22 січня 2014 року Чернігів Справа № 825/2107/13-а
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючої судді - Соломко І.І.,
за участю секретаря - Федоренка Я.О.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - Черевка А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського міського центру зайнятості про визнання протиправними та скасування наказів, -
ОСОБА_1 (далі-позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівського міського центру зайнятості (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ від 09.04.2013 № НТ 130409 в частині, що стосується ОСОБА_1, а саме: пп.11.08, п.11, пп.27.07 п.27, пп.35.01 п.35 та наказ від 10.04.2013 № 133 «Про повернення коштів гр. ОСОБА_1».
Свої вимоги мотивує наступним. З метою надання статусу безробітного позивач звернувся до відповідача і 09.01.2013 підписав заяву, що надав йому спеціаліст центру зайнятості, в якій зазначив, що не зареєстрований як фізична особа-підприємець. Після чого надав всі необхідні документи, в тому числі копію трудової книжки, в якій є запис, що виплата по безробіттю з 11.06.2001 року позивачу припинена у зв'язку із зайняттям підприємницької діяльності. Крім того, спеціалісту центру зайнятості повідомив, що підприємницькою діяльністю фактично не займався, про що додатково 28.01.2013 надав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, що перебуває у стані припинення підприємницької діяльності. Отже, спеціалісту центру зайнятості на момент подання заяви та доданих до неї документів, а також в період виплати допомоги по безробіттю було відомо, що позивач був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності. Однак, незважаючи на ці обставини відповідачем було надано позивачу статус безробітного і призначено допомогу. Підставою прийняття оскаржуваних наказів стали висновки відповідача про віднесення позивача до категорії зайнятого населення, оскільки він був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.
Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, зазначивши при цьому, що будучи зареєстрованим як підприємець, 09.01.2013 позивач звернувся до центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного, в якій вказав неправдиві дані, зазначивши, що не зареєстрований як фізична особа-підприємець. Таким чином, обізнаність позивача щодо своїх прав та обов'язків як безробітного, щодо персональної відповідальності за достовірність поданих даних, а також зазначення ним у заяві від 09.01.2013 завідомо неправдивих даних щодо свого статусу підприємця спростовують його твердження про відсутність умислу при невиконанні своїх обов'язків. З огляду на наявність у Чернігівського міського центру зайнятості вказаних документів, твердження позивача про відсутність доказів подання недостовірних даних є таким, що не відповідає дійсності. Той факт, що позивач не проводив підприємницьку діяльність протягом періоду перебування на обліку в центрі зайнятості, не позбавляє позивача статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Згідно чинного законодавства про зайнятість населення, критерієм віднесення до зайнятого населення є саме наявність у особи статусу фізичної особи-підприємця, а не факт отримання нею прибутку у конкретний період. У зв'язку із встановленням факту належності позивача до категорії зайнятого населення на момент реєстрації в центрі зайнятості та призначення виплати допомоги по безробіттю, Чернігівським міським центром зайнятості прийняті оскаржувані рішення. Вказує, що як при проведенні перевірки, так і при складанні відповідних висновків посадові особи відповідача діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття» від 02.03.2000 року № 1533-ІІІ, Порядком надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 року № 307, (далі-Порядок № 307) Законом України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 року № 803-ХІІ.
Судом встановлено, що Чернігівським центом зайнятості позивачу надано статус безробітного з 15.01.2013, що підтверджується наказом від 15.01.2013 № НТ 130115.
Наказом від 16.01.2013 № НТ 130116 позивачу призначено допомогу по безробіттю з 16.01.2013, наказом від 09.04.2013 № НТ 130409 (пп.11.8 п.11) припинено виплату допомоги з 05.04.2013 відповідно до пп. «8» п.1 статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», наказом від 09.04.2013 №НТ 130409(пп.27.07 п.27) знято з обліку з 05.04.2013 відповідно до п.20 «Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних», наказом від 09.04.2013 № НТ130409 зазначено про повернення позивачем коштів за період з 16.01.2013 в сумі 4724,88грн.(а.с. 22-23).
10.04.2013 Чернігівським центром зайнятості видано наказ № 133 про повернення ОСОБА_1 коштів в сумі 4724,88грн. (а.с.24).
Підставою прийняття зазначених наказів стали висновки відповідача, викладені в акті розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним № 261 від 05.04.2013 (а.с.114). Так, згідно викладеного в цьому акті висновку вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як безробітний з 09.01.2013 по даний час та був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, що є порушенням частини 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Листом від 11.04.2013 № 05/1751 позивачу запропоновано добровільно повернути кошти в сумі 4724,88 грн. (а.с.38).
Судом також встановлено, що позивач з 08.06.2001 року зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, з 28.01.2013 - перебуває в стані припинення, з 03.04.2013 - внесено запис до реєстру про припинення підприємницької діяльності за власним рішенням позивача, що підтверджується випискою та витягом з Єдиного державного реєстру фізичних осіб і юридичних осіб (а.с.25,45-46).
Спірним питанням, що виникло між сторонами є питання щодо правомірності оскаржуваних наказів.
У відповідності до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту «б» частини третьої статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» в Україні до зайнятого населення належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство».
Відповідно до статті 2 Закону України «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року N 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110 - трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до абзацу 1 та 2 пункту 5 частини другої статті 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виконавча дирекція Фонду та її робочі органи, зокрема контролюють правильність витрат за страхуванням на випадок безробіття, проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, державної податкової політики, Пенсійним фондом України за погодженням з правлінням Фонду. Розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення здійснюється шляхом звіряння даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних Пенсійного фонду України та Державної податкової адміністрації України.
Відповідно до пункту 2 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказами Державної податкової адміністрації України, Пенсійним фондом та Міністерством праці та соціальної політики України, від 13.02.2009 року № 7-1|60/62, розслідування згідно з цим Порядком здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної.
Відповідно до пункту 3 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, перевірка проводиться районними, міськрайонними, міськими та районними у містах центрами зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття також у разі, коли подані застрахованою особою документи дають їй право на одержання допомоги по безробіттю відповідно до частини першої статті 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Пунктом 5 Порядком розслідування страхових випадків обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним передбачено, що перевірка достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, проводиться центрами зайнятості також шляхом звіряння наданою особою інформації з відомостями, наявними у державного реєстратора та проведення центром зайнятості перевірки достовірності даних, зазначених в тому числі у трудових книжках.
Згідно пункту 8 частини першої статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата по безробіттю припиняється у випадку, зокрема, призначення на підставі документів, що містять неправдиві відомості.
Аналізуючи вищезазначені нормативно-правові акти, суд приходить до висновку, що не лише під час виплати допомоги по безробіттю, а і під час реєстрації безробітних на відповідача покладено обов'язок здійснювати перевірку достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітного та виплати матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості.
Як встановлено в судовому засіданні, позивач в заяві про надання статусу безробітного від 09.01.2013 зазначив, що не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, в той час як згідно наказу Чернігівського міського центру зайнятості № 363 від 08.06.2001 року позивачу припинена виплата по безробіттю у зв'язку із зайняттям підприємницької діяльності, що підтверджується записом в трудовій книжці БТ-1№0746982 (а.с.9), проте, відповідачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили, що саме під час проведення реєстрації спеціалістом центру зайнятості перевірено ці обставини шляхом звіряння наданою особою інформації з відомостями, наявними у державного реєстратора.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Чернігівським міським центром зайнятості під час реєстрації позивача як безробітного не проведена перевірка достовірності даних, які є підставою для надання такого статусу та не встановлено з чиєї вини відомості, на підставі яких призначено матеріальне забезпечення, є неправдиві, тобто з вини особи, яка зверталась за наданням статусу безробітного, чи з вини особи, яка здійснювала реєстрацію.
За таких обставин суд вважає, що наказ від 09.04.2013 № НТ 130409 в частині, що стосується ОСОБА_1, а саме: пп.11.08, п.11, пп.27.07 п.27, пп.35.01 п.35 та наказ від 10.04.2013 № 133 «Про повернення коштів гр. ОСОБА_1» прийняті безпідставно.
Приписами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Чернігівського міського центру зайнятості про визнання протиправними та скасування наказів є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 94, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ від 09.04.2013 № НТ 130409 в частині, що стосується ОСОБА_1, а саме: пп.11.08, п.11, пп.27.07 п.27, пп.35.01 п.35 та наказ від 10.04.2013 № 133 «Про повернення коштів гр. ОСОБА_1»
Стягнути з Державного бюджету (р/р 31216206784002 в ГУДКС України в Чернігівській області, МФО 853592, код 38054398) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 34,41 грн.
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя І.І. Соломко