справа №22-ц/796/16113/2013 головуючий у 1-й інстанції: Піхур О.В.
18 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Головачова Я.В.
суддів: Шахової О.В., Поливач Л.Д.
при секретарі: Охневській Т.В.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру" до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю "Акрополіс Реаліті Груп", товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Менеджмент Груп", товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Олеван Плюс", товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦІНВЕС", товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ "Масальот" про визнання договорів купівлі-продажу групи нежилих приміщень недійсними, за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦІНВЕС" на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2013 року,
У липні 2013 року публічне акціонерне товариство ПАТ "Банк Кіпру" (далі - ПАТ "Банк Кіпру" звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 22 січня 2008 року між АБ "АвтоЗАЗбанк", правонаступником якого є ПАТ "Банк Кіпру", та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, за яким в іпотеку банку ОСОБА_1 були передані належні йому нежилі приміщення (в літ. "А"), з № 1 по № 15, № І (групи приміщень НОМЕР_1), з № 1 по № 30, № ІІ (групи приміщень НОМЕР_2), загальною площею 555,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного між ПАТ "Банк Кіпру" та ОСОБА_1, за яким позичальник отримав 16000000 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2009 року визнано за ОСОБА_1 право власності на групи жилих приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (літера А), а саме: групу нежилих приміщень НОМЕР_1, загальною площею 1,8 кв.м.; групу приміщень НОМЕР_3 загальною площею 366,0 кв.м.; групу нежилих приміщень НОМЕР_2, загальною площею 1,1 кв.м.; групу нежилих приміщень НОМЕР_4, загальною площею 368 кв.м., як на окремі об'єкти нерухомого майна. В подальшому рішенням Апеляційного суду м. Києва від 3 листопада 2011 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Проте до скасування в апеляційному порядку рішення суду про визнання за ОСОБА_1 права власності, зокрема, на групу приміщень НОМЕР_3 загальною площею 366,0 кв.м.; групу нежилих приміщень НОМЕР_4, загальною площею 368 кв.м., як на окремі об'єкти нерухомого майна, він відчужив їх ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп" за договорами купівлі-продажу від 23 липня 2010 року.
У подальшому ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп" відчужило ці приміщення ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" за договором купівлі-продажу від 4 серпня 2010 року, в свою чергу на підставі договору купівлі-продажу групи нежилих приміщень від 27 січня 2011 року ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" відчужило групу приміщень НОМЕР_3 загальною площею 366,0 кв.м., ТОВ "Еліт Менеджмент Груп", а групу приміщень НОМЕР_4, загальною площею 368,0 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу групи нежилих приміщень від 18 січня 2011 року відчужило ТОВ "ДЦІНВЕС".
27 грудня 2011 року ТОВ "Еліт Менеджмент Груп" відчужило групу приміщень НОМЕР_3 загальною площею 366,0 кв.м., ТОВ "НВФ "Масальот".
Враховуючи викладене та те, що рішення суду, яке було підставою для відчуження майна, яке є предметом іпотеки, скасовано, позивач просив визнати недійсними договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 23 липня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп" щодо групи нежилих приміщень НОМЕР_3 в літ. А. по АДРЕСА_1; договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 23 липня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп" щодо групи нежилих приміщень НОМЕР_4 в літ. А по АДРЕСА_1; договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 4 серпня 2010 року, укладений між ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп" та ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" щодо групи нежилих приміщень НОМЕР_3 в літ. А по АДРЕСА_1; договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 4 серпня 2010 року, укладений між ТОВ "Акрополіс РеалітіГруп" та ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" щодо групи нежилих приміщень НОМЕР_4 в літ. А по АДРЕСА_1; договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 27 січня 2011 року, укладений між ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" та ТОВ "Еліт Менеджмент Груп" щодо групи нежилих приміщень НОМЕР_3 в літ. А по АДРЕСА_1; договір купівлі-продажу від 18 січня 2011 року, укладений між ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" та ТОВ "ДЦІНВЕС" щодо групи нежилих приміщень НОМЕР_4 в літ. А по АДРЕСА_1; договір купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року, укладений між ТОВ "Еліт МенеджментГруп" та ТОВ "НВФ "Масальот".
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2013 року позов ПАТ "Банк Кіпру" задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 23 липня 2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 2095, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп" щодо групи нежилих приміщень НОМЕР_3 в літ. А по АДРЕСА_1; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 23 липня 2010 року, зареєстрований в реєстрі за № 2098, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп" щодо групи нежилих приміщень НОМЕР_4 в літ. А по АДРЕСА_1; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 4 серпня 2010 року, зареєстрований в реєстрі за № 2247, укладений між ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп" і ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" щодо групи нежилих приміщень НОМЕР_3 в літ. А по АДРЕСА_1; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 4 серпня 2010 року, зареєстрований в реєстрі за № 2241, укладений між ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп" і ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" щодо групи нежилих приміщень НОМЕР_4 в літ. А по АДРЕСА_1; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 27 січня 2011 року, зареєстований в реєстрі № 106, укладений між ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" і ТОВ "Еліт Менеджмент Груп" щодо групи нежилих приміщень НОМЕР_3 в літ. А по АДРЕСА_1; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 18 січня 2011 року, зареєстрований в реєстрі за № 128, укладений між ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" і ТОВ "ДЦІНВЕС" щодо групи нежилих приміщень НОМЕР_4 в літ. А по АДРЕСА_1; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 27 грудня 2011 року, зареєстрований в реєстрі за № 3286, укладений між ТОВ "Еліт Менеджмент Груп" і ТОВ "НВФ "Масальот" щодо групи нежилих приміщень НОМЕР_3 в літ. А по АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У апеляційній скарзі ТОВ "ДЦІНВЕС" просить рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу групи нежилих приміщень НОМЕР_4 в літ. А по АДРЕСА_1 скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржник зазначає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права; суд першої інстанції не звернув уваги те, що відповідно до положень ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, а відтак, формальна відсутність згоди банку на відчуження заставодавцем обтяженого заставою нерухомого майна не є підставою для визнання таких договорів недійсними; придбане ТОВ "ДЦІНВЕС"у ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" приміщення НОМЕР_4 в літ. А по АДРЕСА_1 не є та ніколи не було частиною іпотечного майна за іпотечним договором від 22 січня 2008 року; пред'явлення позову представником ПАТ "Банк Кіпру" - Краснопивцевим О.К., який був довіреною особою ОСОБА_1 на виборах у Верховну Раду України 2012 року (додаток № 22 до постанови Центральної виборчої комісії від 7 серпня 2012 року № 194), визнання позову усіма відповідачами, окрім ТОВ "ДЦІНВЕС", свідчить про те, що метою пред'явленого позову є повернення нежилого приміщення НОМЕР_4 в літ. А по АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1, а не захист прав та інтересів банку.
Представник ТОВ "ДЦІНВЕС" - Касперчик З.В. в суді апеляційної інстанції підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
Представник ПАТ "Банк Кіпру"- Горчаков І.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Інші особи, які беруть участь у справі, в суд апеляційної інстанції не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розглядові справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За положенням ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене у справі рішення вказаним вимогам не відповідає.
Судом установлено, що 22 січня 2008 року між АБ "АвтоЗАЗбанк", правонаступником якого є ПАТ "Банк Кіпру", та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, за яким в іпотеку банку ОСОБА_1 були передані належні йому нежилі приміщення (в літ. "А"), з № 1 по № 15, № І (групи приміщень НОМЕР_1), з № 1 по № 30, № ІІ (групи приміщень НОМЕР_2), загальною площею 555,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного між ПАТ "Банк Кіпру" та ОСОБА_1, за яким позичальник отримав 16000000 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2009 року визнано за ОСОБА_1 право власності на групи жилих приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (літера А), а саме: групу нежилих приміщень НОМЕР_1, загальною площею 1,8 кв.м.; групу приміщень НОМЕР_3 загальною площею 366,0 кв.м.; групу нежилих приміщень НОМЕР_2, загальною площею 1,1 кв.м.; групу нежилих приміщень НОМЕР_4, загальною площею 368 кв.м., як на окремі об'єкти нерухомого майна.
На підставі указаного судового рішення ОСОБА_1 уклав із ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп" договори купівлі-продажу групи нежилих приміщень від 23 липня 2010 року, відповідно до яких відчужив цьому товариству групу приміщень НОМЕР_3 (в літ. А), загальною площею 366,0 кв.м., та групу нежилих приміщень НОМЕР_4 (в літ. А), загальною площею 368 кв.м., АДРЕСА_1
4 серпня 2010 року ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп" на підставі відповідних договорів купівлі-продажу групи нежилих приміщень відчужило вказані нежилі приміщення ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс".
18 січня 2011 року між ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" та ТОВ "ДЦІНВЕС" був укладений договір купівлі-продажу нежилих приміщень, відповідно до якого ТОВ "ДЦІНВЕС" придбало у ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" групу нежилих приміщень НОМЕР_4 (в літері А), загальною площею 368 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
27 січня 2011 року ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" відчужило групу нежилих приміщень НОМЕР_3 (в літері А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, ТОВ "Еліт Менеджмент Груп", яке в свою чергу відчужило це приміщення ТОВ "НВФ "Масальот" на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року.
У подальшому рішенням Апеляційного суду м. Києва від 3 листопада 2011 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2009 року про визнання права власності на майно за ОСОБА_1 скасовано, у задоволені його позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ "Банк Кіпру", суд першої інстанції виходив із того, що група нежилих приміщень НОМЕР_4 (в літері А), загальною площею 368 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є частиною нежилих приміщень, які були передані ОСОБА_1 в іпотеку ПАТ "Банк Кіпру" за іпотечним договором від 22 січня 2008 року, та були відчужені іпотекодавцем без згоди банку, а тому договори купівлі-продажу щодо їх відчуження мають бути визнані недійсними.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. При цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У контексті положень принципу змагальності сторін вирішальним фактором є те, що суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець виключно на підставі згоди іпотекодержателя має право: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки, передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізінг, оренду, користування.
Статтею 12 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізінг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України, є підставою недійсності правочину, як зазначено у частині першій статті 215 ЦК України.
Згідно із роз'ясненнями, наданими у п. 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" у випадку, коли для розпорядження предметом застави була необхідною згода заставодержателя (частина друга статті 586 ЦК), правочин заставодавця щодо розпорядження предметом застави, вчинений без згоди заставодержателя після укладення договору застави, не може бути визнаний недійсним за позовом заставодержателя, оскільки в пункті 2 частини другої статті 592 ЦК установлено інший наслідок порушення заставодавцем правил про розпорядження предметом застави, а саме - пред'явлення вимоги про дострокове виконання зобов'язання, забезпеченою заставою, а також тому, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна (стаття 23 Закону України "Про іпотеку"). Разом із тим відповідно до прямої вказівку закону (стаття 12 Закону України "Про іпотеку") окремі правочини щодо іпотечного нерухомого майна, вчинені без згоди іпотекодержателя, можуть бути визнані недійсними за позовом іпотекодержателя. Так, правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Пунктом 1.2 іпотечного договору від 22 січня 2008 року, укладеного між АБ "АвтоЗАЗбанк", правонаступником якого є ПАТ "Банк Кіпру", та ОСОБА_1 встановлено, що в іпотеку за цим договором передається наступне нерухоме майно: нежилі приміщення (в літ. "А"), з № 1 по № 15, № І (групи приміщень НОМЕР_1), з № 1 по № 30, № ІІ (групи приміщень НОМЕР_2), загальною площею 555,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Разом із тим доказів того, що група нежилих приміщень НОМЕР_4 (в літері А), загальною площею 368 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, які придбані ТОВ "ДЦІНВЕС" у ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" за договором купівлі-продажу нежилих приміщень від 18 січня 2011 року, є частиною нежилих приміщень, які були передані в іпотеку за іпотечним договором від 22 січня 2008 року, а саме нежилих приміщень (в літ. "А"), з № 1 по № 15, № І (групи приміщень НОМЕР_1), з № 1 по № 30, № ІІ (групи приміщень НОМЕР_2), загальною площею 555,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, позивачем не подано.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 3 листопада 2011 року, на яке посилався позивач в обґрунтування позовних вимог, невстановлена та обставина, що придбане ТОВ "ДЦІНВЕС" у ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" нежиле приміщення є частиною нежилих приміщень, які були передані ОСОБА_1 в іпотеку банку за іпотечним договором від 22 січня 2008 року.
Посилання при цьому позивача на певні обставини, які були встановлені рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 лютого 2009 року, є безпідставними, оскільки зі скасування рішення суду втрачаються ті правові висновки та наслідки, які з нього випливають.
Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна (ст. 23 Закону України "Про іпотеку"), а особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного спору, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення в оскаржуваній частині.
Ураховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Рішення суду в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу щодо групи нежилих приміщень НОМЕР_3 в літ. А по АДРЕСА_1 фактично сторонами не оскаржується, тому апеляційний суд, виходячи з положень ч. 1 ст. 303 ЦПК України, не перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦІНВЕС" задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2013 року в частині визнання недійсними договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 23 липня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 і товариством з обмеженою відповідальністю "Акрополіс Реаліті Груп"; договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 4 серпня 2010 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Акрополіс Реаліті Груп" і товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Олеван Плюс"; договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 18 січня 2011 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Олеван Плюс" і товариством з обмеженою відповідальністю "ДЦІНВЕС" щодо групи нежилих приміщень НОМЕР_4 в літ. А по АДРЕСА_1 скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити публічному акціонерному товариству "Банк "Кіпру" у задоволенні позову в цій частині.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий Я.В. Головачов
Судді: О.В. Шахова
Л.Д.Поливач