К-2055/07
ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
“02” квітня2009року м. Київ
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.
Суддів: Бившевої Л.І., Сергейчука О.А., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргуТернопільської об'єднаної державної податкової інспекції
на постановугосподарського суду Тернопільської області від 20 вересня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2006 року
у справі №12/228-3234
за позовомПриватного підприємства „Автотехсервіс плюс“
доТернопільської об'єднаної державної податкової інспекції
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
У серпні 2004 року позивач звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції від 27.07.2006р. №46124/0000242305/0.
Позовні вимоги мотивовано тим, що спірне податкове повідомлення-рішення є неправомірним, оскільки податковим органом неправильно застосовані норми матеріального права, а саме, п.1.4 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість“.
Постановою господарського суду Тернопільської області від 20 вересня 2006 року, залишеною без змін ухвалою ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2006 року, позовні вимоги було задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ від 27.07.2006р. №46124/0000242305/0; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40грн. судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що відповідно до вимог Закону України „Про податок на додану вартість“ від платника податку не вимагається віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару чи послуг до податкового кредиту платка податку, який придбав товар чи отримав послуги. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи і не є підставою для позбавлення іншого платника податку (покупця) права на податковий кредит, якщо останній має усі документальні підтвердження.
Не погоджуючись з рішенням попередніх судових інстанцій Тернопільська ОДПІзвернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та постановити рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій було встановленонаступне.
Контролюючим органом було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання правильності декларування податку на додану вартість (надалі - ПДВ) за період з 01.10.2004р. по 31.12.2005р., про що складено акт від 19.07.2006р. №13247/23-222/21153469.
Висновками зазначеного акта перевірки встановлено порушення п.п.7.2.3 п.7.2 та пп. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість“, що призвело до занижения ПДВ за жовтень 2004 року на суму 12000,00грн..
Проведеною перевіркою встановлено, що на виконання усного договору між ТОВ „Автотехсервіс плюс“ (який згодом перереєстрований в ПП „Автотехсервіс плюс“) (замовник) та УПП „Укртехмаш“ (Підрядник), Замовником від Підрядника було отримано послуги, про що складено акт виконаних робіт №1001 від 29.10.2004р. на загальну суму 72000,00грн., в т.ч. ПДВ - 12000,00грн.. Вартість отриманих послуг позивачем сплачено згідно платіжного доручення №686 від 29.10.2004р., та отримано від Підрядника податкову накладну №2910-01 від 29.10.2004р..
На підставі здійснення вказаних операцій, позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ у декларації за жовтень 2004 pоку.
В обгрунтування неправомірності формування позивачем податкового кредиту контролюючий орган вказує наступні обставини:
- згідно з податковоюзвітністю УПП „Укртехмаш“ до податкового органу за місцем реєстрації, форма 1-ДФ, на вказаному підприємстві кількість працюючих становить один чоловік (засновник, директор та головний бухгалтер), який, на думку відповідача, не має спеціальної освіти на виконання послуг обумовленим угодою та підтверджених актом виконаних робіт
-відповідно до розшифровки руху коштівза пеpioд з 01.09.2004р. по 01.12.2004р. УПП „Укртехмаш“не перерахувало кошти контрагентам за послуги по виконанню зазначених послуг.
Отже, на підставі наведеного відповідачем зроблено висновок про те, що УПП „Укртехмаш“ не надавало позивачу послуг в розумінні п.1.4 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість“ iв порушення п.п.7.2.2 п.7.2 ст.7 цього ж Закону виписано податкову накладну на операцію, яка не є поставкою, оскільки по своїй суті не передбачає переходу права власності, а тому позивачем порушено вимоги п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 та п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість“.
Підпунктами 7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст.7 означеного Закону передбачено, що право на нарахування ПДВ та складання податкових накладених надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість, податкова накладна видається платником податку, який поставляв товари (послуги) та єпідставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно з п.п.7.5.1 п.7ст.7 даної норми Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається або дата списания коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкового накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Твердження відповідача про те, що виписана податкова накладна на операцію, яка не є поставкою послуг в розумінні статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість“, так як не передбачає перехід права власності, а отже не відбулася, до уваги попередніми судовим інстанціями не була прийнята, оскільки відповідач в обгрунтування своєї позиції помилково посилається, як в акті перевірки, так iв касаційній скарзі, на визначення поняття „поставка товарів“, наведене в абз.1 п.1.4 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість“, iне враховує визначення поняття „поставка послуг“, наведеного у абз.3 п.1.4 ст.1 цього ж Закону (в редакції чинній на час правовідносин), згідно з яким поставка послуг - це будь-які операції цивільно-правового характеру з поставки послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацию, а також операції з безоплатної поставки послуг; поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової власності. Тобто в розумінні Закону України „Про податок на додану вартість“ поставка послуг не обов'язково передбачає передачу права власності, так як може включати надання права на користування або розпорядження товарами. За таких обставин судм попередніх інстанцій дійши висновку, що господарська операція, що є предметом оспорювання, відповідає визначенню, наведеному у абз.3 п. 1.4 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість“ iє поставкою послуг.
Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість“, у редакції чинній на момент здійснення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається iз сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) iосновних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Тобто, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їxпридбанні або при одержанні послуг по визначених цінах, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару чи одержання послуг до складу валових витрат, до яких п.5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств“ відносить суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їxподальшого використання у власній господарській діяльності.
Отже, суди попередніх судових інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обгрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції - залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Тернопільської області від 20 вересня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2006 року- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Головуючий (підпис)
Судді (підписи)
З оригіналом згідно:
Секретар Прудка О.В.