Справа №784/4389/13 23.12.2013 23.12.2013 23.12.2013
Провадження 22ц-784/3460/13 Головуючий у першій інстанції: Лузан Л.В.
Категорія 45 Доповідач в суді апеляційної інстанції: Кутова Т.З.
Іменем України
23 грудня 2013 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі
головуючої: Кутової Т.З.,
суддів : Буренкової К.О.,
Локтіонової О.В.,
із секретарем судового засідання: Шпонарською О.Ю.,
за участю: представників позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5, відповідачки ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_7, представника Олександрівської селищної ради - Князєва О.М.,
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_9
на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 вересня 2013 року за позовом
ОСОБА_9 до ОСОБА_6, Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області
про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем, покладення зобов'язання встановити межі земельних ділянок, знесення самовільно побудованих споруд
В травні 2013 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовною заявою, яка була уточнена в судовому засіданні, до ОСОБА_10 та Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем, покладення зобов'язання встановити межі земельних ділянок , знесення самовільно побудованих споруд.
Позивач зазначав, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1. Власником житлового будинку АДРЕСА_2, на тій же вулиці, є відповідачка ОСОБА_6 Рішенням Олександрівської селищної ради від 26 серпня 2011 року позивачу надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів що посвідчують право власності на земельну ділянку для обслуговування належного йому на праві власності житлового будинку, однак відповідачка відмовилась погодити існуючі межі суміжних земельних ділянок, а селищна рада, відповідно до своїх повноважень, не встановила таких меж. Крім цього, відповідачка самовільно побудувала душ та вбиральню, порушуючи при цьому існуючі межі земельних ділянок, в безпосередній близькості до житлового будинку без дотримання санітарних та будівельних норм, що перешкоджає позивачу здійснювати права власника житлового будинку та порушує його право на безпечне довкілля.
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати за ним право на приватизацію земельної ділянки без згоди відповідачки, як суміжного користувача, зобов'язати відповідачку знести самовільно збудовані душ та вбиральню, зобов'язати Олександрівську селищну раду встановити межі суміжних земельних ділянок, які перебувають у користуванні позивача та відповідачки.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 вересня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить вказане рішення суду скасувати, а по справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повній мірі, посилаючись на те, що суд не вірно надав правову оцінку доказам, що стало причиною не вірного висновку.
Заперечуючи проти апеляційної скарги відповідачка вказувала на необґрунтованість апеляційної скарги та законність рішення суду.
Заслухавши доповідь судді , пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши докази по справі, колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що на підставі договору купівлі-продажу від 28 листопада 2008 року посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області, позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 11).
Власником сусіднього житлового будинку АДРЕСА_2 за цією ж адресою є відповідачка ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22 січня 2001 року зареєстрованого на Вознесенській універсальній товарно-сировинної біржі (а.с. 60).
Вказані житлові будинки розташовані на суміжних земельних ділянках територіальної громади Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, які перебувають у фактичному користуванні власників будинків.
Рішенням Олександрівської селищної ради від 26 серпня 2011 року за № 6 позивачу ОСОБА_9 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,08 га. для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 16).
Відповідно до положення ч. 1 ст. 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Частиною 3 цієї статті передбачено, що безоплатна передача земельної ділянки у власність громадян провадиться, в тому числі і у разі приватизації земельної ділянки, яка перебуває у користуванні громадян.
Порядок та підстави безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, визначений ст.118 ЗК України, відповідно до якої громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу місцевого самоврядування за місцем знаходження земельної ділянки.
Порядок встановлення меж земельних ділянок передбачено відповідною Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного Комітету України із земельних ресурсів за № 376 від 18 травня 2010 року, де передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає в тому числі і план меж земельної ділянки , складений за результатами кадастрової зйомки.
Відповідно до положень ст. 198 ЗК України, кадастрова зйомка - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок, який включає в себе погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.
Так, із суті вказаної норми слідує, що погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами, як складової кадастрової зйомки, означає не обов'язковість надання згоди суміжного землекористувача на певну межу земельної ділянки, а вказує на необхідність здійснення процедури такого погодження, наслідком якої може бути як згода так і не згода суміжного користувача на відповідні межі земельної ділянки.
Таким чином, право позивача на безоплатне отримання земельної ділянки у власність шляхом її приватизації встановлено наведеними правовими нормами у зазначеному порядку, і як вірно зазначив районний суд, реалізація вказаного права, не залежить від безумовної згоди на таке суміжного користувача.
Тобто, підставою набуття права на землю шляхом приватизації є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, з подальшим оформленням відповідних правовстановлюючих документів.
При цьому, обов'язок по перевірці дотримання вимог діючого законодавства, в тому числі і обґрунтованість відмови на погодження суміжних меж, при прийнятті відповідного рішення та подальшої видачі правовстановлюючого документа покладається безпосередньо на органи місцевого самоврядування, які є відповідальними за свою діяльність перед юридичними та фізичними особами (ст.74 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року (з наступними змінами та доповненнями)).
Враховуючи наведене, та наявність встановленого законом права у позивача на приватизацію земельної ділянки, підстави для додаткового визнання такого права на приватизацію земельної ділянки за позивачем без згоди відповідачки в судовому порядку відсутні. В зв'язку з чим, районний суд вірно зазначив про відсутність підстав для задоволення вказаних вимог.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» надання земельних ділянок громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування в порядку, передбаченому законом.
Повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин щодо розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, наданні земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення землі із земель комунальної власності також передбачені положеннями п. «а-г» ст. 12 ЗК України .
Механізм встановлення меж земельних ділянок на місцевості, визначено положенням ст. 107 ЗК України, якою передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. Також, вказане питання врегульовано вище зазначеною Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.
Так 12 лютого 2013 року позивач ОСОБА_9 звернувся до голови Олександрівської селищної ради з письмовою заявою про створення комісії та встановлення межі земельної ділянки, якою користується ОСОБА_9 та земельної ділянки, якою користується ОСОБА_10 (а.с. 21).
На вказане звернення позивачу селищною радою надано відповідь із змісту якої вбачається, що рішення про виділ земельних ділянок ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в установленому порядку не приймалося, а тому і їх межі не встановлювалися. Однак, виконаною геодезичною зйомкою вказаних земельних ділянок та технічними планами цих земельних ділянок визначено їх фактичні розміри. Заявнику та ОСОБА_10 також запропоновано виготовити державні акти на право власності на земельні ділянки, які фактично перебувають в їхньому користуванні (а.с. 22).
Таким чином, враховуючи що земельна ділянка у позивача перебуває у його фактичному користуванні, тобто без її відведення, то визначення меж вказаної земельної ділянки можливе лише шляхом виготовлення відповідної земельно-кадастрової документації, та оформлення права власності на землю, про що зазначено в наведеному листі.
Рішенням Олександрівської селищної ради від 26 серпня 2011 року ОСОБА_9 надано дозвіл на розробку такої технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки. В зв'язку з відмовою ОСОБА_6 в погодженні меж, позивач має право звернутись з заявою до ради не про створення комісії з встановлення межі, оскільки закон такого порядку не передбачає, а про надання дозволу на виготовлення вказаної технічної документації без погодження меж з суміжним користувачем в порядку встановленому нормами ст. 107 ЗК України. Рішення ради (чи її органів) з цього питання, або бездіяльність ради в цьому питанні, може бути предметом оскарження в суді.
Таким чином, оскільки нормативними актами передбачено встановлення меж виключно шляхом виготовлення технічної документації та їх затвердження рішенням ради, а не встановлення таких меж радою, правові підстави для покладення на селищну раду обов'язку про встановлення цих меж, за відсутності технічної документації, відсутні. Тому висновок районного суду про відмову в задоволенні вказаних вимог є правомірним.
Вирішуючи позовні вимоги в частині покладення на відповідачку ОСОБА_6 зобов'язання знести самовільно побудовані споруди дворової вбиральні та душової, районний суд виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами, що споруджені відповідачкою ОСОБА_6 вбиральня та душова порушують права позивача.
Однак з таким висновком суду не можна погодитись.
Відповідно до положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, про що вірно зазначив суд.
Так, відповідно до акту обстеження від 19 березня 2012 року складеного за участі помічника санітарного лікаря встановлено, що збудовані відповідачкою споруди дворової вбиральні та душова розташовані на відстані 8 м. від літньої кухні та 11 метрів від вікна житлового будинку, що є порушенням будівельних норм та правил передбачених п. 3.31 ДБН 360-92 «Планування і забудова сільських та міських поселень» (а.с. 19).
Із листа Санітарно-епідеміологічної станції Вознесенського району Миколаївської області від 4 квітня 2012 року за підписом головного державного санітарного лікаря Вознесенського району в підтвердження вказаного акту слідує, що ОСОБА_10, який проживає по АДРЕСА_2, надано припис про переміщення забудов дворової вбиральні та душової в термін до 1 травня 2012 року (а.с. 20).
Відповідно до п. 3.31 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень» дворову вбиральню і компостосховище рекомендується розміщувати безпосередньо біля сараю для худоби на відстані не менше 15 м від житлових будинків і 20 м від джерела водопостачання (колодязя), обов'язково враховуючи напрямок ухилу ділянки.
Із наданих фотографій в суді апеляційної інстанції вбачається, що душ і вбиральня є єдиним спорудженням, розташованим на вигрібній ямі, отвір якої знаходиться в тильній частині вказаної споруди з боку подвір'я позивача (а.с. 113).
З акту, наданого представником Олександрівської селищної ради від 18 грудня 2013 року слідує, що при обстеженні подвір'я за адресою АДРЕСА_1 встановлено, що господарські будівлі (спірні) на момент обстеження завалені господарським інвентарем, за вказаними будівлями з боку подвір'я позивача знаходиться отвір вигрібної ями (а.с.114)
Аналогічні ж обставини встановлені також і комісією в складі депутата Олександрівської селищної ради Шкрипніченка А.В., спеціаліста відділу містобудування, архітектури, ЖГГ, будівництва, інфраструктури та цивільного захисту райдержадміністрації Криванича О.М., та виконуючого обов'язки вказаного відділу - районного архітектора Баланчука О.В. в акті також від 18 грудня 2013 року. Так вказана комісія встановила, що господарська споруда в якій знаходиться вбиральня та душова, розташована по межі земельної ділянки ОСОБА_9 на відстані 11, 0 м. від житлового будинку, що являється порушенням санітарних будівельних норм і правил згідно ДБН 360-92 п. 3-25 ; п. 3-25 а, п.3-26 та п. 3-31. Для виключення попадання неприємного запаху з вбиральні до житлового будинку дану споруду необхідно розміщувати на відстані не менше 15, 0м. від житлового будинку та його вікон з відступом від межі не менше 1 метр (а.с. 116). Комісією додано фото спірної споруди, яке співпадає з наведеним вище фото наданим відповідачкою. Так, з вказаного додатку вбачається, що вбиральня та душова за загальним виглядом мають спільну покрівлю. Весь об'єкт знаходиться на вигрібній ямі, яка виступає позаду вбиральні майже на 2 м. (а.с. 117, 118).
За вказаних обставин, слід вважати доведеним, розміщення дворової вбиральні в порушення наведених норм тобто на відстані від житлового будинку ближче ніж за 15 метрів, що тягне за собою порушення права власності позивача на належне володіння, користування та розпорядження своїм майном, тобто житловим будинком відповідно до положень ст. 317 ЦК України. В зв'язку з чим, порушені права позивача в цій частині підлягають судовому захисту.
Не можна прийняти до уваги заперечення відповідачки стосовно того, що вона не користується спірними спорудами, оскільки в її житловому будинку є всі зручності, а на території двору є інша вигрібна яма, оскільки таке не спростовує порушення прав відповідача.
Також, не спростовуються вище встановлені фактичні обставини наданою відповідачкою копією технічного паспорту. Так, дата виготовлення на титульній сторінці вказаного технічного паспорту вказана 4 жовтня 2012 року, а дата схематичного зображення житлового будинку з господарськими спорудами розташованими на земельній ділянці та запис про самовільні споруди датовані від 21 жовтня 2013 року, тобто після ухвалення оскаржуваного рішення суду. За такого позначення в даних схематичних зображеннях спірних споруд як душ та сарай, відповідно під літерами И-1, площею 2, 7 м. кв. та З-1, 2, 7 м. кв., а не як душ та вбиральня, не спростовують фактичні дані, яки встановлені в даному рішенні на підставі наведених доказів (а.с. 106 -109 ).
До того ж в суді першої інстанції, в письмових запереченнях та в запереченнях на апеляційну скаргу, відповідачка не спростовувала факт знаходження спірної вбиральні на межі спірних земельних ділянок, а лише зазначала про недоведеність позивачем порушення санітарних норм. В оскаржуваному рішенні, суд також дійшов висновку, що ОСОБА_6 були споруджені вбиральня та душова, однак суд помилково зазначив про недоведеність порушення прав позивача.
Заперечення відповідачки щодо наявності вигрібної ями під спірними спорудами, протирічить сукупності наведених доказів.
Таким чином позначення в технічній документації БТІ на даний час (після рішення суду) вбиральні, як сараю правового значення не має. Технічний паспорт з схематичними зображеннями споруд на 4 жовтня 2012 року або раніше відповідачкою не надано.
Враховуючи, що спірні споруди душової та вбиральні є єдиним об'єктом, під одним дахом, та під яким розміщена вигрібна яма, то вказана споруда в цілому і підлягає знесенню за рахунок відповідачки.
За такого, оскаржуване рішення районного суду, в частині відмови в задоволенні позовних вимог про знесення самовільних споруд, які порушують права позивача як власника житлового будинку, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення вказаних вимог та покладенням на ОСОБА_6 зобов'язання знести спільну споруду дворової вбиральні, позначеної в технічному плані, як сарай літ. З-1, площею 2,7 м. кв., та душової позначеної літерою И-1, площею 2, 7 м. кв. розташованих на суміжній межі земельних ділянок по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.
В іншій частині вказане рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 309, 313, 315, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 вересня 2013 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про знесення самовільних споруд скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про знесення самовільних споруд задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_6 знести єдину споруду дворової вбиральні, позначеної в технічному плані, як сарай літ. З-1, площею 2,7 м. кв., та душової літ. И-1, площею 2, 7 м. кв., розташованої на суміжній межі земельних ділянок по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.
В іншій частині вказане рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Головуюча :
Судді: