12 грудня 2013 року м. Київ К/800/44481/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013
у справі № 2а-13901/12/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Агентство безпеки „КУБ"
до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва
Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю „Агентство безпеки „КУБ" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення № 00003542250 від 17.09.2012.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.11.2012 позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013 постанову Окружного адміністративного суду від 05.11.2012 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.
В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахувань та сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ „Компанія „Анкор Плюс" за період червень 2011 року та складено акт № 293/22-511/32620689 від 03.08.2012.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 00003542250 від 17.09.2012, яким визначено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 439651 грн.
Перевіркою встановлені порушення позивачем п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого останнім занижено податок на додану вартість за на загальну суму 439650 грн.
Між позивачем та TOB „Компанія „Анкор Плюс" було укладено договори від 01 червня 2011 року за № 1/06-1 та № 2/06-1 про надання послуг з контролю із залученням відповідних технічних засобів щодо здійснення персоналом замовника відповідних охоронних заходів відносно об'єктів охорони, виявленню факторів, які можуть негативно вплинути на виконання замовником договірних зобов'язань щодо надання ним послуг на об'єктах охорони.
Всього позивачем придбано у червні 2011 послуг у TOB „Компанія „Анкор Плюс" на суму 2637899, 76 грн., з них ПДВ у розмірі 439650 грн.
За фактом поставки послуг ТОВ „Компанія „Анкор Плюс" виписано позивачу податкові накладні.
Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.
Бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу (пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено ст. 200 Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 200.1 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту у відповідності із п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківською рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно абз. 4 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).
Зокрема згідно з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
На виконання умов договору ТОВ „Столична Торговельна Агенція" виписана податкова накладна яка була досліджена судами попередніх інстанцій.
Позивачем було здійснено оплату ТОВ „Столична Торговельна Агенція", що підтверджується платіжним дорученням.
Судами попередніх інстанцій не встановлено та з матеріалів справи не вбачається, що послуги надані позивачу не мали реального характеру.
Окремий недолік податкової накладної сам по собі не може бути безумовною підставою для позбавлення податкової накладної сили звітного податкового і одночасно розрахункового документа, а відтак позбавлення покупця права на формування податкового кредиту.
На момент укладення договору та складання податкових накладних ТОВ „Компанія „Анкор Плюс" було зареєстроване платником податку, свідоцтво платника податку на додану вартість не було анульоване чи не дійсне.
Крім того, реальність господарських операцій підтверджується первинними бухгалтерськими документами які було досліджено судами.
Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, у осіб діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013 у справі № 2а-13901/12/2670 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013 у справі № 2а-13901/12/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко