ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
13 грудня 2013 року № 826/18521/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Державної акціонерної компанії «Хліб України»
до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві
провизнання дій протиправними та скасування постанови від 30 жовтня 2013 року про накладення штрафу, -
Державна акціонерна компанія «Хліб України» (далі - ДАК «Хліб України», позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про:
- визнання протиправними дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві Кравцової О.С. щодо винесення в рамках виконавчого провадження № 24972031 постанови від 30.10.2013 року про накладення штрафу на ДАК «Хліб України» у розмірі 1 020, 00 грн.;
- скасування постанови старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві Кравцової О.С. від 30.10.2013 року про накладення штрафу на ДАК «Хліб України» у розмірі 1 020, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що дії відповідача щодо винесення постанови від 30.10.2013 року про накладення штрафу є протиправними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки ДАК «Хліб України» вжила всіх необхідних заходів для повідомлення Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві про накладення мораторію на задоволення вимог кредиторів, у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та заходів для зупинення виконавчого провадження.
Окрім цього, позивач також зазначає, що факт протиправності оскаржуваної постанови також підтверджується постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 серпня 2013 року, рішенням якого було визнано протиправною та скасовано постанову від 10 червня 2013 року про накладення штрафу за невиконання рішення суду та законних вимог державного виконавця без поважних причин.
А тому, на думку позивача, постанова від 30.10.2013 року про накладення штрафу підлягає скасуванню.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.
Представники відповідача - Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві у судове засідання не з'явилися, надали суду письмові пояснення, копію матеріалів виконавчого провадження ВП № 24972031 та просили проводити розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи неявку в судове засідання представника відповідача, суд дійшов висновку про подальший розгляд справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
11 березня 2011 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 24972031 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва № 35-61-45/235т виданого 26.01.2011 року, яким зобов'язано ДАК «Хліб України» повернути до державного резерву 3000 тонн пшениці третього класу, 3000 тонн пшениці четвертого класу, 5000 тонн жита групи «А» на загальну суму 2 493 360, 00 грн.
Вказаною постановою державного виконавця надано боржнику семиденний строк для добровільного виконання рішення суду.
11 березня 2011 року державним виконавцем винесено вимогу № 1215/10, якою позивача зобов'язано виконати рішення суду.
Постановою від 02 лютого 2012 року виконавче провадження № 24972031 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 35834665.
10 червня 2013 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві прийнято постанову про накладення на позивача штрафу за невиконання рішення суду та законних вимог державного виконавця у розмірі 680, 00 грн. та надіслано боржнику (ДАК «Хліб України») повторну вимогу про зобов'язання виконати рішення суду.
30 жовтня 2013 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві у зв'язку з невиконанням рішення суду та законних вимог державного виконавця на позивача повторно накладено штраф у розмірі 1 020, 00 грн.
Незгода з діями відповідача та постановою про накладення штрафу обумовила звернення позивача до адміністративного суду з позовом.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва частково погоджується з доводами Державної акціонерної компанії «Хліб України», виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV (далі - Закон 606-XIV) - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі - державні виконавці) ( ч.2 ст. 2 Закону № 606-XI).
Статтею 5 Закону № 606-XIV встановлено, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Згідно частиною 1 статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ст. 17 Закону № 606-ХІХ, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, яким в силу ст. 5 цього Закону є рішення суду.
Частиною другою ст. 27 Закону № 606-ХІХ передбачено, що у разі ненадання боржником у 7-денний термін, з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, документального підтвердження повного виконання рішення, державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 75 Закону № 606-XIV після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.
Відповідно ч. 2 ст. 75 Закону № 606-XIV у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.
У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав ( ч. 3 ст. 75 Закону № 606-XIV).
При цьому, ст. 89 Закону № 606-XIV передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Отже, як вбачається із вказаних норм закону, постанова про накладення штрафу на боржника - посадову особу може бути винесена лише у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії.
Як вбачається з оскаржуваної постанови від 30 жовтня 2013 року на позивача було накладено штраф у розмірі 1 020, 00 грн. за повторне невиконання рішення боржником.
Вказаній постанові передувало накладення 10 червня 2013 року відповідачем штрафу на позивача у розмірі 680, 00 грн. за невиконання судового рішення та вимоги державного виконавця.
Водночас, з матеріалів справи також встановлено, що позивачем було оскаржено до Окружного адміністративного суду м. Києва постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві про накладення штрафу від 10 червня 2013 року, за результатами розгляду якої судом 07 серпня 2013 року у справі № 826/9991/12-а прийнято постанову: визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві від 10.06.2013 ВП № 24972031 про накладення штрафу на державну акціонерну компанію «Хліб України».
Зокрема, вказаним судовим рішенням було встановлено, що введення мораторію на задоволення вимог кредиторів позивача ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.11.2010 р. у справі 46/528-б є поважною причиною невиконання позивачем наказу Господарського суду м. Києва № 35-61-45/235т видного 26.01.2011 року, оскільки таке виконання призведе до руху активів позивача, що в свою чергу є порушенням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Водночас, згідно ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено накладення штрафу у разі невиконання судового рішення без поважних причин, тоді як в даному випадку орган стягнення повідомлявся про неможливість виконання судового рішення у зв'язку з введенням ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.11.2010 мораторію на задоволення вимог кредиторів позивача, що не було взято відповідачем до уваги при прийняття оскаржуваної постанови.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно із ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Враховуючи, що вищевказана постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 серпня 2013 року в апеляційному порядку не оскаржувалася, вона набрала 29.08.2013 року законної сили.
Таким чином, суд приходить до переконання, що в діях позивача відсутні ознаки повторного невиконання без поважних причин у встановленим державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, у зв'язку із чим постанова від 30 жовтня 2013 року про накладення штрафу підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
У той же час не підлягає до задоволення вимога про визнання протиправними дій старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві Кравцової О.С. щодо винесення в рамках виконавчого провадження № 24972031 постанови від 30.10.2013 року про накладення штрафу на ДАК «Хліб України» у розмірі 1 020, 00 грн., оскільки відповідач наділений відповідними повноваженнями згідно ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження».
Частиною третьою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог і на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне адміністративний позов Державної акціонерної компанії «Хліб України» задовольнити частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (далі - Порядок № 845).
Водночас пунктом 19 Порядку № 845, встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів..
Згідно п. 2 названого Порядку, термін «боржник» вживається в такому значенні: боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.
Пунктом 12 статті 2 Бюджетного Кодексу України встановлено, що бюджетні установи - це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету.
Таким чином, враховуючи викладене вище, а також те, що позовні вимоги позивача звернені до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, який є територіальним органом Міністерства юстиції України та підпорядковується безпосередньо Головному управлінню юстиції у місті Києві, боржником, в розумінні вищевказаних норм слід визнати Головне управління юстиції у місті Києві.
З урахуванням ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 34, 41 грн. з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Головного управління юстиції у місті Києві.
Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 181, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Державної акціонерної компанії «Хліб України» задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві Кравцової О.С. від 30.10.2013 року про накладення штрафу на ДАК «Хліб України» у розмірі 1 020, 00 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог Державної акціонерної компанії «Хліб України» відмовити.
4. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Головного управління юстиції у місті Києві на користь Державної акціонерної компанії «Хліб України» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 34, 41 грн. (тридцять чотири гривні, 41 коп.).
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя І.М. Погрібніченко