01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
24.02.2009 № 47/102
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Тищенко А.І.
Верховця А.А.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
Буланов М. Б.- заступник начальника відділу,
Латиш С. В. - юрист,
від відповідача: Зонтов Ю. В. - юрист,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне підприємство "Донецька залізниця"
на рішення Господарського суду м.Києва від 13.10.2008
у справі № 47/102 (Пригунова А.Б.)
за позовом Державне підприємство "Донецька залізниця"
до ВАТ лізингова компанія "Укртранслізинг"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 1042188,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 47/102 від 13.10.2008 року в позові Державного підприємства «Донецька залізниця» (надалі - Позивач) до Відкритого акціонерного товариства - лізингової компанії «Укртранслізинг» (надалі - Відповідач) про стягнення 1 042188,00 грн. було відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2008р. у справі № 47/102 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю та стягнути з ВАТ «Укртранслізинг» судові витрати.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було неповно з”ясовано обставини, які мають значення для справи, самі висновки суду, викладені в його рішенні, не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального права, що є підставами для скасування такого судового рішення.
Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції в основу оспорюваного рішення було покладено копію додаткової угоди № 4 від 05.01.2008 до договору фінансового сублізингу № 59-Д/Т-071376/НЮ від 19.06.2007, яка скаржником не укладалася, не підписувалася уповноваженими особами Позивача та не може бути належним доказом у справі.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не погодився з доводами та вимогами Позивача, викладеними ним в апеляційній скарзі і просить залишити цю скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив.
19.06.2007 р. між ВАТ «Лізингова компанія «Укртранслізинг» (сублізингодавцем) та ДП «Донецька залізниця» (сублізингоодержувачем) був укладений договір фінансового сублізингу № 59-Д/Т-071376/НЮ, за умовами якого сублізингодавець зобов'язався передати сублізингоодержувачу в тимчасове платне володіння і користування на умовах, передбачених даним договором предмет лізингу - нові електропоїзди постійного струму серії ЕПЛ 2Т, отриманий раніше від лізингодавця - ПП «ВТБ «Лізинго Україна» за договором фінансового лізингу № 40-ФЛ від 14.06.2007 р.
Згідно з п. 2.2 вказаного договору кількість, виробник товару, модель та термін поставки предмету лізингу в сублізинг визначається у додатку № 3 до цього договору.
Пунктом 5.1 договору від 19.06.2007 р. сторони погодили, що сублізингоодержувач набуває право користування предметом лізингу на умовах цього договору з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі предмета лізингу в сублізинг. Передача здійснюється відповідно до графіку, узгодженого сублізингодавцем та сублізингоодержувачем.
У відповідності з п. 9.4 договору від 19.06.2007 р. за несвоєчасну передачу предмету лізинг), передбаченого графіком (додаток № 3), сублізингодавець сплачує сублізингоодержувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості у відсотках від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення виконання зобов'язань.
Виходячи з додатку № 1 та додатку № 3 до договору фінансового сублізингу Відповідач зобов'язався передати Позивачу два електропоїзди постійного струму ЕПЛ 2Т вартістю 63 400 000 грн. в т.ч. 10 556 666,67 гри. податку на додану вартість у вересні та листопаді 2007 року кожний.
5 листопада 2007 року між ДП «Донецька залізниця» та ВАТ лізингова компанія «Укртранслізинг» було укладено додаткову угоду № 3 до Договору фінансового сублізингу Д/Т - 071376/НЮ. Умовами вищезазначеної додаткової угоди передбачалося, що Сторони узгоджують новий графік постачання предмету лізингу, за яким ВАТ «Укртранслізинг» зобов'язується поставити предмет лізингу на протязі грудня 2007 року, а старий графік постачання (додаток № 3 до договору) втрачає чинність, отже старе зобов'язання по поставці було замінено новим зобов'язанням.
Крім того, судом першої інстанції було встановлено, 05 січня 2008 року між ДП «Донецька залізниця» та ВАТ «Укртранслізинг» було укладено додаткову угоду № 4 до Договору фінансового сублізингу Д/Т - 071376/НЮ, умовами якої передбачалося, що Сторони узгоджують новий графік постачання предмету лізингу, за яким ВАТ «Укртранслізинг» зобов'язується поставити предмет лізингу на протязі грудня 2007 року (одна одиниця) та лютого 2008 року (друга одиниця), а старий графік постачання (додаток № За до договору) втрачає чинність, отже старе зобов'язання по поставці було замінено новим зобов'язанням.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що із укладенням додаткової угоди № 4 від 05.01.2008 р. та визначенням нових строків передачі предмету сублізингу (додаток № 36), зобов'язання Відповідача з передачі електропоїзду у грудні 2007 року, визначене в додатку № 3а, припинилося шляхом новації. У зв'язку з викладеним, суд першої інстанції встановив, що підстав для задоволення позовних вимог Державного підприємства «Донецька залізниця» про стягнення пені за порушення строків передачі предмету лізингу відсутні.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи знаходиться лише копія вказаної додаткової угоди № 4 від 05.01.2008 р., в судових засіданнях а ні Позивач а ні Відповідач оригіналу вказаної угоди суду не надали, у зв'язку з чим, судова колегія вважає, що зазначена угода не може вважатися належним доказом в порядку ст. 34 ГПК України та не може бути покладена в основу рішення.
Проте, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, але з інших підстав з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обгрунтованність рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до статті 2 Закону України „Про фінансовий лізинг” за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу.
Статтею 5 даного Закону передбачено, що сублізинг -це вид піднайму предмета лізингу, у відповідності з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачем за договором сублізинг) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізинг предмет лізингу, отриманий раніше від Лізингодавця за договором лізингу.
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються Законом України «Про фінансовий лізинг».
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Підставою господарсько-правової відповідальності за договором лізингу є, зокрема, не передача або затримка передачі предмета лізингу.
Стаття 217 Господарського кодексу України передбачає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання. Застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафними санкціями у статті 230 Господарського кодексу визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня). Пенею відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В пункті 48 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. N 01-8/211 „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” передбачено, що оскільки ГК України не містить визначень неустойки, штрафу та пені, які сплачуються у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, слід виходити із визначень, наведених у ЦК України. При цьому слід враховувати, що відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка (штраф, пеня) може бути лише грошовою сумою і не може бути іншим майном.
Крім того, відповідно до пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, саме за порушення грошових зобов'язань.
Предметом договору фінансового сублізингу Д/Т - 071376/НЮ від 05.11.07р. є два електропоїзди постійного струму ЕПЛ2Т, які передається в строкове платне володіння і користування.
Оперативно-господарські санкції -це заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання.
Стаття 7 Закону України „Про фінансовий лізинг” передбачає оперативно-господарську санкцію за несвоєчасну передачу предмета лізингу, а саме: відмови від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця; стягнення збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.
Відповідно до статті 766 Цивільного кодексу України, якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором: вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою: відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.
Пункт 2 статті 5 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що у разі передачі предмета лізингу в сублізинг право вимоги до продавця (постачальника) переходить лізингоодержувачу за договором сублізингу.
Крім того, в пункті 1 статті 808 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язань щодо якості, комплектності, справності, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Однак прострочка поставки предмета лізингу може потягнути за собою збитки не тільки для лізингоодержувача, але для лізингодавця. У випадку якщо прострочка поставки відбулася з вини продавця, він буде нести відповідальність як перед покупцем (лізингодавцем), так і перед лізингоодержувачем. У цьому разі правовий зв'язок між суб'єктами фінансового лізингу виникає за законом.
З аналізу норм договору фінансового сублізингу № Д/Т - 071376/НЮ від 05.11.07р. можна прослідкувати залежність сублізингодавця від лізингодавця (власника предмета лізингу), взаємозв'язок між сублізингоодержувачем, сублізингодавцем, лізингодавцем та виробником.
ВАТ „Лізингова компанія „Укртранслізинг” у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що лізингодавцем (ПП «ВТБ Лізинг Україна”) несвоєчасно виконані умови договору фінансового лізингу № 40-ФЛ, а саме передача предмета лізингу здійснена у відповідності до акту приймання - передачі 28.12.2007 (одна одиниця) та 29.02.2008 (друга одиниця).
Саме з вини лізингодавця сублізингодавець - ВАТ «ЛК «Укртранслізинг» не мало можливості передати сублізингоодержувачу (ДП «Донецька залізниця») предмет лізинг в сублізинг. Прострочення виконання ВАТ „Лізингова компанія «Укртранслізинг» умов договору фінансового сублізинг від Д/Т - 071376/НЮ від 05.11.07р. сталося не з вини Відповідача, а тому умислу або необережності у діях відповідача не має.
В пункті 1.2 договору № Д/Т - 071376/НЮ від 05.11.07р. сторони закріпили положення про те, що власником предмета лізингу є ПП «ВТБ Лізинг Україна», а тому сторони погодилися з тим, що поставка предмета лізингу залежить від волі власника, оскільки згідно зі статтею 319 Цивільного кодексу України лише за власником закріплено право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Також в пункті 6.2 договору зазначено, що протягом усього строку дії цього договору право власності на предмет лізингу належить лізингодавцю -ПП «ВТБ Лізинг Україна». Таким чином, на стадії укладення договору фінансового сублізингу Позивач і Відповідач свої господарські взаємовідносини поставили у залежність від волі і поведінки лізингодавця -ПП «ВТБ Лізинг Україна».
В силу пункту 1.13 договору фінансового сублізингу від 05.11.07р. сублізингодавець - ВАТ «Лізингова компанія «Укртранслізинг», набув права виступати стороною цього договору лише на підставі договору фінансового лізингу № 40-ФЛ від 14.06.07р., укладеного між ВАТ «Лізингова компанія «Укртранслізинг» та ПП «ВТБ Лізинг Україна», а тому строки поставки об'єкта лізингу поставлені у залежність від договору № 40-ФЛ.
Позивачем, як «Сублізінгодержувачем», Відповідачем, як «Сублізингодавцем» та ПП «ВТБ Лізинг Україна», як «Лізингодавцем» укладена Угода про порядок взаємодії по виконанню договору сублізингу № 59-Д/т-071376/НЮ від 19.06.2007р., відповідно до п. 1.1. якого за договором сублізингу № 59-Д/т-071376/НЮ від 19.06.2007р. Сублізингодавець та Лізингоодержувач відносно Сублізингоодержувача виступають як солідарні кредитори в розумінні ст.. 541 ЦК України, проте право безпосередньої вимоги до Сублізингоодержувача може виникнути у Лізингодавця тільки з моменту припинення договору фінансового лізингу № 40-ФЛ від 14.06.2007, укладеного між Лізингодавцем та Сублізингодавцем.
Тобто, вони мають рівні права по відношенню до «Сублізингоодержувача», що також підтверджує пов'язаність їх.
Матеріалами справи доведено, що лізингодавцем не були виконані умови договору фінансового лізингу № 40-ФЛ, а саме предмет лізингу був переданий Сублізингодавцю у відповідності до акту приймання - передачі лише 28 грудня 2007 року (одна одиниця) та 29 лютого 2008 року і друга одиниця).
За таких умов ВАТ «Укртранслізинг» в свою чергу також передало другу одиницю предмету лізингу Позивачу 29 лютого 2008 року, тобто передача предмету лізингу була здійснена без жодного дня затримання після його отримання від лізингодавця ПП «ВТБ Лізинг Україна».
Пунктом 4.4. договору фінансового сублізингу встановлено, що Лізингодавець не відповідає перед Сублізингоодержувачем за виконання Виробником вимог, пов'язаних з порядком та своєчасністю передачі предмету лізингу, його комплектністю і якістю, якщо дані порушення були допущені з вини Виробника або Сублізингодавця.
Особа, яка порушила зобов'язання, відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Передбачені статтею 611 даного Кодексу правові наслідки порушення зобов'язань, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди є заходами відповідальності і застосовуються, за загальним правилом, при наявності вини порушника.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов”язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Проте, в даному випадку, Позивач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі. Тобто, не надав доказів наявності вини Сублізингодавця у порушенні строків передачі другого об'єкту сублізингу.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги ДП «Донецька залізниця» суд апеляційної інстанції не знаходить, резолютивна частина рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2008 у справі № 47/102 підлягає залишенню без змін, мотивувальна частина рішення - змінюється з підстав, зазначених у постанові.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 35, 36, 91, 92, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1.Відмовити в задоволенні апеляційної скарги Державного підприємства «Донецька залізниця».
2.Резулятивну частину Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2008 у справі № 47/102 залишити без змін, змінивши його обґрунтування.
3. Матеріали справи № 47/102 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Отрюх Б.В.
Судді Тищенко А.І.
Верховець А.А.