"18" грудня 2013 р. Справа № 920/1735/13
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.
при секретарі Томіній І.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Гнатченка П.М. за довіреністю б/н від 26.06.2013 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3623С/3-11) на рішення господарського суду Сумської області від 31.10.2013 р. у справі № 920/1735/13
за позовом ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ
до СТОВ "Зоря", с. Чуйківка, Ямпільсьий район, Сумська область
про стягнення 39446,68 грн.
В жовтні 2013 року ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулось до господарського суду Сумської області з позовною заявою про стягнення з СТОВ "Зоря" заборгованності на загальну суму 39 446,68 грн., в тому числі 37 128,07 грн. основного боргу за договором складського зберігання зерна № 80 від 09.08.2012р., 417,97 грн. - 3% річних, 1900,64 грн. пені.
Рішенням господарського суду Сумської області від 31.10.2013 р. по справі № 920/1735/13 (суддя Лиховид Б.І.) позов задоволено. Стягнуто СТОВ "Зоря" на користь ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 37128,07 грн. основного боргу, 417,97 грн. 3% річних, 1900,64 грн. пені, 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.
Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення змінити, надавши відстрочку виконання даного рішення до 01.11.2014 р. та зменшити розмір штрафних санкцій, визначених у позовній заяві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Дана апеляційна скарга не містить жодного передбаченого процесуальним законодавством посилання на підстави для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду. В свою чергу, відповідач в своїй апеляційній скарзі зазначає, що в процесі розгляду даної справи у суді першої інстанції ним було визнано суму основного боргу у розмірі 37128,07 грн. Разом з тим, він зазначив, що не має можливості погасити даний борг, у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем товариства та надав клопотання про відстрочення виконання даного рішення до 01.11.2014 р. та зменшення розміру неустойки, в задоволенні яких місцевим господарським судом було відмовлено. З урахуванням вищенаведеного, відповідач просить суд апеляційної інстанції з посиланням на скрутне матеріальне становище товариства та особливість здійснення останнім підприємницької діяльності (господарська діяльність носить сезонний характер) відстрочити виконання даного рішення до 01.11.2014 р. та зменшити розмір штрафних санкцій, нарахованих позивачем.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.11.2013 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її розгляд на 18.12.2013 р. та запропоновано позивачу надати відзив на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі та докази на підтвердження своїх заперечень, а відповідачу - надати письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав.
Представник позивача в судове засідання 18.12.2013 року не з'явився, хоча у відповідності до вимог чинного законодавства про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, причину неявки не повідомив, будь-яких письмових клопотань (в т.ч. і про відкладення розгляду справи не заявляв).
Враховуючи належне повідомлення позивача про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу відповідача за відсутності представника позивача, за наявними у матеріалах справи доказами.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Сумської області від 31.10.2013 р. у справі № 920/1735/13 підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 09.08.2012 року між ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії позивача "Буринський елеватор" та СТОВ "Зоря" був укладений договір складського зберігання зерна №80, за умовами якого Поклажодавець (відповідач) зобов'язується передати, а Зерновий склад (позивач) зобов'язується прийняти на зберігання зернові, зернобобові, олійні культури врожаю 2012 року, надавати додаткові послуги, відповідно до додатку №1, що є нев'ємною частиною даного договору та у встановлений строк повернути їх Поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених цим договором.
Відповідно до п.5.4. договору, Зерновий склад зобов'язаний щомісяця до 3 (третього) числа наступного за звітним місяця натади Поклажодавцю акт наданих послуг та виставити рахунок для оплати послуг, що надані Зерновим складом.
Відповідно до п.5.5 договору, плата за сушіння, очищення зерна проводиться згідно актами надання послуг, що складені на підставі актів на сушіння, очищення, а за відвантаження та переоформлення - за фактичну кількість відвантаженого та переоформленного зерна.
На виконання взятих на себе зобов'язань, передбачених договором, позивач прийняв на зберігання зерно відповідача в кількості 235,620 тон, що підтверджується актом № 172 від 30.11.2012 року на виконані роботи, та надав необхідні послуги зі зберігання в повному обсязі, а саме: приймання, сушіння, очищення, зберігання на загальну суму 254128,97 грн., що підтверджується копіями актів на виконані роботи та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).
Для оплати послуг зі зберігання позивачем були виставлені рахунки:
- № 172 від 30.11.2012 року на суму 16936,28 грн.,
- № 173 від 30.11.2012 року на суму 209131,80 грн.,
- № 131 від 31.12.2012 року на суму 3027,58 грн.,
- № 61 від 01.01.2013 року на суму 3026,29 грн.,
- № 63/02/13 від 28 02.2013 року на суму 3026,28 грн.,
- № 39/03/13 від 31.03.2013 року - 3026,29 грн.,
- № 29/04/13 від 30.04.2013 року - 3026,28 грн.,
- № 07/05/13 від 31.05.2013 року - 3026,28 грн., а всього на суму 244227,98 грн. та надіслані на адресу відповідача разом з актами на виконані роботи, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковими накладними листом № 73 від1 4.06.2013 року, що підтверджується копією фіскального чеку № 7309 та копією опису вкладення у цінний лист від 15.06.2013 року.
Як свідчать матеріали справи, листом № 14 від 02.07.2013 року представнику відповідача Олійнику Д.С. особисто 03.07.2013 року був вручений акт № 05/06/13 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.06.2013 року, рахунок № 05/06/13 від 30.06.13 року на оплату 3037,78 грн., акт звіряння взаємних розрахунків за період 1 півріччя 2013 року. Листом № 119 від 17.07.2013 року відповідачу був надісланий акт № 01/07/13 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 04.07.2013 року на суму 6863,21 грн., рахунок на його оплату № 01/07/13 від 04.07.2013 року та акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.07.2013 - 17.07.2013 років.
Відповідно до п.5.7 договору, Покладжодавець у 3-денний термін з дня отримання акту виконаних робіт, підписаного зі сторони Зернового складу в разі згоди з наданими послугами, зобов'язаний підписатим його та повернути Зерновому складу один примірник.
Відповідно до п.5.8 договору, у разі незгоди підписання акту виконаних робіт Поклажодавець у триденний термін з дня отримання акту, надсилає Зерновому складу свої обгрунтовані заперечення
У разі не підписання Поклажодавцем акту виконаних робіт у 3-денний термін з дня отримання його та ненадання обгрунтованих заперечень, акт виконаних робіт вважається підписаним (п.5.9. Договору).
Як свідчать матеріали справи, а саме акти на виконані роботи та акти здачі-прийняття робіт, які є такими, що прийняті відповідачем, позивач виконав послуги на загальну суму 254128,97 грн. та виставив відповідачу рахунки на оплату зазначеної суми.
Пунктом 4.3.2 договору визначено, що Поклажодавець зобов'язаний своєчасно розрахуватися за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також за додаткові послуги згідно з додатком 1 до цього договору.
У пункті 5.6 договору передбачено, що оплата послуг, які надані Зерновим складом зі зберігання, відвантаження, переоформлення зерна, а також додаткових послуг, повинні бути оплачені Поклажодавцем протягом 3-х робочих днів з дня одержання виставленого Зерновим складом рахунку.
Позивачем на адресу відповідача направлялись претензії № 145 від 23.01.2013 року, № 123 від 28.03.2013 року, № 5 від 13.05.2013 року, з вимогою сплатити заборгованість за договором № 80 від 09.08.2012 року.
Проте, дані претензії були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач свої зобов'язання з оплати за Договором виконав частково, сплативши позивачу 217000,00 грн. за платіжними дорученнями № 155 від 03.07.2013 року на суму 50000,00 грн. та № 156 від 03.07.2013 року на суму 167000,00 грн., у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість, яка складає 37128, 07 грн., яка була заявлена до стягнення та стягнута рішенням місцевого господарського суду.
Таким чином, як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, заборгованість відповідача перед позивачем становить 37128,07 грн., яка не спростована відповідачем.
З урахуванням фактичних обставин справи та положень ст. ст. 509, 526, 530, 946, 957 ЦК України та ст. 193 ГК України суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 37128,07 грн.
Колегія суддів також погоджується і з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості стягнення з відповідача 3% річних у сумі 417,97 грн., 1900,64 грн. пені за період з 25.06.2013 року по 30.09.2013 року. Перевіркою наданих позивачем розрахунків встановлено, що вони здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства (ст. 625 ЦК України), положень договору (п. 6.2) та фактичних обставин справи.
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що заперечення відповідача фактично зводяться до того, що суд першої інстанції, на його думку, неправомірно відмовив у задоволенні його клопотання про відстрочення виконання рішення та зменшення розміру неустойки
Щодо зменшення розміру неустойки колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що відповідно до п. 3 ст 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Положенням ч. 1 ст. 233 ГК України унормовано, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Разом з тим, в силу п. 3 ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, у поданому клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач посилається на скрутне фінансове становище відповідача, зокрема, відсутність коштів на рахунках позивача. Проте, будь-яких інших доказів неможливості сплатити пеню у розмірі 1900, 64 грн. (відсутність майна, майнових прав тощо) відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано.
Встановивши порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині повної оплати за послуги зберігання, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав задоволення апеляційної скарги в частині вимог про зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки відповідачем не доведено факту його неплатоспроможності та неспіврозмірність заявлених до стягнення санкцій та збитків кредитора, які є передумовою застосування приписів ч.3 ст. 551 ЦК України.
Крім того, згідно з п.3 ст. 83 ГПК України зменшення у виняткових випадках розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання є правом, а не обов'язком господарського суду.
Щодо надання відстрочки виконання оскаржуваного рішення до 01.11.2014 р. колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що Пленум Вищого господарського суду України в п. 7.2 постанови «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2010 року №9 розтлумачив приписи ст. 121 ГПК України та вказав, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, норма ст. 121 ГПК України не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може відстрочити виконання прийнятого ним рішення, однак визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих обставин та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
Оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час від набрання рішенням законної сили до його фактичного повного виконання.
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Як вбачається із апеляційної скарги відповідача, підставою такої вимоги є скрутне матеріальне становище товариства та особливість здійснення останнім підприємницької діяльності (господарська діяльність носить сезонний характер).
Однак, колегія суддів зазначає, що скрутне матеріальне становище товариства та особливість здійснення останнім підприємницької діяльності (господарська діяльність носить сезонний характер) не є підставою вважати, що рішення місцевого господарського суду, яке у відповідності до статті 115 ГПК України є обов'язковим на всій території України, не може бути виконано. Зазначена відповідачем обставина не є підставою за яких може бути задоволено апеляційну вимогу про відстрочку виконання рішення, оскільки відповідачем будь-яких доказів неможливості сплатити суму основного боргу у розмірі 37128,07 грн. своєчасно (відсутність майна, майнових прав тощо) відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надано.
Інших доказів, які б свідчили про неможливість виконання рішення господарського суду Сумської області, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідач не надав.
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу СТОВ "Зоря" на рішення господарського суду Сумської області від 31.10.2013 р. у справі № 920/1735/13 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 31.10.2013 р. у справі № 920/1735/13 залишити без змін.
Повний текст постанови складено та підписано 23.12.2013 року
Головуючий суддя Слободін М.М.
Суддя Гончар Т. В.
Суддя Гребенюк Н. В.