02 грудня 2013 року м. Київ К/800/51205/13
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого судді Цвіркуна Ю.І. (доповідач),
суддів -Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2013 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року
у справі № 810/1988/13-а
за позовом Фермерського господарства "Агріатік"
до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Фермерське господарство «Агріатік» звернулось до суду із позовом до Бориспільської ОДПІ Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0003632210 та №0003622210 від 29.03.2013 року.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року, адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №№ 0003622210 та 0003632210 від 29.03.2013 року.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Відповідачем було проведено перевірку позивача за період з 01.01.2010 року по 31.01.2013 року, за наслідками якої складено акт №148/22-1/24211813 від 15.03.2013 року та винесені два податкові повідомлення-рішення №№0003632210; 0003622210 від 29.03.2013 року, якими позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 199169,30 грн. та 49792,32 грн.,- штрафні (фінансові) санкції та, з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 113 183,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 28 295,75 грн. відповідно.
Перевіркою встановлено невідповідність документів ФК «Агріатік» та ТОВ «Старт Д», «Ферріт Д» вимогам діючого законодавства України, у зв'язку з чим немає можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій між вказаними підприємствами і як наслідок відсутні підстави у позивача на включення до складу податкового кредиту вартість придбаних товарів (послуг) від вказаних підприємств, а також неправомірно віднесено до складу витрат з податку на прибуток вартість отриманих товарів та послуг у зв'язку з відсутністю господарської діяльності між цими підприємствами та непідтвердженістю відповідними розрахунковими та платіжними документами наявності таких витрат. Крім того, зазначено про порушення п.144.1 ст.144, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.138.1 ст.138, пп.138.5.1 п.138.1 ст.138 ПК України; пп.198.3,п.198.6 ст. 198, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст. 201 ПК України.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що на момент розгляду даної справи контраґенти позивача були юридичними особами, зареєстрованими у встановленому законом порядку, в тому числі, як платники ПДВ. Інформація про фіктивну діяльність підприємств ТОВ «Старт Д» та «Ферріт Д», яка має офіційний характер, відповідачем не надана та не доведено належними та допустимими доказами про обізнаність позивача щодо фіктивного характеру укладених договорів (наданих документів) та відсутність повноважень у посадових осіб вказаних підприємств, а викладені у судовому засіданні доводи податкового органу щодо нікчемності правочинів мають характер припущень. Разом з тим, єдиний недолік первинних документів, наданих позивачем, пов'язаний з відсутністю розшировки посади особи, її П.І.Б, яка здійснила прийняття товару (послуг) з боку позивача, не заперечує факту поставки товару (надання послуги) і не є безумовною підставою для відмови у відрахуванні ПДВ або отриманні бюджетного відшкодування.
Приймаючи рішення у даній справі, суд врахував правову позицію ВАСУ, викладену в листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, де зазначено, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.
З таким висновком судів колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з огляду на таке.
Податковим кредитом в розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 року №№ 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
У листі-роз'ясенні ВАСУ від 02.06.2011 року зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
Крім того, пунктом 14.1.27 ст. 14 ПК України передбачено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
На підтвердження правомірності дій посадових осіб щодо підписання первинних документів по вищезазначених договорах, суди попередніх інстанцій дослідили договори, податкові накладні та видаткові накладні та дійшли до правильного висновку, що останні складені у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Щодо відсутності в первинних документах повних даних посадових осіб, зокрема прізвища, імені та по батькові, то дана обставина не може свідчити про недійсність чи нікчемність укладених між сторонами угоди господарських договорів.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Податковою інспекцією не наведено переконливих доводів та не подано доказів, які безспірно б підтверджували недобросовісність саме позивача як платника податків.
З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком судів, що нереальність операцій в рамках господарських правовідносин позивача з названими контрагентами ДПІ не доведено, належних доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договорів з фіктивними підприємствами з метою перенесення податкового навантаження на осіб, які не виконують свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.
Отже, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними доказами, однак, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, такі докази на недотримання вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.
З огляду на положення статті 3 КАС України суб'єкти владних повноважень при прийнятті рішень повинні діяти: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів про те, що позов підлягає задоволенню.
Стаття 220 КАС України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення..
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 КАС України, суд
Касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області відхилити.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року у справі № 810/1988/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук