письмових запереченнях (а.с.55-58) та в усних поясненнях в ході судового розгляду справи. На обґрунтування, на його думку, безпідставності позову, подав суду копії матеріалів виконавчого провадження, що спростовують предмет позовних вимог щодо неправомірних дій відповідача, а також наголосив на тому, що станом на день винесення оскаржуваної постанови рішення суду не було виконано боржником, а отже державний виконавець діяв у відповідності до вимог чинного законодавства і наданих йому прав. В задоволенні позову просив відмовити повністю.
Судом встановлено, що 29.04.2013 року Рівненським міським судом Рівненської області було видано виконавчий лист (а.с.39) з примусового виконання рішення суду від 04.04.2013 року яким суд вирішив зобов'язати ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" видати наказ, згідно якого, на виконання Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15.06.2012 року: скасувати наказ по ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" №8 від 12.04.2011 року; запис в трудовій книжці ОСОБА_4 за №22 вважати недійсним; внести в трудову книжку ОСОБА_4 запис за №23 слідуючого змісту «Розірвати трудовий договір з заступником Голови правління ВАТ «РЗТА» ОСОБА_4 відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України з 12 квітня 2011 року через невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору».
13.05.2013 року Постановою державного виконавця Дудки І.О. було відкрито виконавче провадження ВП 37884828 (а.с.40).
Вказаною постановою боржнику, ВАТ «РЗТА», встановлено термін для добровільного виконання рішення суду до 20.05.2013 року.
Постанова була направлена на виконання боржнику ВАТ "РЗТА".
18.06.2013 року головним державним виконавцем І.О. Дудкою у межах виконавчого провадження ВП 37884828 було складено Акт державного виконавця від 18.06.2013 року у якому встановлено, що рішення суду станом на 18.06.2013 року не виконано (а.с.41).
У той самий день державним виконавцем було винесено постанову про накладення на ВАТ «РЗТА» штрафу у розмірі 1020 грн. (а.с.42), яка позивачем не була оскаржена, у встановленому законом порядку, а отже є чинною.
У позовній заяві в обґрунтування своїх вимог Позивач зокрема зазначає, що 23.08.2013 року ВАТ «РЗТА» на адресу ОСОБА_4 було відправлено лист (а.с.9) з проханням з'явитись в архівний відділ ВАТ «РЗТА» для внесення змін у трудову книжку в зручний для нього час. До листа було додано копію наказу №18 від 23.07.2013 року про внесення змін до записів в трудовій книжці (копія наказу а.с.11), лист було вручено особисто ОСОБА_4 відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.10), що на думку Позивача стверджує той факт, що ним вживались усі можливі та необхідні заходи для виконання судового рішення, а його невиконання обумовлено поважними причинами, а саме тим, що ОСОБА_4 не з'явився в архівний відділ ВАТ «РЗТА».
У матеріалах адміністративної справи міститься копія заяви ОСОБА_4 від 29.08.2013 року (а.с.45), що була направлена Начальнику Головного управління юстиції у Рівненській області в якій він вказує на те, що відповідно до листа ВАТ «РЗТА» від 22.08.2013 року №305/08 в зручний для нього час він 29.08.2013 року з'явився о 10 год. 00 хв. у ВАТ «РЗТА» за його місцезнаходженням згідно Статуту - 33021, м. Рівне-21 для внесення запису у трудову книжку де йому було повідомлено, що в архіві куди його було направлено нікого немає, тобто відсутня особа, яка повинна внести зміни у трудову книжку.
02.09.2013 року головним державним виконавцем І.О. Дудкою у межах виконавчого провадження ВП 37884828 було складено Акт державного виконавця у якому встановлено, що рішення суду станом на 02.09.2013 року не виконано, а саме не внесено в трудову книжку ОСОБА_4 запис за №23 слідуючого змісту «Розірвати трудовий договір з заступником Голови правління ВАТ «РЗТА» ОСОБА_4 відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України з 12 квітня 2011 року через невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору». (а.с.46).
В зв'язку з тим, що державним виконавцем було встановлено факт повторного невиконання боржником рішення суду 02.09.2013 року Дудкою І.О. було винесено Постанову про накладення штрафу на ВАТ «РЗТА» в сумі 2040 грн.(а.с.8), з якою Позивач не погодився і оскаржив до суду.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Законом України "Про державну виконавчу службу" від 24.03.1998 №202/98-ВР (далі - Закон №202/98-ВР) та Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закон №606-XIV) визначено, що примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) покладене на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 N606-XIV.
Окремі питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню, визначає розроблена відповідно до Закону N606-XIV, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802 (далі - Інструкція №512/5).
В силу вимог ч.1 ст.2 Закону №606-XIV, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу.
Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Положення ст.4 Закону №202/98-ВР визначають, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч.1 ст.11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (ч.2 ст.11 Закону №606-XIV).
Відповідно пунктів 8.1., 8.2. Інструкції № 512/5 від 02.04.2012 року виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється за умов, визначених статтею 75 Закону. У разі невиконання боржником рішення у встановлений державним виконавцем строк на боржника накладається штраф відповідно до статті 89 Закону та застосовуються інші заходи, передбачені Законом.
Загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначені статтею 75 Закону №606-XIV нормами якої передбачено:
1. Після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.
2. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.
Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.
3. У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.
Відповідно до ч. 7 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що аналіз справ Європейського суду з прав людини, показує що 90 відсотків справ, що надходять сьогодні на комунікацію із Урядом України з Європейського суду з прав людини, стосуються заявлених порушень статей 6, 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини та статті 1 Протоколу 1 до Конвенції в частині тривалості виконання судових рішень національних судів, винесених на користь заявників, наявності ефективних засобів правового захисту при тривалому невиконанні судового рішення та втручання держави у право заявників на мирне володіння своїм майном.
Статтею 6 § 1 Конвенції передбачається, що кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Як відзначив Європейський суд з прав людини, з огляду на "визначне місце", яке посідає право на справедливий судовий розгляд у демократичних суспільствах, його обмежене тлумачення не відповідатиме об'єктові та цілям статті 6. Щодо сфери дії статті, то вона не обмежується лише судовими слуханнями, адже відповідно до Конвенції, весь процес взагалі повинен відповідати критеріям справедливості.
Стаття 6 розповсюджує свою дію і на стадію виконання судового рішення. У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини нагадує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід'ємна частина "процесу" в розумінні статті 6 Конвенції. ("Іммобільяре Саффі" проти Італії", 22774/93, 28.07.1999, § 63; рішення Горнсбі проти Греції від 19.03.1997, § 40.)
З огляду на вищезазначене суд приходить до висновку, що в матеріалах виконавчого провадження відсутні документи, що підтверджували б наполегливе намагання боржника виконати рішення суду. Навпаки, ОСОБА_4 долучив до матеріалів виконавчого провадження заяву про те, що запис в трудову книжку не був внесений хоча він і з'явився до боржника для внесення відповідного запису у встановлений ВАТ «РЗТА» спосіб.
При цьому твердження боржника про поважність причин невиконання судового рішення нічим не обґрунтоване, наведені підстави для його невиконання не можуть вважатися поважними.
Також слід звернути увагу на те, що лише одного разу 23.08.2013 року боржником направлено лист стягувачу з проханням з'явитись у визначене ним місце з метою виконання рішення суду. При цьому виконавче провадження відкрито відповідно до постанови від 13.05.2013 року.
Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За встановлених обставин суд приходить до висновку, що ВАТ «РЗТА» станом на дату винесення постанови про накладення штрафу в розмірі 2040 грн., що оскаржена боржником в судовому порядку, не виконав рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15.06.2012 року, а отже в спірних правовідносинах відповідач діяв правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням усіх обставин. Доводи позивача не свідчать про протиправність спірного рішення суб'єкта владних повноважень та не дають суду підстав для його скасування, а відтак позов до задоволення не підлягає.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.94 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позивачу Відкрите акціонерне товариство "Рівненський завод тракторних агрегатів" в задоволенні позову до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області про скасування постанови відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Махаринець Д. Є.