01029 м. Київ, вул. Московська, 8
12.05.2009 № К-2092/08
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Пасічник Т.В.
представники сторін в судове засідання не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2007 по справі № 5/38-А (22а-1133/07)
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго»
до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень
Відкрите акціонерне товариство «Закарпаттяобленерго» (далі - ВАТ) звернулося до суду із позовною заявою про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Ужгороді (далі - ДПІ) від 13.12.2006 № 0009891640/0 та № 0009881640/0 винесених на підставі Акту невиїзної документальної перевірки позивача за період квітень-серпень 2006 року від 05.12.2006 № 2367/15-0, де зазначено про порушення позивачем граничних термінів сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) за квітень-серпень 2006 року.
Постановою Господарського суду Донецької області від 27.09.2006 по справі № 5/38-А у задоволенні позову відмовлено.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження заявленого ним факту про своєчасне та повне погашення зобов'язань по ПДВ, що виникли у перевіряємому періоді.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2007 по справі № 5/38-А (22а-1133/07) постанову Господарського суду Донецької області від 27.09.2006 скасовано, позов задоволено.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач задекларував до сплати податок на додану вартість згідно декларацій від 22.05.2006 № 28797, від 20.07.2006 № 43217, від 19.08.2006 № 53823 та від 20.09.2006 № 63938.
Із висновком суду першої інстанції про те, що позивач не подав до суду достатніх та допустимих доказів на підтвердження заявленого ним факту своєчасного погашення зобов'язань по ПДВ, а в свою чергу розрахунки штрафних санкцій, що складені відповідачем у формі додатків до акту перевірки містять відповідні дані про документи, на підставі яких узгоджено податкові зобов'язання позивача, граничні строки сплати таких зобов'язань та дати фактичного погашення податкового боргу, суд апеляційної інстанції не погодився, оскільки зі змісту розрахунків штрафних санкцій, що були складені відповідачем як додатки до вказаного вище акту не вбачається що такі містять відповідні дані як про документи на підставі яких узгоджено податкові зобов'язання позивача, так і про документи згідно яких позивач сплатив суми узгоджених податкових зобов'язань. Тому висновок суду першої інстанції про те, що оскільки при проведені розрахунків відповідач виходив з даних картки особового рахунку платника податків, а проведена перевірка була камеральною, і висновки такої могли бути покладеними в основу оскаржених податкових рішень-повідомлень, щодо спростування вказаних податкових рішень-повідомлень виключно шляхом представлення позивачем розрахункових документів на підтвердження призначення платежів, порядку та підстав списання коштів з його рахунків у банківській установі, судом апеляційної інстанції визнано таким, що не відповідає вимогам ст.ст.2, 71, 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
Свою позицію суд апеляційної інстанції обґрунтував п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», і дійшов висновку про те, що ДПІ всупереч факту вчасної сплати позивачем сум податкових зобов'язань зазначених в деклараціях за відповідні періоди, кошти, що надходили від позивача першочергово зараховував у рахунок погашення податкового зобов'язання, яке виникло і визначено ДПІ згідно податкового повідомлення рішення від 31.01.2006 № 0000472341/0.
Не погодившись із постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2007 по справі № 5/38-А (22а-1133/07), відповідач (ДПІ) подав касаційну скаргу, де просить скасувати судове рішення. На думку скаржника судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального права, а саме п.п.5.3.1. п. 5.3 ст. 5 та п.7.7. ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Також скаржник звертає увагу на те, що сплата по вказаних зобов'язаннях проведена позивачем з простроченням (дати сплати у розрахунку штрафних санкцій - додатку до акту). Разом з тим, позивачем несвоєчасно сплачено і суму основного платежу - 1 048 660,93 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 31.0.1.2006 № 0000472341/0, правомірність донарахування по якому підтверджено постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2006 № 7/38-2006.
Таким чином скаржник, посилаючись на п.п.7.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) у рівних пропорціях), визнає, що зазначення позивачем в платіжних дорученнях призначення платежу - сплата поточних зобов'язань - не має жодного значення за наявності у нього постійного податкового боргу. За існування у позивача протягом 2005-2006 років недоїмки по ПДВ суми сплати спрямовувались ДПІ на погашення податкового боргу в силу вимог п. 7.7. ст. 7 Закону. Таким чином, скаржник вважає, що ДПІ правомірно застосовані штрафні санкції у розмірах, встановлених
Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В силу пп. 7.7 ст. 7 Закону України від 21.12.2000 № 2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (зі змінами та доповненнями), якою встановлено рівність бюджетних інтересів, - податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
При цьому п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону встановлено строки погашення податкового зобов'язання, а саме: платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації.
У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені у законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом тридцяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.
У разі визначення податкового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах "а" - "в" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, платник податків зобов'язаний погасити нараховану суму податкового зобов'язання протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення, крім випадків коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру апеляційного узгодження.
Тобто розглядаючи підстави винесення податкових повідомлень-рішень, необхідно врахувати також норму а" - "в" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», якою встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.
Камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків;
Аналіз норм права, що регулюють спірні правовідносини, показав, що письмові докази (платіжні доручення та картки особового рахунку платника податків) доводять, що позивач у межах граничних строків визначених п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», проводив сплату сум податкових зобов'язань за деклараціями відповідних періодів.
Крім того зі змісту розрахунків штрафних санкцій, що були складені відповідачем як додатки до вказаного вище акту не вбачається, що такі містять відповідні дані як про документи на підставі яких узгоджено податкові зобов'язання позивача, так і про документи згідно яких позивач сплатив суми узгоджених податкових зобов'язань. Тому висновок суду першої інстанції про те, що оскільки при проведені розрахунків відповідач виходив з даних картки особового рахунку платника податків, а проведена перевірка була камеральною, і висновки такої могли бути покладеними в основу оскаржених податкових рішень-повідомлень, щодо спростування вказаних податкових рішень-повідомлень виключно шляхом представлення позивачем розрахункових документів на підтвердження призначення платежів, порядку та підстав списання коштів з його рахунків у банківській установі, судом апеляційної інстанції правомірно визнано таким, що не відповідає вимогам ст.ст.2, 71, 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Також розглядаючи підстави виникнення спірних правовідносин, необхідно врахувати обґрунтовано вказаний судом апеляційної інстанції висновок про те, що ДПІ всупереч факту вчасної сплати позивачем сум податкових зобов'язань зазначених в деклараціях за відповідні періоди, кошти, що надходили від позивача першочергово зараховував у рахунок погашення податкового зобов'язання, яке виникло і визначено ДПІ згідно податкового повідомлення рішення від 31.01.2006 № 0000472341/0, яке на думку відповідача стало узгодженим після прийняття постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2006 у справі №7/38-2006. Зазначена позиція суду правомірно обґрунтована ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.04.2007, якою скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду, та залишено в силі постанову суду першої інстанції, якою податкове повідомлення рішення від 31.01.2006 № 0000472341/0 скасовано в частині суми 1 503 361,54 грн. - основний платіж, 23 209,95 грн. - штрафні санкції.
Отже, при прийнятті постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2007 по справі № 5/38-А (22а-1133/07) суд апеляційної інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно задовольнив позов. Судове рішення належним чином мотивоване і за своїм змістом та формою відповідає вимогам процесуального закону і не підлягає скасуванню.
При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись ст. ст. 215, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2007 по справі № 5/38-А (22а-1133/07) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров