01029 м. Київ, вул. Московська, 8
12.05.2009 № К-20438/08, К-21509/08
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Пасічник Т.В.
за участі представників: від позивача: Ткаченка П.В., та відповідача-2: Оношко Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Головного управління державного казначейства України у м. Києві та Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 01.06.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2008 по справі № 33-509-29/273-А (22-а-4241/08)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кийон»
до 1. Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
до 2. Головного управління державного казначейства України у м. Києві
до 3. Державного казначейства України
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кийон» (далі - ТОВ «Кийон») звернулося до суду із позовною заявою про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції м у Шевченківському районі м. Києва (далі - ДПІ) від 22.06.2004 № 694/23-4/24097174, яким зменшено заявлену до відшкодування за квітень 2004 року суму податку на додану вартість у розмірі 24 250 032 грн., та просить стягнути з Державного бюджету України через територіальне відділення державного казначейства України у Шевченківському районі м. Києва бюджетну заборгованість з податку на додану вартість у розмірі 20 127 527 грн. за період квітня 2004 року.
Постановою Господарського суду м. Києва від 01.06.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2008 по справі № 33-509-29/273-А (22-а-4241/08) - позов задоволено.
Постанова суду першої інстанції мотивована нормами ст.ст.19, 61 Конституції України, ст. ст. 1, 7, 8, 10 Закону країни «Про податок на додану вартість», ст. ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.4.1 Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України та Головного управління Державного казначейства України від 02.07.1997 № 209/72 (в редакції від 21.05.2001 № 200/86) та обставинами, встановленими постановою Господарського суду міста Києва від 30.11.2005 у справі № 11/306 за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПромТехІмпЕкс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кийон» про визнання недійсним правочину (договору), яке набрало законної сили. Суд апеляційної інстанції повністю погодився із зазначеним висновком.
При цьому судами встановлено, що на підставі Акту перевірки від 22.06.2004 №355/23-4/24097174 «Про результати документальної перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість ТОВ «Кийон» за період квітень 2004 року» де зазначено про порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за квітень 2004 року, - відповідач дійшов висновку, що до бюджету податок на додану вартість підприємством-постачальником не сплачувалось, а податкові накладні виписані всупереч Закону України «Про податок на додану вартість».
Підставою ж таких висновків став договір на комісійне обслуговування №26/04 від 26.04.2004, укладений з ТОВ «Українська промислова експортна компанія» та зовнішньоекономічний контракт № В-04 від 27.04.2004 ТОВ «Українська промислова експортна компанія» з КОРАЛ ІНТЕРПРАЙСИЗ ІНК. (США), за якими у квітні 2004 року позивач експортував біологічно активну добавку «Еректіум форте» на загальну суму 121 425 596 грн. в кількості 1 161 400 шт. Постачальником біологічно активної добавки по першому ланцюгу є ТОВ «ПромТехІмпЕкс», яка за актом прийому-передачі товару №1 від 26.04.2004 виписало податкову накладну №5 від 26.04.2004 на загальну суму 145 500 192 грн., в т.ч. ПДВ - 24 250 032 грн.
Досліджуючи порядок виконання зазначених договорів, було також встановлено наступне: договором комісії, укладеним між ТОВ «ПромТехІмпЕкс» та ТОВ «Реал-5», ТОВ «ПромТехІмпЕкс» надає сировину для виробництва, а комісіонер - ТОВ «Реал-5» забезпечує виготовлення біологічно активної добавки «Еректіум форте».
Постачальником сировини для виготовлення біологічно-активної добавки є ТОВ «Укрфармед», ПП «Укрєвросвіт», ПП «Рік і К», ПП «Студія ЕнЕрДжи», фізична особа ОСОБА_1, фізична особа ОСОБА_2, ТОВ «Альфо Консалтинг Груп», ПП «Інжбудсервіс».
Постачальником по другому ланцюгу ТОВ «Укрфармед» є ТОВ «Інтерспецмед» та ТОВ «Медресурс». Постачальником по другому ланцюгу ПП «Укрєвросвіт» є ПП «Інтер'єр і Ко».
Згідно матеріалів зустрічної перевірки, постачальником ТОВ «Інтерспецмед» суми ПДВ по податковій накладній №10 від 02.10.2003 на загальну суму 61 538 508 грн., в т.ч. ПДВ 10 256 418,07 грн. не включені до декларації з податку на додану вартість за жовтень 2003 року. Із наведеного ДПІ дійшла висновку про безпідставність заявленого бюджетного відшкодування ПДВ.
Однак враховуючи положення Закону України «Про податок на додану вартість», суди зазначили, що підприємство несе фінансову відповідальність лише у разі відсутності податкових накладних на момент проведення перевірки, а оскільки в матеріалах справи є податкова накладна №5 від 26.04.2004, яка має всі необхідні реквізити передбачені цим Законом, і тому визнали, що формування позивачем податкового кредиту по факту отримання податкової накладної від постачальника повністю відповідає вимогам Закону.
А посилання ДПІ на несплату контрагентами позивача по ланцюгу податкових зобов'язань до бюджету не прийнято до уваги, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість» не передбачена така умова, як сплата цих сум до бюджету.
Не погодившись із постановою Господарського суду м. Києва від 01.06.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2008 по справі № 33-509-29/273-А (22-а-4241/08), Головне управління державного казначейства України у м. Києві та Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва подали касаційні скарги, де просить скасувати судові рішення та відмовити у позові.
На думку Головного управління державного казначейства України у м. Києві судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального права, а саме - не враховано принцип цільового використання коштів, який закріплений в п. 8 ст. 7 Бюджетного кодексу України, та згідно з яким бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетним призначенням.
На думку Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва судами першої та апеляційної інстанції порушено п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яка крім визначених судом обов'язкових підстав виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість , передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави , як сплата платником податку у звітному періоди відповідних сум податку. Тобто, законодавцем чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України. Також Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва звертає увагу на те, що за змістом Закону України «Про податок на додану вартість», право на відшкодування виникає лише при фактичній сплаті ПДВ. Таким чином, враховуючи все зазначене в скарзі, скаржник вважає, що у ДПІ наявні підстави заявлену до відшкодування суму вважати не підтвердженою.
Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому проти скарги заперечив, повністю підтримавши судові рішення, посилаючись при цьому на норми ст. 19 Конституції України та Закону України «Про податок на додану вартість», як підставу для визнання правомірними дій позивача щодо подання до ДПІ необхідних для відшкодування ПДВ документів.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В силу п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.2007 № 168 «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями) - податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Відповідно пп. 7.5.1 п.7.5 ст.7 зазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). А згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Отже як встановлено п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», - не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Таким чином суд касаційної інстанції приходить до висновку про правомірність міркувань судів щодо того, що позивач несе фінансову відповідальність лише у разі відсутності податкових накладних на момент проведення перевірки. А посилання ДПІ на несплату контрагентами позивача по ланцюгу податкових зобов'язань до бюджету не прийнято до уваги, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість» не передбачена така умова, як сплата цих сум до бюджету.
Свою позицію суди обґрунтували податковою накладною №5 від 26.04.2004, яка має всі необхідні реквізити передбачені Законом України «Про податок на додану вартість», і визнали, що формування позивачем податкового кредиту по факту отримання податкової накладної від постачальника повністю відповідає вимогам Закону, оскільки покупець товару не сплачує при придбанні товару податок до бюджету, він його сплачує у складі ціни за товар.
Тобто необхідно визнати, що позивач не може нести відповідальність за всі підприємства в ланцюгу в процесі здійснення господарської діяльності, оскільки це також не передбачено чинним законодавством України. А невиконання контрагентами обов'язку по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а не позивача, оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
І оскільки за результатами господарської діяльності позивача у квітні 2004 року утворилось від'ємне значення між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту з ПДВ, що відображено в податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2004 року, поданої позивачем до державної податкової інспекції.
За змістом п.п.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.2.2 «Порядку відшкодування податку на додану вартість», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України та Головного управління Державного казначейства України від 02.07.1997 №209/72, які були чинними на час подання позивачем податкової звітності, підставою для отримання бюджетного відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації. Суми, що не відшкодовані платнику податку у встановлений законом строк, вважаються бюджетною заборгованістю.
Згідно п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час здійснення позивачем господарських операцій та подання ним податкової звітності) платник податку, який здійснює операції з вивезення (пересилання) товарі (робіт, послуг) за межі митної території України (експорт) і подає розрахунок експортного відшкодування за наслідками податкового місяця, має право на отримання такого відшкодування протягом 30 календарних днів з дня подання такого розрахунку.
Аналіз норм права, що регулюють спірні правовідносини, показав, що доказів які б свідчили про повернення або неприйняття податкової декларації позивача за квітень 2004 року відповідачем не надано.
Крім того розглядаючи підстави виникнення спірних правовідносин, необхідно врахувати, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що виконання договору комісії підтверджено також засвідченою належно оформленою вантажною митною декларацією, що в свою чергу спростовує заперечення скаржника про безтоварність операції з продажу біологічно активної добавки «Еректіум форте».
Відповідно до п.8.3 ст.8 Закону України «Про податок на додану вартість», що був чинним на час здійснення експортної операції, у разі коли платник податку здійснює вивезення (експортування) товарів (робіт, послуг), отриманих від іншого платника податку на умовах комісії, консигнації, доручення або інших видів договорів, які не передбачають переходу права власності на такі товари (роботи, послуги) від такого іншого платника податку до експортера, право на отримання експортного відшкодування має такий інший платник податку.
З огляду на зазначене вище, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника на те, що судами попередніх інстанції законно доведено про безпідставність доводів відповідача щодо безтоварності операції з продажу біологічно активної добавки «Еректіум форте» внаслідок відсутності висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи на готову продукцію, а також висновку територіальної епідеміологічної станції про відповідність приміщень по виготовленню продукції санітарно-гігієнічним вимогам, так як зазначені мотиви спростовані при вирішенні адміністративної справи № 11/306 про визнання недійсним правочину, оформленого договором №23/04 від 23.04.2004, оскільки постановою Господарського суду м. Києва від 30.11.2005 у справі №1 1/306 за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПромТехІмпЕкс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кийон» про визнання недійсним правочину - у задоволенні позову відмовлено.
Отже, при прийнятті судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно задовольнили позов. А постанова Господарського суду м. Києва від 01.06.2007 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2008 по справі № 33-509-29/273-А (22-а-4241/08) належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону і не підлягають скасуванню. При цьому доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.
Керуючись ст. ст. 215, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційні скарги Головного управління державного казначейства України у м. Києві та Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду м. Києва від 01.06.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2008 по справі № 33-509-29/273-А (22-а-4241/08) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров