Справа №485/1140/13-ц 26.12.2013 26.12.2013 26.12.2013
Провадження №22-ц/784/4175/13
Головуючий у першій інстанції-Лисенко М.Є.
Категорія 5 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.
26 грудня 2013 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого - Данилової О.О.,
суддів - Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,
при секретарі - Богатирьовій В.А.,
за участю позивача - ОСОБА_1,
третьої особи - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 26 листопада 2013 року у цивільній справі за позовом
ОСОБА_1
до Центральної сільської ради Снігурівського району
Миколаївської області
про визнання права власності за набувальною давністю
У травні 2013 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Центральної сільської ради Снігурівського району Миколаївської області про визнання права власності за набувальною давністю.
Позивачка зазначала, що 6 травня 2003 року за згодою спадкоємців померлого ОСОБА_3 вона разом з дітьми вселилася в належний йому житловий будинок АДРЕСА_1. Мешкає у ньому до теперішнього часу, утримує будинок та здійснює оплату всіх платежів.
Посилаючись на те, що добросовісно заволоділа будинком та продовжує відкрито та безперервно ним володіти, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на будинок за набувальною давністю.
До участі в справі як третіх осіб залучено ОСОБА_4 (сина померлого) та ОСОБА_2.( його дружину).
Представник відповідача позов визнала та посилалась на те, що ОСОБА_1 проживає в будинку з 2003 року та зареєстрована у червні 2010 року.
Треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проти задоволення позову не заперечували.
Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 26 листопада 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка просила рішення скасувати та задовольнити позов. Апелянт не погодилась з висновком суду про відсутність підстав, передбачених статтею 344 ЦК України щодо набуття права власності за набувальною давністю, в тому числі недоведеність добросовісності володіння нерухомим майном.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Так, одним із способів набуття права власності на майно є набувальна давність.
Відповідно до частини 1 статті 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кдексом.
Отже, за змістом цієї норми необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто володілець не повинен був та не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.
Диспозиція зазначеної норми не містить визначення поняття «добросовісність», проте в контексті статті 344 ЦК поняття добросовісності в деякій мірі виходить за межі поняття правомірності (частина 2 статті 328 ЦК) або загальних правил добросовісності, як принципу цивільного права та презумпції поведінки особи ( статті 3,12 ЦК), а також умов добросовісності набуття за змістом статті 388 ЦК.
Системний аналіз умов набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК у порівнянні з умовами набуття права власності у іншій спосіб (наприклад, за договором, за іншим правочином або на безхазяйне майно, відумерлу спадщину тощо) дає підстави вважати, що позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. У володільця немає іншої правової підстави володіти майном, в тому числі і за договором. Відсутні інші правовідносини між ним та зацікавленими особами, в тому числі і щодо безхазяйного майна або відумерлої спадщини, стосовно якої не було вчинено дій по переходу її у власність територіальної громади (розділ 6 «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ». Верховний суд України. 2013). Всі ці обставини мають правове значення саме на момент заволодіння майном.
З матеріалів справи вбачається, що власником житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 на підставі рішення Центральної сільської ради Снігурівського району Миколаївської області від 4 квітня 1993 року № 16 (а.с. 4, 6-8).
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер (а.с. 40).
У травні 2003 року до спірного житлового будинку поселилась позивачка ОСОБА_1 з родиною ( а.с.5, 57,160).
25 лютого 2006 року дружина померлого - ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, до складу якої включено і спірний житловий будинок ( а.с.142). Аналогічний зміст має і заява ОСОБА_2 від 2 березня 2006 року ( а.с.143).
Проте, через відсутність деяких правовстановлюючих документів на ім'я спадкодавця, ОСОБА_2 отримала 5 травня 2006 року свідоцтво про право на спадщину, до складу якої включено лише право на земельну частку (пай) та майновий пай у КСП «Дружба» Снігурівського району Миколаївської області (а.с. 146).
З 4 червня 2010 року позивачка ОСОБА_1 зареєстрована у спірному будинку (а.с. 43).
Позивачка ОСОБА_1 в суді пояснила, що поселилась в будинок з дозволу спадкоємців.
Третя особа - ОСОБА_2 також пояснила, що ОСОБА_1 проживає в будинку з її, як спадкоємиці, дозволу ( а.с. 63).
Встановлені обставини дають підстави вважати, що ОСОБА_1 поселилась у житловий будинок на підставі домовленості (угоди) з спадкоємицею ОСОБА_2 Отже, відсутній критерій, визначений статтею 344 ЦК - «заволодіння майном».
Таким чином, основний висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування правил статті 344 ЦК щодо набуття права власності за набувальною давністю відповідає обставинам справи та вимогам цивільного законодавства.
Доводи апеляційної скарги стосуються тлумачення умов набуття права власності за набувальною давністю, з яким колегія суддів погодитись не може за вищезазначених підстав.
Оскільки апеляційна скарга не спростовує основних висновків суду першої інстанції та не доводить порушення норм матеріального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 26 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді