1[1]
17 грудня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Сітайло О.М.,
суддів Фрич Т.В., Юрдиги О.С.,
за участю секретаря Ушакової Н.В.,
прокурора Горбаня В.В.,
захисника ОСОБА_1,
обвинуваченого ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційнимискаргами прокурора, обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_1 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня2013 року,
Цим вироком,
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Києва, українець, громадянин України, який проживає за адресою: АДРЕСА_4, без місця реєстрації, раніше судимий,
засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, на 8 років 6 місяців позбавлення волі.
За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що 16.03.2013 року близько 23 год. 30 хв. по вул. Тампере у м. Києві біля будинків № 10-а та № 12-б між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які після спільного розпиття спиртних напоїв перебували в стані алкогольного сп'яніння, на грунті раптово виниклих неприязних відносин виник словесний конфлікт, який переріс в бійку, під час якої ОСОБА_2 умисно заподіяв численні удари руками і взутими ногами в різні частини тіла ОСОБА_3, у тому числі по голові та тулубу, спричинивши останньому умисне тяжке тілесне ушкодження. Від нанесених травм ОСОБА_3 помер.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2013 року скасувати в частині призначеного покарання; постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 122 КК України покарання у виді 9 років позбавлення волі. Вважає, що суд при призначенні покарання ОСОБА_2 не врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу ОСОБА_2, який правопорушення вчинив з прямим умислом, в стані алкогольного сп'яніння, а тому призначене судом покарання є недостатнім для виправленняОСОБА_2 та попередження новихкримінальнихправопорушень.
На апеляційну скаргу прокурора обвинувачений подав заперечення.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 просить вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_2 змінити, визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України.
В обґрунтування наведеного вказує на те, що вирок незаконний та необґрунтований, висновки суду не відповідають фактичним обставинами справи, судом неправильно застосовано кримінальний закон. Вважає, що кваліфікація дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 121 КК України є невірною, оскільки умислу на вбивство не було, а був лише захист від потерпілого, який погрожував ОСОБА_2 вбивством.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 просить вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2013 року змінити, перекваліфікувати його дії зі ст. 121 КК України на ст. 124 КК України.
В обґрунтування наведеного вказує на те, що пред'явлене йому за ч. 2 ст. 121 КК України обвинувачення не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки він не мав умислу на вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, а лише захищався від ОСОБА_3, який погрожував йому вбивством за допомогою ножа та викрутки. Суд не взяв до уваги його показання, протиправну, на його думку, поведінку ОСОБА_3, безпідставно не задовольнив клопотання про витребування даних РМОР щодо ОСОБА_3, виклик свідків, суд незаконно у вироку, як на доказ винності, послався на протокол проведення слідчого експерименту від 17.03.2013 року, відеозапис, якого відсутній в матеріалах справи.
Заслухавши доповідь судді, думку учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винності ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за обставин, викладених у вироку, є правильним, ґрунтується на зібраних на досудовому слідстві та досліджених у судовому засіданні доказах, яким суд дав належну оцінку у їх сукупності і доводи апелянтів цього не спростовують.
Незважаючи на невизнання ОСОБА_2 винності в завданні ОСОБА_3 умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, його винність у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогоч. 2 ст. 121 КК України, доводиться показаннями самого ОСОБА_2, який як на досудовому слідстві, так і в суді не заперечував, що 16.03.2013 року розпивав спиртні напої разом з ОСОБА_3, між ними виникла суперечка, яка переросла в бійку, під час якої він наносив удари потерпілому; показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які в своїй сукупності свідчать про те, що ОСОБА_2 протягом 16.03.2013 року разом з ОСОБА_3 розпивав спиртні напої; показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про те, що біля будинків № 10-а та № 12-б по вул. Тампере у м. Києві було виявлено труп потерпілого із тілесними пошкодженнями.
Наведені показання свідків не містять суперечностей та не викликають сумнівів у їх правильності, об'єктивно підтверджується зібраними під час досудового слідства та перевіреними в судовому засіданні доказами по справі, а саме: даними висновку експерта № 13/758/2 від 10.04.2013-14.05.2013 року, відповідно до якого у ОСОБА_3 виявлені тяжкі тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми: множинних пошкоджень шкірних покровів та м'яких тканин голови, крововиливу під оболонки і в шлуночки мозку, що зумовили розвиток отіку-набрякання головного мозку, які є у прямому зв'язку з настанням смерті та крововилив і садна в область правої кисті, які мають ознаки легких тілесних ушкоджень; даними протоколу огляду місця події (трупа) від 17.03.2013 року з ілюстративними таблицями, де описані ушкодження, виявлені на тілі потерпілого під час поверхневого огляду трупа; даними протоколу огляду місця події від 17.03.2013 року з ілюстративними таблицями до нього, в якому детально описано місце події - квартира АДРЕСА_1; даними протоколу проведення слідчого експерименту від 17 березня 2013 року, про те, що ОСОБА_2 детально розказав про обставини події та відтворив механізм нанесення ударів потерпілому; даними висновку експерта № 301 від 05.04.2013 року з ілюстративними таблицями, згідно якого слід пальця руки №1, вилучений з пляшки з-під горілки 17.03.2013 року при ОМП за адресою: АДРЕСА_1, залишений середнім пальцем правої руки ОСОБА_2; слід пальця руки № 2, вилучений з пляшки з-під горілки 17.03.2013 року при ОМП за адресою: АДРЕСА_1, залишений мізинцем лівої руки ОСОБА_2; даними висновків експерта № 158 від 15.04.2013-22.04.2013, № 157 від 16.04.2013-22.04.2013 року, № 154 від 12.04.2013-18.04.013 року, № 156 від 12.04.2013-16.04.013 року, згідно з якими на наданих на дослідження предметах, вилучених в житловій кімнаті АДРЕСА_1, виявлена кров людини, при визначенні її групової належності виявлений антиген, що не виключає можливості її походження від потерпілого ОСОБА_3; даними висновку експерта №850 від 18.03.2013 року, згідно яких у ОСОБА_2 виявлено легкі тілесні ушкодження, які могли утворитись 16.03.2013 року, спричинені тупим предметом (предметами).
Доводи апеляційних скарг обвинуваченого та захисника про неправильну кваліфікацію за ч. 2 ст. 121 КК України та відсутність умислу ОСОБА_2 на вчинення інкримінованого кримінального правопорушення не ставлять під сумнів рішення суду, оскільки спростовуються зібраними у справі доказами. Суд першої інстанції перевірив вказані доводи обвинуваченого, належним чином вмотивувавши прийняте рішення у вироку, з чим погоджується і колегія суддів.
Про наявність умислу ОСОБА_2 свідчать ступінь тяжкості, кількість заподіяних обвинуваченим тілесних ушкоджень, їх локалізація. Так, згідно висновку експерта № 13/758/2 від 10.04.2013-14.05.2013 року настання смерті ОСОБА_3 знаходиться у прямому причинному зв'язку з тяжким тілесним ушкодженням завданим у голову.
Допитаний у суді першої інстанції експерт ОСОБА_11 підтвердив вказаний висновок експертизи та пояснив, що виникнення пошкоджень в області голови, які призвели до смерті потерпілого, виключається внаслідок його падіння з положення стоячи; вказав, що пошкодження як в комплексі, так і один удар окремо в області голови потерпілого моглипризвести до черепно-мозкової травми, від якої настала смерть останнього.
Крім того, вивченням матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 тривалий час розпивав спиртні напої разом з ОСОБА_3, був у нього вдома, а після бійки з потерпілим ночував за місцем проживання ОСОБА_3, що свідчить про відсутність реальної загрози збоку потерпілого, відсутність у обвинуваченого підстав захищатися від ОСОБА_3
Посилання ОСОБА_2 та його захисника на те, що ОСОБА_2 заподіяні легкі тілесні ушкодження, не спростовують висновків суду про кваліфікацію його дій як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Матеріали справи свідчать про те, що суд в достатній мірі дослідив усі наявні в справі докази з точки зору їх достатності та допустимості, оцінив їх у сукупності, кваліфікація дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 121 КК України є правильною, а тому посилання обвинуваченого та його захисника на необхідність кваліфікації його дій за ст. 124 КК України, є безпідставним та спростовуються матеріалами справи.
Твердження захисника та обвинуваченого про те, що відсутність відеозапису проведення слідчого експерименту від 17.03.2013 року є підставою для визнання його недопустимим доказом, необгрунтовані.
Відповідно до ст.ст. 103, 104 КПК України процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися як у протоколі, так і на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії. У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі.
Як убачається з матеріалів справи, слідчий експеримент від 17.03.2013 року проведений за участю ОСОБА_2, його захисника та свідків, оформлений протоколом, у якому зазначено про фіксування слідчої дії технічним засобом. Вказаний протокол підписаний обвинуваченим та його захисником без будь-яких заперечень та зауважень. У подальшому допитані в судовому засіданні свідки підтвердили відсутність примусу та добровільність позиції ОСОБА_2 при проведенні зазначених слідчих дій.
Тобто, зафіксована у протоколі від 17.03.2013 року слідча дія містить об'єктивну інформацію про хід і результати слідчого експерименту. Крім того, в матеріалах справи міститься довідка слідчого про те, що відеозапис слідчого експерименту не було зафіксовано на відеокасету у зв'язку з тим, що відеокамера виявилася частково несправною (Т2 а.с. 38).
Суд дав оцінку усім зібраним у справі доказам щодо їх допустимості, достовірності та достатності. Як убачається з матеріалів справи, як досудове так і судове слідство по справі проведено з дотриманням норм КПК України в межах чинного законодавства.
При призначенні покарання суд першої інстанції у відповідності до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу ОСОБА_2 та обставини, що пом'якшують, обтяжують покарання, в тому числі й ті, на які посилається в апеляційній скарзі прокурор, та дійшов вірного висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 121 КК України, що є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_2 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Таким чином, доводи апеляції прокурора про м'якість призначеного ОСОБА_2 покарання необгрунтовані.
Істотних порушень норм закону при перевірці справи апеляційним судом, що унеможливили б прийняття законного та обґрунтованого рішення по справі, стали б підставою для зміни вироку суду з мотивів, указаних обвинуваченим та його захисником, колегія суддів не знаходить.
З урахуванням викладених обставин, перевіривши справу в межах поданих апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_1 з наведених у них підстав задоволенню не підлягають, а вирок необхідно залишити без зміни як законний та обґрунтований.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України колегія суддів,-
Апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 121 КК України, залишити без зміни.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді:
_______________ ______________ ______________
Сітайло О.М. ФричТ.В. Юрдига О.С.
Справа № 11-кп/796/702/2013 Категорія: ч. 2 ст. 121 КК України
Головуючий у 1-ій інстанції: Макарчук В.В.
Доповідач: Сітайло О.М.