Справа №490/2261/13-ц 24.12.2013 24.12.2013 24.12.2013
Провадження №22-ц/784/4110/13 Головуючий у першій інстанції Тішко Д.А.
Категорія 51 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
24 грудня 2013 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,
при секретарі судового засідання - Рудніку Є.М.,
за участю представника позивачки - ОСОБА_3,
представника відповідача - ОСОБА_4,
представника третьої особи - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
представника ОСОБА_6 - ОСОБА_3
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2013 року
за позовом
ОСОБА_6 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_7, Заводського районного центру зайнятості м. Миколаєва, третя особа - Центральний районний центр зайнятості м. Миколаєва про визнання трудового договору недійсним, визнання дій незаконними, встановлення факту відсутності трудових відносин,
У лютому 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 про визнання трудового договору недійсним.
Позивачка зазначала, що 30 листопада 2010 року між нею та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 було укладено безстроковий трудовий договір, за умовами якого було передбачено прийняття її на посаду завідуючої аптеки. Але, згодом стало зрозуміло, що відповідач не мав на меті виникнення між ними трудових відносин, а саме: надання їй робочого місця і виконання нею певних трудових обов'язків, за які повинна сплачуватися заробітна плата. Укладання відповідачем з нею такого договору було тільки засобом отримання ним відповідних дозвільних документів.
За весь час дії трудового договору її не було допущено до роботи і, відповідно, не здійснювалося нарахування та виплата заробітної плати. В зв'язку з невиконанням ФОП ОСОБА_7 умов трудового договору вона з власної ініціативи розірвала трудовий договір і 31 травня 2011 року звільнилася за власним бажанням.
Посилаючись на викладені обставини та, уточнивши позовні вимоги, позивачка остаточно просила на підставі ст.ст.203,215 ЦК України визнати трудовий договір, укладений між нею та ФОП ОСОБА_7, недійсним, визнати дії Заводського районного центру зайнятості м. Миколаєва щодо реєстрації та зняття з реєстрації трудового договору незаконними, встановити факт відсутності трудових відносин.
Ухвалою суду від 22 квітня 2013 року до участі в справі в якості третьої особи залучено Центральний районний центр зайнятості м. Миколаєва.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_6 - ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки, представників відповідача та третьої особи, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 30 листопада 2010 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було укладено безстроковий трудовий договір, відповідно до якого останню прийнято на посаду завідуючої аптекою, який зареєстровано Заводським центром зайнятості м. Миколаєва 30 листопада 2010 року за №14021001056
Псля розірвання цього договору 31 травня 2011 року на підставі ч.2 ст.38 КЗпП України за власним бажанням його було знято з реєстрації 06 червня 2011 року.
Трудовий договір завірено підписами працівника, роботодавця і спеціалістом центру зайнятості з печаткою.
Як вбачається із матеріалів справи, на час укладання трудового договору позивачка ОСОБА_6 з 06 липня 2010 року перебувала на обіку в Центральному районному центрі зайнятості м. Миколаєва, у зв'язку з чим до неї було заявлено вимоги щодо повернення отриманої допомоги по безробіттю.
При укладанні даного договору трудова книжка позивачкою для внесення до неї відповідних записів не надавалася, що підтверджується копією з журналу реєстрації трудових договорів. Тому записи про прийняття та звільнення позивачки з роботи у визначеному наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 260 від 8 червня 2001 року Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, внесено не було.
За період з листопада 2010 року по травень 2011 року включно до Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва направлялися звітні дані по сумі заробітної плати на застраховану особу ОСОБА_6 по ФОП ОСОБА_7, що підтверджується матеріалами справи
( а.с.42-47).
Із акта №111 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального збезпечення від 28 жовтня 2011 року, складеного Центральним РЦЗ м. Миколаєва, підтверджено акт перебування ОСОБА_6 у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_7 ( а.с.49-50).
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми при укладенні трудового договору з фізичною особою є обов'язковим. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Стаття 24-1 КЗпП України та п.2 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 260 від 8 червня 2001 року ( далі- Порядок) встановлює, що у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою, фізична особа або за нотаріальним дорученням уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання.
Відповідно до ст. ст. 3, 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розглядові індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності, в тому числі членів кооперативів, їх об'єднань, членів колективних сільськогосподарських підприємств, членів інших громадських організацій, які перебували з ними в трудових відносинах, членів селянських (фермерських) господарств, осіб, які працюють за трудовим договором із фізичними особами.
Отже, трудові відносини сторін регулюються виключно КЗпП України та іншими актами законодавства, прийнятими відповідно до нього.
Звертаючись з позовом, позивачка як на підставу недійсності трудового договору посилалася на норми ст.ст.203, 215 ЦК України.
Проте, укладений між сторонами трудовий договір не є цивільним правочином, а тому не може бути визнаний недійсним на підставі норм цивільного законодавства.
Суд першої інстанції, посилаючись на те, що звернення ОСОБА_6 до суду з позовом про визнання трудового договору недійсним та визнання факту відсутності трудових відносин не відповідає передбаченим законодавством про працю України способам захисту трудових прав, дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задовлення цих позовних вимог.
Немає підстав і для скасування рішення суду в частині визнання дій Заводського РЦЗ м. Миколаєва щодо реєстрації та зняття з реєстрації трудового договору, оскільки як реєстрація трудового договору, так і його зняття відбулися у відповідності до Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 260 від 8 червня 2001 року. Більш того, у суді першої інстанції сторони підтвердили добровільність як укладання, так і розірвання трудового договору. А тому суд першої інстанції вірно відмовив у задоволені цих вимог за їх безпідставністю.
Доводи апеляційної скарги про можливості задоволення вимог ОСОБА_6 на підставі ст.ст.9,203,215 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки не відповідають передбаченим законодавством про працю України способам захисту трудових прав.
Оскільки судом першої інстанції прийнято рішення з дотриманням вимог процесуального та матеріального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновку суду, то апеляційну скаргу відповідача, в межах її доводів, слід відхилити, а рішення суду першої інстанції в силу ч.1 ст. 308 ЦПК України залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 314, 315 ЦПК України, судова колегія
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_3 - відхилити, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді: