Справа № 22ц/796/16071/2013 Головуючий у І інстанції - Васильченко О.В.
Доповідач Рубан С.М.
10 грудня 2013 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Желепа О.В., Кабанченко О.А.
при секретарі Онищенко О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Фармак» за участю прокуратури Подільського району м. Києва про стягнення суми коштів за заподіяну шкоду,-
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Фармак» за участю прокуратури Подільського району м. Києва про стягнення суми коштів за заподіяну шкоду - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов, з урахуванням останньої уточненої вимоги просив стягнути 180 000 грн. матеріальних коштів, пов»язаних з ушкодженням фізичного та морального здоров»я (за період роботи з 1989 року по 2001 рік (93 600 грн.) та за період звільнення з 2001 року по 2013 рік (86 400 грн.), посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу.
Представник відповідача та прокурор заперечили проти апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справиі це було встановлено судом, ОСОБА_1 в період з 16.01.1989 року по 06.04.2001 рік працював на заводі «Фармак», що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці (а.с. 14, 15).
04.08.1989 року позивачеві було доручено привезти ручним візком 2-3 відра глини, яка знаходилась в металевому ящику розташованому на асфальтному майданчику біля заводської котельні. Під час завантаження глини на візок ОСОБА_1 підсковзнувся, упав, вдарившись об металевий ящик спиною (а.с. 40, 41).
В результаті отриманої травми ОСОБА_1 тривалий час перебував на лікарняному, а 08.12.1989 року року був оглянутий ВТЕК з висновком продовжити тимчасовий листок непрацездатності (а.с. 26).
Зазначені обставини були визнані сторонами у судовому засіданні, а тому доказуванню у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають.
Причиною спору між сторонами стали на думку позивача незаконна відмова відповідача визнати отриману травму виробничою та відмова виплатити належну компенсацію, у тому числі за санаторно-курортне лікування.
Відповідно до ст. 171 КЗпП Української PCP в редакції від 19.05.1989 року, яка діяла на час настання нещасного випадку, «Адміністрація підприємств, установ, організацій за участю представників профспілкового комітету підприємства, установи, організації, а у встановлених законодавством випадках - за участю представників й інших органів, повинна вчасно і правильно проводити розслідування і облік нещасних випадків на виробництві».
Факт обліку нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 з боку підприємства було зафіксовано в «Журналі обліку нещасних випадків по Київському ХФЗ ім. Ломоносова» (виробничих травм, гострих отруєнь і захворювань ВАТ «Фармак», який вівся з 01.01.1982 року по 15.06.2001 року).
Даний запис зроблений працівником відділу охорони праці під порядковим номером 3 на 24- 25 сторінках даного журналу (а.с. 85-87).
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КЗпП Української PCP в редакції від 19.05.1989 року по результатах розслідування нещасного випадку підприємством був складений акт про нещасний випадок № 3_89 від 03.10.1989 року за встановленою формою Н-1 (а.с. 40, 41).
З підстав викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач діяв в межах норм діючого на той час законодавства, його дії не містять ознак неправомірності, тому не має підстав вважати, що відповідач приховав факт виробничого травматизму.
Відповідно до Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам та службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків, затверджених Постановою Радою Міністрів СРСР від 03.07.1984 року № 690, організація звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що вона нанесена не з її вини. Згідно цих Правил доказом вини організації може слугувати акт про нещасний випадок на виробництві.
Із дослідженого в судовому засіданні акту про нещасний випадок № 3_89 від 03.10.1989 року за формою Н-1 вбачається, що причиною нещасного випадку (пункт 15.1) є: «личная неосторожность пострадавшего». Отже, суд дійшов висновку, що винною особою в даному випадку є сам позивач.
Внаслідок отриманої травми, ОСОБА_1 була отримана тимчасова непрацездатність і він знаходився на лікарняному.
Діючим законодавством України передбачено, що право на отримання потерпілим одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати настає з дня встановлення йому медико- соціальною експертною комісією (МСЕК) стійкої втрати професійної працездатності.
Із дослідженої у судовому засіданні довідки ВТЕК від 08.12.1989 року вбачається, що ступінь втрати професійної працездатності та інвалідність ОСОБА_1 не встановлено, а було продовжено листок непрацездатності. Це підтвердив позивач і в суді апеляційної інстанції.
Інших висновків ВТЕК позивачем суду надано не було.
Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що у відповідача не виникло зобов'язань з виплати одноразової допомоги або будь-яких інших виплат позивачу.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач умисно приховав факт виробничого травматизму та знищив акт за формою Н-1, не приймається судом до уваги з огляду на те, що в листі територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та м. Києві № 04-10/1918 від 17.04.2012 року направленого на адресу ОСОБА_1, було вказано що в «Журналі реєстрації осіб, потерпілих від нещасних випадків на виробництві» зафіксовано нещасний випадок, що стався з Вами у 1989 році. В той же час примірник акту за формою Н-1 на підприємстві відсутній» (а.с. 42). Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у позивача належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт фіксації обставин приховування або знищення примірника акта Н-1 на підприємстві.
Крім того, в судовому засіданні було достовірно встановлено, що ПАТ «Фармак» не заперечує проти факту нещасного випадку і дійсності наявної у матеріалах справи копії Акта про нещасний випадок № 3 89 від 03.10.1989 року за формою Н-1.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачем не було доведено в чому саме полягають неправомірні дії відповідача, та надані ним докази не підтверджують факту неправомірних дій.
Посилання ОСОБА_1 на те, що він неодноразово звертався до ВАТ фірма «Фармак» в особі генерального директора Жебровської Ф.І. від 17.02.1999 p., 16.06.2000 р. 13.09.2000 p., 05.10.2000 р. та до голови комісії по трудових спорах Ладик Т.А. від 01.06.1999 p.. 19.10.2000 р. щодо надання матеріальної компенсації та санаторно-курортного лікування згідно рекомендації лікуючого лікаря заводської поліклініки, не можуть бути прийняті до уваги судом з огляду на відсутність вказаних документів у матеріалах справи. Поштові квитанції додані до позовної заяви, є доказами направлення на адресу відповідача невстановлених листів (кореспонденції). Копії самих листів, направлених на адресу відповідача позивачем не надані. Про що саме були звернення (листи) і стосовно яких питань в судовому засіданні не встановлено у зв'язку з їх відсутністю.
Згідно ч. 1 ст. 454 ЦК Української PCP, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а при вині заподіювача шкоди - і залежно від ступеня його вини) розмір відшкодування, якщо інше не передбачено законом Союзу PCP, повинен бути зменшений або у відшкодуванні шкоди повинно бути відмовлено.
У цьому конкретному випадку за шкоду заподіяну на виробництві працівнику відповідач не повинен відшкодовувати, оскільки відповідно до ст. 456 ЦК Української PCP підприємства, установи, організації відповідають за заподіяння з їх вини працівникам каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.
Посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року №472 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки нещасний випадок стався з позивачем у 1989 році, в той час, як Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров»я, пов»язаним з виконанням ним трудових обов'язків затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року №472 були введені в дію з 1 липня 1993 року, а отже не застосовуються до відносин, що наступили раніше.
Діючою ст. 237-1 КЗпП України визначено, що обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає лише за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника.
Позивач ОСОБА_1 не надав суду жодних належних та допустимих доказів, відповідно до приписів статтей 58,59 ЦПК України, які б свідчили про заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди з вини ГІАТ «Фармак».
Інші доводи апеляційної скарги також були предметом розгляду суду першої інстанції, висновків суду не спростовують і не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст.303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2013 року року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий :
Судді: