26 грудня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Кулікової С.В., Білич І.М.
при секретарі Коток К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 вересня 2013р. по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УніКредит Банк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2
про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом набуття права власності на предмет іпотеки,
встановила:
у травні 2013р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 493 835,26грн. шляхом набуття ПАТ «УніКредит Банк» права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 та стягнення судових витрат у сумі 3 441грн.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 10 квітня 2008р. ТОВ «УніКредит Банк», правонаступником якого він є, уклав з відповідачем договір про іпотечний кредит, відповідно до якого позичальнику надано кредит у сумі 80 000доларів США строком до 10 квітня 2028р. зі сплатою 11% річних з цільовим призначення - для придбання вищезазначеної квартири. Однак, відповідач взятих на себе зобов'язань по поверненню кредитної заборгованості не виконує, у зв'язку із чим у банку виникло право вимагати дострокового повернення кредитної заборгованості, яка станом на 8 травня 2013р. становить 61 683,38 доларів США та складається з 2 639,70 доларів заборгованості по кредиту, 3 270,43 долари США заборгованості про процентам, 55 773,25 доларів США заборгованості, яка стягується достроково та штрафу за невиконання зобов'язань у розмірі 800грн.
Виконання зобов'язання за кредитним договором забезпечено іпотечним договором, який укладено 10 квітня 2008р., відповідно до якого відповідач передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.
Позивач посилався на те, що п. 9 іпотечного договору сторони погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, у тому числі, і переходом до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання по кредитному договору.
Заочним рішенням суду від 10 вересня 2013р. позов задоволено.
Ухвалою суду від 18 жовтня 2013р. заява відповідача про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.
У поданій апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити
№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/15712/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Букіна О.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
нове рішення.
Апелянт посилається на неповно з'ясовані обставини справи, не повідомлення його
- 2 -
про час і місце розгляду справи судом, про не повідомлення його про перегляд вартості предмета застави.
Також апелянт зазначає, що судом не було встановлено чи належить предмет іпотеки відповідачу, оскільки матеріали справи не містять правовстановлюючого документу на спірну квартиру.
Апелянт, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду апеляційної скарги через свого представника (с.с.109,111) та інші учасники судового розгляду, які були належним чином повідомлені про день та час судового розгляду (с.с.111, 114), у судове засідання не з'явилися, клопотання про перенесення судового засідання не направили, тому відповідно до ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що 10 квітня 2008р. між ТОВ «УніКредит Банк», правонаступником якого є позивача, та відповідачем укладено договір про іпотечний кредит № CLTR-000000012546, за умовами якого банк надав йому кошти в розмірі 80 000 доларів США зі сплатою 11% річних із кінцевим терміном погашення до 10 квітня 2028 року.
Додатком № 1 до договору сторони погодили графік погашення кредитної заборгованості, який передбачав внесення позичальником щомісячних платежів.
З метою забезпечення виконання кредитного договору 10 квітня 2008 року між сторонами укладено іпотечний договір № CLTR-000000012546, за умовами якого відповідач передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.
З наданих позивачем доказів встановлено, що з вересня 2012р. відповідач перестав вносити платежі на погашення процентів за користування кредитом, а з листопада 2012р. припинив взагалі погашати заборгованість за кредитом, що підтверджує порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором кредиту, унаслідок чого виникла заборгованість зі сплати кредитних коштів, яка станом на 8 травня 2013р. становить 61 683,38 доларів США та складається з 2 639,70 доларів заборгованості по кредиту, 3 270,43 долари США заборгованості про процентам, 55 773,25 доларів США заборгованості, яка стягується достроково та штрафу за невиконання зобов'язань у розмірі 800грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, як іпотекодержатель, має право на звернення стягнення на іпотечне майно шляхом набуття права власності на нього, так як відповідач не виконує зобов'язання за кредитним договором.
Колегія суддів вважає, що даний висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах матеріального права.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Ні в заяві про перегляд заочного рішення, ні в апеляційній скарзі відповідач не оспорює ту обставину, що він не виконав взяті на себе зобов'язання по сплаті щомісячних платежів для погашення кредитної заборгованості, а також не оспорював суму заборгованос-
- 3 -
ті, яку зазначив позивач.
Отже, суд першої інстанції, оцінивши надані позивачем докази, прийшов до вірного висновку про невиконання відповідачем умов кредитного договору, у зв'язку із чим у банку виникло право вимагати дострокового повернення кредиту.
6 грудня 2012р. та 25 квітня 2013р. відповідачу банком були направлені вимоги про погашення кредитної заборгованості, однак відповідач залишив їх поза увагою.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на
предмет іпотеки.
Частиною третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
Пунктом 9 іпотечного договору від 10 квітня 2008р. сторони погодили, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із перерахованих у цьому пункті способів, у тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у порядку, установленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про підставність позовних вимог про стягнення заборгованості з відповідача за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку визнання за банком права власності на предмет іпотеки.
Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було встановлено чи належить на день розгляду справи предмет іпотеки іпотекодавцю, так як матеріали справи не містять правовстановлюючого документу на квартиру, колегія суддів вважає надуманими, так як позивачем наданий договір іпотеки, предметом якого є спірна квартира, і де зазначено на підставі якого правовстановлюючого документу вона належить іпотекодавцю, а також витяги про реєстрацію у державному реєстрі іпотек та реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Крім того, сам апелянт не надав апеляційному суду доказів, що предмет іпотеки на день розгляду апеляційної скарги не належить йому, як іпотекодавцю.
Посилання апелянта на те, що його не було повідомлено про перегляд вартості предмета застави, не може бути підставою для скасування рішення суду та відмови у задоволенні позову, оскільки дана дія не була визначена, як умова іпотечного договору, а також не передбачена нормами матеріального права.
У разі непогодження з сумою вартості предмета іпотеки, яку зазначив позивач, відповідач мав можливість на виконання вимог ст. 60 ЦПК України заявити клопотання про призначення відповідної судової експертизи, однак ні заява про перегляд заочного рішення суду, ні апеляційна скарга відповідача такого клопотання не містять, не було апелянтом надано і інших доказів, які б спростували ціну предмета іпотеки, зазначену позивачем у
- 4 -
позовній заяві та визначену звітом про перегляд вартості застави.
Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції розглянув справу без його належного повідомлення про день та час судового засідання, є правомірними, однак відповідач мав можливість навести свої доводи та заперечення, як у заяві про перегляд заочного рішення, так і у апеляційній скарзі, а також мав можливість надати відповідні докази у підтвердження своїх заперечень, однак відповідач такою можливістю не скористався, до суду апеляційної інстанції не з'явився, доказів у підтвердження своїх заперечень не надав, тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судом повно встановлені обставини справи, правильно застосовані норми матеріального права, порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи, тому колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду не має.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 вересня 2013р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: