Справа №784/1156/13 19.12.2013 19.12.2013 19.12.2013
Провадження №22-ц/784/1232/13
Головуючий у першій інстанції-Тавлуй В.В.
Категорія 46 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.
19 грудня 2013 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого - Данилової О.О.
суддів - Лівінського І.В., Шаманської Н.О.
при секретарі - Орельській Н.М.,
за участю позивачки - ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2,
представника відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3
на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 14 лютого 2013 року у цивільній справі за позовом
ОСОБА_1
до ОСОБА_4
про визначення частки у спільному майні
та за зустрічним позовом ОСОБА_4
до ОСОБА_1
про визнання права власності на будинок
У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя. Позивачка зазначала, що з квітня 1999 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 Під час шлюбу вони придбали майно, в тому числі збудували житловий будинок по АДРЕСА_1, який у 2004 році було прийнято в експлуатацію та зареєстровано на ім'я відповідача.
Посилаючись на припинення сімейних відносин, заперечення відповідачем її права на частку у спільній власності та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку як спільного майна подружжя.
Відповідач ОСОБА_4 позов не визнав і у листопаді 2012 року звернувся з зустрічним позовом про визнання спірного будинку його особистою власністю. Відповідач зазначав, що будівництво житлового будинку було здійснено ним за особисті кошти у 1996 році до реєстрації шлюбу з позивачкою.
Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 14 лютого 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю, а зустрічний позов - частково. За ОСОБА_1 та ОСОБА_4 визнано право власності по ? частині житлового будинку за кожним. В задоволенні інших вимог ОСОБА_4 відмовлено. Розподілені судові витрати.
В апеляційній скарзі представником відповідача ОСОБА_4 порушене питання про скасування судового рішення та відмову позивачці в позові. Апелянт посилалась на невірну оцінку зібраних доказів, а саме недоведеність рівних часток подружжя на спірне майно, а тому невірне застосування норм сімейного законодавства.
В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта, враховуючи висновки експерта, просила рішення змінити, збільшивши частку ОСОБА_4 у праві власності на нерухомість до 75/100.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до 16 Закону України «Про власність» та статей 22,28 КпШС, які діяли на час початку будівництва нерухомого майна та реєстрації шлюбу між сторонами, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном, а їх частки є рівними.
Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, за умовами статті 24 КпШС України вважалось власністю кожного з них.
Право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому земельній ділянці, виникало після прийняття його в експлуатацію з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради (пункт 9 Постанови №7 Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян та жилий будинок», далі - Постанова №7).
Аналогічно регулює спірні правовідносини і нині діюче сімейне законодавство, яким також передбачено, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК), частки подружжя є рівними ( стаття 70 СК), а майно, набуте кожним до шлюбу, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка (стаття 56 СК).
За загальним змістом статті 17 Закону «Про власність» та статей 24, 25 КпШС майно, що належало одному з подружжя, але в період шлюбу істотно збільшилась його цінність внаслідок спільних коштів, набуває статус спільного майна подружжя. При цьому на суму вартості майна до його поліпшення збільшується частка того з подружжя, якому воно належало до шлюбу (пункт 5 Постанови №7).
Аналогічно вирішує питання щодо майна, придбаного за особисті та спільні кошти подружжя, і пункт 7 статті 57 СК.
Отже, норми сімейного законодавства (як діючого раніше, так і на теперішній час) презумують спільність майна подружжя, набутого у шлюбі, якщо не буде доведено, що це майно є особистою приватною власністю одного з них. Якщо у придбання майна вкладені, крім спільних коштів, і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Рибаківської сільради Березанського району Миколаївської області від 16 вересня 1992 року ОСОБА_4 виділено земельну ділянку для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с.71).
У 1993 році ОСОБА_4 отримав будівельний паспорт та дозвіл на виконання будівельних робіт (а.с.72,73). У 1996 році відповідачу видані технічні умови на проектування електропостачання (а.с.74), а також Державний акт про право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1821 для обслуговування житлового будинку та господарських будівель (а.с.125).
14 квітня 1999 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб (а.с.16).
Рішенням виконкому Рибаківської сільської ради від 25 грудня 2002 року за ОСОБА_4 визнано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 (а.с.116).
У червні 2004 року складено первинну технічну документацію на житловий будинок з господарськими будівлями (а.с.118-124, 209-230), а 29 червня 2004 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 1 липня 2004 року (а.с.117).
При цьому будь-яких відомостей про закінчення будівництва житлового будинку до квітня 1999 року, матеріали технічної документації не містять. Роком будівництва будинку літ.А зазначено 2003 рік (а.с.214, 216, 223).
Не спростовують даних про закінчення будівництва після 1999 року і показання свідків (а.с.186-189).
Отже, виходячи з презумпції спільності майна, набутого у шлюбі, та правил статей 10 та 60 ЦПК щодо обов'язку кожної сторони довести свої вимоги, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_4 не довів належними та достатніми доказами той факт, що спірний будинок побудований та набутий ним у власність до укладення шлюбу (квітень 1999 року), а тому є його особистою приватною власністю.
Недоведеність набуття права особистою приватної власності на жилий будинок є підставою визнання його спільним майном подружжя.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що забудова житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами розпочата ОСОБА_4 з 1993 року.
В суді першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердила, що на час реєстрації шлюбу відповідачем вже були побудовані:
- фундамент житлового будинку літ.А,
- стіни житлового будинку з перегородками,
- перекриття житлового будинку (перший та другий поверх),
- душ, вбиральня вартістю,
- гараж.
Вартість цих елементів житлового будинку складає 26 0783 грн., вартість господарських споруд - 980 грн., а загальна вартість 35 873 грн. (а.с.328).
Ці обставини в суді першої інстанції підтвердили і свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10
Вартість житлового будинку з господарськими будівлями складає 74806 грн.
Отже, у спільному майні подружжя, вартість якого складає 74806 грн., особистий внесок відповідача ОСОБА_4 складає 35 873 грн., тобто його особиста частка складає 48 /100 часток.
Спільна сумісна частка подружжя у житловому будинку з господарськими будівлями складає - 52/100 (1- 48/100).
Отже, частка ОСОБА_1 у вартості житлового будинку з гоподарсткими будівлями складає 26/100, а частка ОСОБА_4 з урахуванням особистого внеску та частки майна подружжя - 74/100 (48/100 +26/100).
Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на обставини, що впливають на визначення часток подружжя у спільному майні, рішення суду підлягає зміні.
Судові витрати ОСОБА_1 складають 402 грн., відповідача ОСОБА_4 - 4181,94 грн.
Відповідно до правил статті 88 ЦПК щодо пропорційного відшкодування судових витрат на користь позивачки підлягає стягненню 187,88 грн., на користь відповідача - 2117,30 грн., а всього з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню 1929,42 грн. судових витрат.
Керуючись статтями 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 14 лютого 2013 року змінити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 26/100 часток житлового будинку з господарськими будівлями за АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на 74/100 часток житлового будинку з господарськими будівлями за АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 1929 грн.42 коп. судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді