"02" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/397/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2010
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2010
у справі № 2-а-12195/10/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Анастасія»
до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області
про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень, -
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2010, позов задоволено повністю. Визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції від 16.09.2010 № 0002022340/0 про визначення податку на додану вартість на загальну суму 5229200, 30 грн., в тому числі: 402231, 00 грн. основного платежу та 120669, 30 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0002032340/0 про визначення податку на додану вартість на загальну суму 156739, 80 грн., в тому числі: 111957, 00 грн. основного платежу та 44782, 8 грн. штрафних (фінансових) санкцій
Харківська об'єднана державна податкова інспекція у Харківській області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст.ст. 7, 9 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою визначення позивачу за податковими повідомленнями-рішеннями від 16.09.2010 № 0002022340/0 та № 0002032340/0 грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 522900, 30 грн. та у сумі 156739, 80 відповідно слугували висновки документальних невиїзних перевірок, викладені в актах від 25.08.2010 № 3248/234/32101049 та № 3247/243/32101049, про порушення вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що полягали у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання у ПП «ВКФ «Лугсервіс», ТОВ «Етамін-плюс» та ПП «Петроліс» товарів - рідких продуктів нафтоперероблення (дизельне пальне, бензин А-95) та автомобільних послуг за відсутності первинних документів.
Позиція податкового органу ґрунтується на даних бази «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій з податку на додану вартість», на підставі яких відповідачем встановлено розбіжності між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями контрагентів, у зв'язку з тим, що декларації деяких підстриємств-контрагентів позивача не визнано податковою звітністю або взагалі не подано. Інших фактичних та правових підстав податковим органом не зазначено, безтоварність не оспорюється.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для вирішення справи в цій частині, та надали їм правову оцінку.
Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Згідно з вимогами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм закону, відсутність податкової накладної та відсутність первинних бухгалтерських документів, якими підтверджується реальність здійснення господарської операції, безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податку у звітному періоді.
В результаті дослідження питання щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товарів та послуг у контрагентів ПП «ВКФ «Лугсервіс», ТОВ «Етамін-плюс» та ПП «Петроліс» судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що вказані операції оформлені відповідними первинними документами, у тому числі й відповідними податковими накладними.
Зменшення податкового кредиту у зв'язку з неподанням контрагентами платника податків податкової звітності або невизнання декларацій з податку на додану варітьсь податковою звітністю, за відсутності інших підстав вважати податковий кредит не підтвердженим, чиним законодавством не передбачено. У разі, коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування (належного звітування), нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Висновки податкового органу, які стали підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, про необґрунтованість податкового кредиту ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в базі «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій з податку на додану вартість» без врахування первинних документів, зокрема, податкових накладних, які підтверджують фактичне здійснення операцій позивача з ПП «ВКФ «Лугсервіс», ТОВ «Етамін-плюс» та ПП «Петроліс», у зв'язку з чим судами прийнято правомірне рішення про задоволення позову.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм процесуального та матеріального права, а доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.
Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2010 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
Ю.І. Цвіркун