16 грудня 2013 року 11 год. 55 хв. 810/6148/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., за участю секретаря судового засідання Корецького І.О.,
представника позивача: Яковчука Я.М.,
представника відповідача: Тесленка Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу
за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
доДержавного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Кагарлицької виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№115)»
простягнення адміністративно-господарських санкцій та пені
Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Кагарлицької виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№115)» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 13785,72 та пені у розмірі 2599,92 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами проведеної перевірки було встановлено, що відповідачем у 2010 році порушено вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та Закону України "Про зайнятість населення", що полягало у непрацевлаштуванні інвалідів, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих.
Оскільки відповідач у самостійному порядку не сплатив штраф за невиконання у 2010 році нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбачений статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, позивач просив стягнути їх у судовому порядку.
У судовому засіданні 16.12.2013 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.
Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що починаючи з 2009 року на Кагарлицькій виправній колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області (№ 115) працював ОСОБА_3, який є інвалідом ІІ групи. Оскільки, до 2012 року Державне підприємство «Сільськогосподарське підприємство Кагарлицької виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№115)» та Кагарлицька виправна колонія Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області (№ 115) функціонували, як єдина юридична особа і відповідно її структура, чисельність відділів, співробітників та посади затверджувалися одним штатним розписом, позивач вважає, що ним виконано норматив щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Також відповідач зазначив, у зв'язку з тим, що Державне підприємство «Сільськогосподарське підприємство Кагарлицької виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області (№ 115)» створене і функціонує при Державній кримінально-виконавчій службі України, на його власному виробництві відповідач забезпечував роботою осіб з числа засуджених, які відбувають покарання у Кагарлицькій ВК № 115, у тому числі інвалідів.
З огляду на зазначене, позивач вважає, що ним у 2010 році виконано норматив щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів передбачений статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а відтак, відсутні підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.
Представник відповідача у судовому засіданні 16.12.2013 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи 01.11.2013 посадовою особою позивача було проведено перевірку Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Кагарлицької виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№115)» з питань додержання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
За результатами зазначеної перевірки складено акт перевірки від 01.11.2013 №10-30-036/81, який містить висновки, з урахуванням предмету спору, про порушення відповідачем у 2010 році вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що полягало у непрацевлаштуванні інвалідів, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих.
Як вбачається із змісту вказаного акта перевірки, під час перевірки було встановлено, зокрема, що у 2010 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача становила 14 осіб; фонд оплати праці штатних працівників становив 386 тис. грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника складала 27571,43 грн.; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до приписів статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII (надалі -Закон України № 875-XII), з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (стаття 18 Закону України № 875-XII). При цьому, працевлаштування інвалідів, згідно з вимогами частини 3 статті 19 Закону України № 875-XII здійснюється підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, самостійно у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Таким чином, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів, відповідно до встановленого Законом України № 875-XII нормативу робочих місць покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Крім цього, відповідно до положень статті 18 Закону України № 875-XII підприємства, установи, організації та фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, які передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, чинним законодавством щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок щодо створення визначеної згідно нормативу кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність таких вільних робочих місць уповноважені органи влади.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України № 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
В силу положень частини 5 статті 19 Закону № 875-XII, виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік (форма № 10-ПІ), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у відповідача складає 14 осіб. У зв'язку з цим, відповідно до частини першої статті 19 Закону України № 875-XII, для відповідача норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1 місце.
Таким чином, відповідач повинен був працевлаштувати протягом 2010 року 1 інваліда, у той час, як фактично у відповідача не працювало жодної особи, якій у встановленому законодавством порядку встановлена інвалідність.
Суд не бере до уваги, як доказ працевлаштування відповідачем у 2010 році інваліда ту обставину, що у Кагарлицькій виправній колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області (№ 115) працював ОСОБА_3, який є інвалідом ІІ групи, оскільки, як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_3, він ніколи не працював саме на Державному підприємстві «Сільськогосподарське підприємство Кагарлицької виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№115)».
Щодо тверджень відповідача про те, що до 2012 року Державне підприємство «Сільськогосподарське підприємство Кагарлицької виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№115)» та Кагарлицька виправна колонія Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та Київській області (№ 115) функціонували, як єдина юридична особа і відповідно її структура, чисельність відділів, співробітників та посади затверджувалися одним штатним розписом суд зазначає, що дане твердження не відповідає дійсності, оскільки, як вбачається з інформації, яка міститься на офіційному сайті Державного підприємства «Інформаціно-ресурсний центр» (адреса в мережі Інтернеті: http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) вказані підприємство та установа є різними юридичними особами, які зареєстровані в ЄДР 23.06.2000 та 14.07.2000, відповідно, та мають різні ідентифікаційні коди 08680230 і 14316936, відповідно.
А відтак, обов'язок щодо працевлаштуванні інвалідів, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих покладається на кожну юридичну особу окремо.
Також, суд не бере до уваги ту обставину, що до виробничої діяльності відповідача залучено засуджених до позбавлення волі осіб, у кількості 96 осіб, 7 з яких є інвалідами, а саме: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які отримують заробітну плату відповідно до законодавства, як доказ працевлаштування відповідачем у 2010 році інвалідів, оскільки вказані особи залучаються до праці відповідно до умов Кримінально-виконавчого кодексу України та не є працевлаштуванням, у розумінні Закону України № 875-XII .
Відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 № 420 "Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення" формою звітності про наявність вакантних місць на підприємстві є форма № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка подається підприємствами у разі потреби до державної служби зайнятості. Згідно з приписами Інструкції щодо заповнення форм звітності № 3-ПН, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 № 420, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 21 грудня 2005 року за № 1534/11814, ця форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.
Таким чином, за своїм змістом звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.
У судовому засіданні представник відповідача зазначив, що Державним підприємством «Сільськогосподарське підприємство Кагарлицької виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№115)» у 2010 році, звіти про наявність вакансій форми 3-ПН до Кагарлицького міськрайонного центру зайнятості не подавались.
Відтак, суд дійшов висновку, що відповідачем не виконано вимоги статті 18 Закону України № 875-XII щодо обов'язку створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів та звітності про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Положеннями частини першої статті 20 Закону України № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (стаття 20 Закону України № 875-XII).
Як вбачається із змісту позовної заяви та розрахунку позивача, розмір адміністративно-господарські санкції, яку повинен був сплатити відповідач, становить 13785,72 грн.
Крім цього, як вбачається з розрахунку позивача, у зв'язку з несплатою відповідачем у визначений законодавством строк у повному розмірі адміністративно-господарських санкцій йому була нарахована пеня у розмірі 2599,92 грн. (а.с.11).
Слід зазначити, що адміністративно-господарські санкції, які застосовуються за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою для застосування господарсько-правової відповідальності до учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
У частині другій наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналізуючи викладені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у діях відповідача наявний склад правопорушення, оскільки ним у 2010 році не вжито усіх залежних від нього заходів, які необхідні для виділення та створення у належній кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, інформування відповідних органів про наявність таких вакансій, їх пошуку та працевлаштування, а отже, у діях відповідача наявна вина, наявність якої є обов'язковою умовою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, передбачених положеннями статті 20 Закону України № 875-XII.
В силу положень частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Проте, суду не надано доказів того, що відповідач вжив всіх залежних від нього заходів, направлених на забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу.
Враховуючи викладене суд вважає, що вимоги позивача про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 13785,72 грн. та пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2599,92 грн., розмір яких не оскаржувався сторонами, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Оскільки, спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 157-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Кагарлицької виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№115)» (ідентифікаційний код 08680230) на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 13785 (тринадцять тисяч сімсот вісімдесят п'ять) грн. 72 коп. та пеню у розмірі 2599 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 92 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панченко Н.Д.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 30 грудня 2013 р.