17 грудня 2013 року Справа № 906/165/13-г
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддів:Бакуліної С.В., Данилової Т.Б., Малетича М.М., Мирошниченка С.В., Шевчук С.Р.,
розглянувши заяву Фізичної особи -підприємця ОСОБА_6
про перегляд Верховним Судом України
постанови Вищого господарського суду України від 02.09.2013
у справі№ 906/165/13-г
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_6
доУправління освіти Житомирської міської ради
треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Житомирський екологічний ліцей № 24 Комунальне підприємство "Агентство з управління майном" Житомирської міської ради Головне управління Державного казначейства України у Житомирській області
простягнення 4777,43 грн. безпідставно набутих коштів
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.04.2013 задоволено позов про стягнення 4777,43 грн. безпідставно набутих коштів.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.06.2013 рішення місцевого господарського суду змінено, позов задоволено частково; стягнуто за рахунок бюджету міста Житомира в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області, яке здійснює розпорядження бюджетними коштами, 533,94 грн. шкоди, завданої Управлінням освіти Житомирської міської ради, на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_6; в решті позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 02.09.2013 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.06.2013 залишено без змін.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернулась із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 02.09.2013 у справі № 906/165/13-г, в якій просить зазначену постанову скасувати та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником подано постанови Вищого господарського суду України від 22.06.2010 у справі №28/34, від 12.08.2010 у справі №35/483, від 06.06.2013 у справі №4/090-12, від 16.05.2012 у справі №5021/2676/2011, від 19.11.2009 у справі №15/142, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.08.2013 у справі №913/913/13.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.11.2013 у даній справі надано заявнику строк для усунення недоліків до 02.12.2013. Заявником вимоги ухвали від 01.11.2013 виконані належним чином.
Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, Вищий господарський суд України не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.
Відповідно до статті 11116 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета та підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
У постанові від 02.09.2013 у справі №906/165/13-г, про перегляд якої просить заявник, суд касаційної інстанції, в частині, що стосується доводів заявника, залишив без змін постанову апеляційної інстанції, якою відмовлено у задоволенні позову щодо стягнення з відповідача сплаченої позивачем суми земельного податку, оскільки відповідно до положень статей 796, 797 ЦК України, статті 206 Земельного кодексу України та умов договору оренди нерухомого майна саме орендар (позивач) зобов'язаний відшкодовувати балансоутримувачу (відповідачу) суму земельного податку, з огляду на що відповідачем правомірно виставлялись рахунки на відшкодування суми земельного податку, які оплачені позивачем.
Водночас у постанові від 22.06.2010 у справі №28/34, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційної інстанції, якою задоволено позов щодо стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів, які були сплачені позивачем за вимогою відповідача. При цьому, суд касаційної інстанції виходив із встановлених судом апеляційної інстанції обставини справи стосовного того, що позивачем спірна сума коштів була помилково сплачена до держбюджету, оскільки в даному випадку позивач не перебував у бюджетних чи податкових відносинах з відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, оскільки у позивача не виникли зобов'язання по сплаті до держбюджету зборів (обов'язкових платежів), штрафних або адміністративно-господарських санкцій, сум нарахованої шкоди, заподіяної внаслідок використання іншим товариством земельної ділянки не за цільовим призначенням (статей 1212, 1213 ЦК України).
У постанові від 12.08.2010 у справі №35/483, на яку також посилається заявник, суд касаційної інстанції, в частині, що стосується доводів заявника, залишив без змін постанову апеляційної інстанції, якою позов щодо стягнення з відповідача заборгованості по оренді, експлуатаційним витратам та компенсації земельного податку за договором оренди залишено без розгляду, на підставі пункту 5 статі 81 ГПК України, оскільки позивач не виконав вимоги ухвал апеляційного суду, не подав витребувані документи, а тому суд не мав можливості повно і всебічно дослідити обставини справи та перевірити обґрунтованість позовних вимог за первісним позовом; щодо відмови в задоволенні зустрічного позову про стягнення безпідставно отриманих коштів, то суд касаційної інстанції визначив, що постанова апеляційної інстанції в цій частині в касаційному порядку не оскаржена.
У постанові від 16.05.2012 у справі №5021/2676/2011, на яку також посилається заявник, суд касаційної інстанції, в частині, що стосується доводів заявника, залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій, якими відмовлено в позові щодо стягнення заборгованості у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором про компенсацію витрат бланасоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, надання комунальних послуг орендарю, відшкодування сплаченого податку на землю. При цьому суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставини справи стосовного того, що надані позивачем розрахунки компенсації комунальних послуг не можуть вважатись належним доказом погодження сторонами умов та порядку компенсації земельного податку в силу наявності підпису лише представника однієї сторони; також умовами спірного договору не передбачено обов'язку відповідача по компенсації позивачу сплаченого податку на землю.
З наведеного вбачається, що відповідні правові висновки, покладені в основу згаданих постанов суду касаційної інстанції, не можна розцінювати як ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки при їх прийнятті суд касаційної інстанції виходив з різних фактичних обставин справи.
Водночас не є подібними правовідносини у постанові Вищого господарського суду України від 02.09.2013 у справі №906/165/13-г, про перегляд якої подано заяву, у порівнянні з постановами від 06.06.2013 у справі №4/090-12 та від 19.11.2009 у справі №15/142, на які посилається заявник, оскільки предметом позову у справі №906/165/13-г є вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів, натомість предметом позову у справі №4/090-12 є припинення права постійного користування землею, а у справі № 15/142 стягнення суми боргу відповідно до умов договору оренди комунального майна.
Колегією суддів не приймаються до уваги в якості доказу неоднакового застосування норм матеріального права постанова Донецького апеляційного господарського суду від 13.08.2013 у справі №913/913/12, оскільки до судових рішень, на які у відповідній заяві може бути здійснено посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України, не належать судові рішення судів перших та апеляційних інстанцій.
З огляду на зазначене відсутні передбачені статтею 11116 ГПК України підстави для допуску справи №906/165/13-г до провадження Верховного Суду України.
Керуючись статтями 86, 11116, 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України
Відмовити Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 у допуску справи №906/165/13-г до провадження Верховного Суду України.
Головуючий суддя Судді С.Бакуліна Т.Данилова М.Малетич С.Мирошниченко С.Шевчук