Іменем України
15.11.06 Справа №14/250/06
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Радченко О.П. судді Радченко О.П. , Мойсеєнко Т. В. , Хуторной В.М.
Секретар: Акімова Т.М.
за участю представників:
від позивача: Єніка Є.В. довіреність №279/10 від 18.09.2006р.
від відповідача: Драніцин В.В., паспорт СВ №249783 від 17.10.2000р.,
Сергієнко О.Ю., довіреність б/н від 14.11.2006р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Теплосервіс» м. Приморськ, Запорізької області
на рішення господарського суду Запорізької області від 25.09.2006 року
у справі №14/250/06
за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» м. Київ
04116, м. Київ, вул. Шолуденко, 1
до відповідача Приватне підприємство «Теплосервіс» м. Приморськ, Запорізької області
72100, Запорізька область, м. Приморськ, вул. Єчина, 4
про стягнення 43.966,88 грн.
встановив:
У серпні 2006 року Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» м. Київ (позивач) звернулася в господарський суд Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства «Теплосервіс» м. Приморськ, Запорізької області (відповідач) 43.966,88 грн., в тому числі: 33.768,63 грн. основного боргу, 3.094,42 грн. пені, 5.296,27 грн. втрат від інфляційних процесів і 1.807,56 грн. 3% річних.
Позивач обґрунтував позовні вимоги ст.ст. 11-16, 258, 525-526,549-552, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 216-218, 230-231, 264-265 Господарського кодексу України і умовами договору №06/04-2596-ТЕ-13 від 30.12.2004р.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.09.2006 року (суддя Хоролець Т.Г.) позовні вимоги задоволені частково: з відповідача на користь позивача стягнуто 33.768,63 грн. основного боргу, 3.094,42 грн. пені, 4.912,90 грн. втрат від інфляційних процесів і 1.807,56 грн. 3%. В іншій частині позову відмовлено. Крім того з відповідача на користь позивача стягнуто 436,16 грн. витрат з державного мита і 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
РІрі
ішення мотивовано наступним:
На підставі договору №06/04-2596-ТЕ-13 від 30.12.2004р., укладеного між сторонами у справі, відповідачу поставлявся природний газ для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ і організацій. В період з січня по квітень 2005р. поставлено 1.255,00 тис. куб. м природного газу на загальну суму 303.082,50 грн. Вартість отриманого газу відповідач сплатив частково, в сумі 269.313,87 грн., у зв'язку з чим, сума боргу склала 33.768,63 грн., наявність якого відповідач не заперечує. Господарський суд визнав правомірними вимоги позивача в частині основного боргу, пені і річних, а тому задовольнив їх в заявлених сумах. Суму втрат від інфляції суд зменшив на 383,37 грн., у зв'язку з помилкою, допущеною позивачем в розрахунках, задовольнивши 4.912,90 грн.
Не погодившись з прийнятим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій просить частково скасувати рішення від 25.09.2006 року у справі №14/250/06, в частині стягнення 3.094,42 грн. пені, 4.912,90 грн. втрат від інфляційних процесів і 1.807,56 грн. 3%. у зв'язку з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Свої доводи мотивує наступним: мотивувальна частина рішення не містить доводи суду, на підставі яких він відхилив клопотання відповідача про зменшення розміру пені, інфляційних витрат та річних процентів, як неустойки, в разі задоволення позовних вимог в цієї частині, чим порушив вимоги п.3 ч.1 ст.84 ГПК України. Суд не вказав, чому вважає, що проценти та сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів не є неустойкою, а відмітив, що інфляційні витрати та три проценти річних не є неустойкою і все. Також суд не прийняв посилання відповідача на ст.611 ЦК України при застосуванні ст.625 цього кодексу.
Вважає, що проценти та сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів - це наслідки порушення зобов'язання, які підлягають сплаті у випадку вини боржника. Зазначає, що підприємство вжило всіх можливих заходів для належного виконання зобов'язання, а тому санкції, передбачені підпунктом 7.2 п. 7 договору не підлягають стягненню. Вказує, що судом не враховані положення Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію» від 20 лютого 2003 року № 554-ІV, а тому судове рішення в частині вимог про стягнення інфляційних нарахувань на суму боргу, трьох процентів річних та пені вважає незаконним, винесеним з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вважає висновок суду щодо вимог про стягнення пені помилковим, оскільки відповідач надав суду докази того, що підприємство в теперішній час функціонує фактично в економічно невигідних умовах, коли діючи тарифи не покривають витрати, чим не виконав вимоги ч. 1 ст. 47 і п.1 ч. 1 ст. 104 ГПК України. Суд, посилаючись на ненадання відповідачем належного обґрунтування, відхилив клопотання відповідача стосовно того, що в разі задоволення позову щодо стягнення пені, інфляційних витрат та річних процентів, згідно п. 3 ст. 551 ЦК України, зменшити їх розмір, як неустойки, за наявності обставин, які мають істотне значення, що суперечить ст. 43 ГПК України. Вважає, що суд не з'ясував обставин про укладення договору внаслідок помилки щодо обставин, які мають істотне значення і в рішенні не указав пояснення про це відповідача, яке він дав у своєму відзиву на позов, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 47, п. 1 ч. 1 ст. 104 і 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відповідач у своєму відзиву на позов указав, що при підписанні договору директор діяв під впливом помилки щодо обов'язків сторін, внаслідок чого при укладенні договору не були додержані вимоги закону. При укладанні договору він (директор) переоцінив свій досвід і не виявив належної обачності, при цьому, у дійсності, помилявся в тому, що правильно застосовує законодавство.
Суд зробив помилковий висновок, що нарахування пені з дня звернення до суду, а не з дня невиконання зобов'язань не суперечить вимогам законодавства, З урахуванням вимог ст.253 та п.5 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності в даному випадку починається 11 травня 2005 року., скорочений строк позовної давності в даному випадку спливає 11 травня 2006 року. Позивач звернувся в суд за захистом своїх прав тільки 24 липня 2006 року, тобто після спливу строку позовної давності, встановленого ст.258 Цивільного кодексу України.
Апеляційна скарга була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 15 листопада 2006р.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду від 16.11.2006р. №3258 справу призначено до розгляду у складі колегії: головуючий суддя Радченко О.П. (доповідач), суддів Мойсеєнко Т.В., Хуторной В.М.
За клопотанням представників сторін, судовий процес здійснювався без фіксації технічними засобами та за їх згодою у судовому засіданні оголошено тільки вступну і резолютивну частини постанови.
Представник позивача в судовому засіданні проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, заперечив, вважає їх безпідставними, просить відмовити в задоволенні скарги, залишити без змін рішення господарського суду Запорізької області від 25.09.2006р. у справі №14/250/06.
Зазначає, що п.7.2 Договору встановлена пеня за несвоєчасну оплату спожитого газу, а п.7.4 договору, чітко встановлено, що пеня нараховуються Постачальником протягом шести місяців, що передує моменту звернення з вимогою, претензією або позовом. Оскільки сторони вільні у визначені умов договору, то вони мають повне право визначити порядок та термін протягом якого здійснюється нарахування пені, що і було зроблено сторонами. Посилання апелянта на ту обставину, що рішення в частині вимог про стягнення інфляційних нарахувань, 3% річних, пені вважає незаконними, та такими, що суперечать положенням Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію» від 20.02.2003 року №5 54-1V, оскільки предметом спору є заборгованість яка виникла протягом січня - квітня 2005 року, а тому під дію вказаного Закону не підпадає.
Вважає безпідставними посилання Відповідача стосовно того, що директор ПП «Теплосервіс» переоцінив свій досвід і не виявив належної обачності при підписанні договору не підпадають під ознаки ст.56 ЦК УРСР (Роз'яснення ВАСУ №02-5/111 від 12.03.99 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод не дійсними»). Вказує, що інфляційні та 3% річних за своєю природою не відносяться до неустойки та штрафних санкцій, і можливість їх нарахування не залежить від наявності вини боржника. Ніяких обмежень щодо нарахування 3% річних та інфляційних дана стаття не містить, а тому заперечення Відповідача щодо нарахування 3% річних та інфляційних вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності. Посилання апелянта на ту обставину, що згідно з п.3 ст.551 Цивільного кодексу України, суд в разі задоволення позову щодо стягнення неустойки має право її зменшити, якщо вона значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення вважає необґрунтованими. На думу позивача важке фінансове становище підприємства не має істотного значення для вирішення спору по суті. Крім того, зазначає, що важке фінансове становище утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних обставин, щоб унеможливило виконання договірних зобов'язань та рішень суду. Звертає увагу колегії суддів на той фат, що відповідачем не було заявлено в суді першої інстанції про застосування строку позовної давності, а господарський суд із своєї ініціативи не наділений таким правом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи і апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила:
30.12.2004 року між ДК «Газ України» - Постачальник (позивач у справі) та ПП «Теплосервіс» - Покупець (відповідач у справі) укладено договір на постачання природного газу №06/04-2596ТЕ-13, за умовами якого Постачальник зобов'язався передати Покупцю у 2005 році природний газ для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій в об'ємі 1 255,000 тис.куб.м. на загальну суму 303 082,50 грн. Постачальник (Позивач) свої обов'язки виконав належним чином та в повному обсязі, що підтверджується актами прийому - передачі природного газу.
Оскільки відповідач не сплатив зазначену суму, позивач звернувся в господарський суд з позовом в господарський суд про її стягнення.
Стягнення з відповідача на користь позивача 43.966,88 грн., в тому числі: 33.768,63 грн. основного боргу, 3.094,42 грн. пені, 5.296,27 грн. втрат від інфляційних процесів і 1.807,56 грн. 3% річних стало предметом спору у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Запорізької області скасуванню, з наступних підстав.
Заборгованість відповідача у сумі 33.768,63 грн. виникла у зв'язку з невиконанням ним умов договору, а саме у зв'язку з несплатою в повному обсязі вартості поставленого природного газу.
Матеріали справи свідчать, що факт передачі газу позивач підтверджує щомісячними актами передачі-приймання природного газу, копії яких залучені до матеріалів справи, і в яких вказано найменування, кількість, тариф і вартість переданого газу.. На актах стоять підписи і печатки відповідача. До того ж відповідач і не заперечує факт отримання від позивача природного газу, часткову сплату його вартості і наявність заборгованості в сумі 33.768,63 грн.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Факт невиконання відповідачем зобов'язань щодо сплати вартості наданих послуг за договором №06/04-2596 ТЕ-13 від 30.12.2004р. позивачем доведено, доказів погашення вищевказаної заборгованості відповідачем суду не надано.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги щодо стягнення з від подача на користь позивача 33.768,63 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Колегія суддів також погоджується з висновком господарського суду відносно задоволення вимог щодо стягнення 1.807,56 грн. 3% річних і 5.296,27 грн. втрат від інфляції, оскільки статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
В договорі сторони передбачили відповідальність сторін у разі порушення його умов, зокрема, п.7.2 встановлено, що в разі несплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені у пункті 6.1 договору, покупець сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується постачальником протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом (п.7.4 договору).
Виходячи з цієї умови, позивач нарахував пеню у розмірі 3.094,42 грн. за період з 26.01 по 26.07.2006р. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволена вимога щодо стягнення вказаної суми пені.
Доводи скаржника спростовуються вищенаведеним та наступним:
Інфляція та три відсотки річних, передбачені ст.625 ЦК України стягуються лише при простроченні виконання грошового зобов'язання, не можуть ототожнюватися з неустойкою і не відноситься до видів забезпечення виконання зобов'язань.
Відповідно до п.9 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 29.04.94р. №02-5/293 “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань» із змінами від 06.11.2000р. пеню, як один із видів неустойки, яка стягується за кожний день прострочення і в межах 6-місячного строку позовної давності, необхідно відрізняти від відсотків за користування чужими коштами, що є платою саме за користування чужими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання.
Щодо інфляційних, то колегія зазначає наступне: коригування суми боргу на індекс інфляції не є штрафною санкцією, а є коефіцієнтом знецінення грошових коштів, що визначає відповідність (еквівалентність) певних грошових сум у різний час. У зв'язку з наведеним, колегія суддів наголошує, що посилання відповідача на незадоволення його клопотання про зменшення сум інфляції і річних є безпідставним, оскільки Господарським процесуальним кодексом України суд такими повноваженнями не наділений.
Крім того, колегія суддів зазначає, що стаття 625 ЦК України застосовується до боржника незалежно від того передбачено це умовами договору, чи ні. Сплата суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення договором №06/04-2596-ТЕ-13 від 30.12.2004р. передбачена (п.7.2).
Посилання відповідача на те, що суд не роз'яснив причину незастосування ст.611 ЦК України колегія вважає безпідставним, оскільки саме ця стаття містить перелік правових наслідків, встановлених договором або законом у разі порушення зобов'язання.
Що стосується не застосування судом положень Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію» від 20 лютого 2003 року № 554-ІV, то колегія звертає увагу відповідача, що предметом спору у справі є стягнення заборгованості, яка виникла протягом січня-квітня 2005р., а відповідно до ст.1 цього Закону, його дія стосується заборгованості, яка склалася на дату набрання чинності цим Законом, тобто до 01.07.2003р.
Колегія також вважає необґрунтованим і безпідставним посилання відповідача на те, що при підписанні договору директор діяв під впливом помилки щодо обов'язків сторін, внаслідок чого при укладенні договору не були додержані вимоги закону. При укладанні договору він (директор) переоцінив свій досвід і не виявив належної обачності, при цьому, у дійсності, помилявся в тому, що правильно застосовує законодавство. При розгляді апеляційної скарги колегія суддів з'ясовувала питання стосовно того чи звертався відповідач у встановленому порядку з позовом про визнання договору недійсним. Відповідач у судовому засіданні пояснив, що такого позову він не заявляв, договір до теперішнього часу недійсним не визнаний.
Що стосується стягнення судом пені поза межами строку позовної давності, колегія звертає увагу відповідача, що п.7.4 договору встановлено, що пеня нараховуються Постачальником протягом шести місяців, що передує моменту звернення з позовом. Також відповідачем не доведено наявність підстав для зменшення суми пені.
Відповідно до Постанови Верховного Суду України №11 від 29.12.1976р. “Про судове рішення» (із змінами), рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Зазначені обставини досліджені господарським судом Запорізької області в процесі розгляду справи. Порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права не вбачається, підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду відсутні.
Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст.49 ГПК України, слід віднести на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 101-105 Господарського процесуального Кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Теплосервіс» м. Приморськ, Запорізької області залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 25.09.2006 року у справі №14/250/06 залишити без змін.
Головуючий суддя Радченко О.П.
судді Радченко О.П.
Мойсеєнко Т. В. Хуторной В.М.