УХВАЛА[1]
26 грудня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.
суддів: Вербової І.М., Панченка М.М.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності та вселення, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 листопада 2013 року, -
встановила:
03.06.2013 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила вселити її в квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкод у здійсненні права власності на вказану квартиру.
Посилалась на ті підстави, що є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, проте відповідач перешкоджає їй належним чином розпоряджатися, користуватися та володіти своїм майном.
28.08.2013 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив у відповідності до ч.2 ст. 405 ЦК України визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1. Також просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідачка 18.04.2005 р. самовільно залишила вказану квартиру, вивезла всі свої речі до помешкання своєї матері та з того часу у вказаній квартирі не проживає, участі в її утриманні не бере, створювала та створює обставини, які зменшують його право у користуванні майном, власником якого він є.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 листопада 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1. ОСОБА_1 вселена у вказану квартиру. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 листопада 2013 року. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності та вселення відмовити. Ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити, визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.
Свої доводи мотивує тим, що рішення суду ухвалено на підставі неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Зазначив, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17 жовтня 2012 року за ОСОБА_1 не визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1. Також на даний час не скасовано арешт, вжитий ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20.04.2005 р., а тому до зняття заходів забезпечення будь-які дії щодо спірної квартири вчинятись не можуть. Матеріали справи не містять доказів чинення ним дій, що порушують права позивача. Разом з тим, наданими суду доказами підтверджується факт самовільного залишення позивачем в квітні 2005 року спірної квартири, що відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України є підставою для визнання її такою, що втратила право на користування житлом.
В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої станції залишити без змін.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.
Заслухавши доповідь по справі, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача не чинити позивачу перешкод у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1 та вселення останньої до вказаного приміщення, суд першої інстанції виходив з вимог ст. ст. 321, 391 ЦК України та тієї обставини, що позивач, як співвласник спірної квартири, має право користуватись власним майном, проти чого відповідач заперечує.
Такий висновок суду відповідає фактичним обставинам справи, зібраним по справі доказам та вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17.10.2012 р., ухваленим за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 за кожним.
Доводи відповідача про те, що судове рішення в частині поділу спірної квартири не містить посилань на визнання за позивачем права власності на 1/2 її частину, а тому остання не є її співвласником, є безпідставними, оскільки судом вирішувався спір, що виник з приводу поділу квартири, як об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження його майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до вимог ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Згідно з вимогами ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Враховуючи те, що відповідач не визнає за позивачем права власності на частину спірної квартири, звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання її такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, доводи апеляційної скарги щодо недоведеності позовних вимог в частині чинення перешкод у користуванні власністю є необґрунтованими та підлягають відхиленню.
Вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 згідно ухвали Дніпровського районного суду м.Києва від 20 квітня 2005 року не є перешкодою для задоволення позову про вселення до вказаної квартири її співвласника.
За таких підстав доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є необґрунтованими та підлягають відхиленню.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1 суд першої інстанції правильно виходив з того, що право власності є абсолютним правом, яке включає володіння, користування та розпорядження, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом. Власник не може бути визнаний таким, що втратив право на користування своїм майном.
Оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим. Справу було розглянуто повноважним судом, з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді:
Справа №22-ц/796/16280/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Волкова С.Я.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.