1[1]
25 грудня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді - Лясковської В.І.,
суддів - Павленко О.П., Маліновського О.А.,
секретаря - Ковби А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження № 1201311008000381 щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Тернопіль, який проживає за адресою: АДРЕСА_1,
за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 16 вересня 2013 року, -
за участю сторін
прокурора - Гуменюк Л.М.,
захисника - ОСОБА_2,
обвинуваченого - ОСОБА_1,
Цим вироком ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців. На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Тернопільського міського суду Тернопільської області від 18 березня 2010 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Судом першої інстанції вирішено питання щодо речових доказів і судових витрат. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 залишено без розгляду.
В апеляційній скарзі та доповненнях до неї обвинувачений ОСОБА_1 просить вирок суду першої інстанції скасувати, перекваліфікувати його дії з ч. 3 ст. 185 КК України на ст. 193 КК України. Як зазначає ОСОБА_1, викладені у вироку висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам, оскільки він не проникав у приміщенні квартири потерпілої ОСОБА_3 і її речей звідти не викрадав та будь-яких належних доказів під час провадження не встановлено. Золоті вироби потерпілої він знайшов на вулиці, але суд першої інстанції ці обставини не перевірив та, більш того, не допитав потерпілу ОСОБА_3 Разом з тим, вказує ОСОБА_1, під час досудового розслідування було порушено його право на захист, оскільки він не був забезпечений захисником та до нього застосовувався психологічних і фізичний тиск з боку працівників міліції, а тому у первинних показаннях він себе обмовив, зізнавшись у вчиненні крадіжки.
В судовому засіданні апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_1 свою апеляційну скаргу з доповненнями до неї підтримав, прокурор заперечував проти її задоволення.
Згідно з вироком суду першої інстанції, ОСОБА_1, раніше судимий 27 січня 1998 року за ч. 2 ст. 140, ст. 17, ч. 2 ст. 140, ч. 3 ст. 140, ч. 1 ст. 145, ч. 3 ст. 42, ст. 43 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі; 11 січня 2002 року за ч. 3 ст. 185, ст. 15, ч. 3 ст. 185, ст. 42 КК України на 4 роки позбавлення волі; 18 березня 2010 року Тернопільським міським судом Тернопільської області за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі, якому постановою Старогородського районного суду м. Вінниці від 5 грудня 2011 року невідбута частина даного покарання замінена на 2 роки 1 місяць 12 днів обмеження волі, звільненого 31 серпня 2012 року умовно-достроково на 1 рік 4 міс. 7 днів, повторно вчинив таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у житло, за наступних обставин.
3 січня 2013 року, у вечірній час, ОСОБА_1 шляхом віджиму відчинив вікно та проник до квартири АДРЕСА_2, звідки таємно викрав майно ОСОБА_3 на загальну суму 6 250 гривень, а саме, гроші і золоті вироби: дві каблучки, ланцюжок з кулоном, два наручних браслета, після чого з місця вчиненого кримінального правопорушення втік.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 на підтримку апеляційної скарги, прокурора, який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, провівши судові дебати, надавши обвинуваченому ОСОБА_1 останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження № 1201311008000381 та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у пред'явленому обвинуваченні, а саме, у таємному викраденні чужого майна з проникненням у житло за обставин, викладених у вироку, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються перевіреними судом першої інстанції доказами.
Так, в основу вироку суд поклав показання:
- свідка ОСОБА_5 про те, що 5 січня 2013 року він як співробітник ОПВ УКР ГУМВС України в м. Києві заступив на чергування. Цього ж дня, приблизно о 16 годині, разом із колегами він зайшов до ломбарду, який знаходиться по ул. Попудренка, 90/2 в м. Києві. В цей час до ломбарду зайшов чоловік, який поводив себе підозріло, і дав працівнику ломбарду декілька виробів з золота. Коли вони представилися цьому чоловіку, дізналися, що його прізвище ОСОБА_6, а вироби йому передав його брат ОСОБА_1, який був неподалік. ОСОБА_1 зізнався, що вироби з золота викрав та повідомив про обставини викрадення;
- показання ОСОБА_6 про те, що 5 січня 2013 року він зі своїм братом ОСОБА_1 поїхав на Лісовий масив в м. Києві по своїх справах. ОСОБА_1 показав йому золоті прикраси та пояснив, що знайшов їх та хоче закласти в ломбард і дав йому декілька прикрас. Однак, при спробі здати ювелірні вироби, їх затримали працівники міліції;
- свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які були понятими 6 січня 2013 року під час слідчого експерименту. ОСОБА_1 спочатку розповів слідчому, як він скоїв крадіжку чужого майна із квартири, що знаходилась в будинку АДРЕСА_2, а потім біля будинку та в приміщені квартири вказав про обставини вчинення ним злочину, з чого вони зробили висновок, що ОСОБА_1 добре орієнтувався на місці;
а також дані протоколів:
- огляду місця події від 5 січня 2013 року, згідно яких ОСОБА_1 видав дві каблучки та ланцюжок з кулоном пояснивши, що це майно ним викрадено з квартири потерпілої (а.с. 9-10);
- огляду та вилучення від 5 січня 2013 року, згідно яких у ОСОБА_1 вилучено та оглянуто ювелірні вироби, що були викрадені ним з квартири АДРЕСА_2 ( а.с. 26-28);
- проведення слідчого експерименту з участю обвинуваченого ОСОБА_1 з якого вбачається, що обвинувачений розказав і показав, як він проник в квартиру АДРЕСА_2 та викрав майно потерпілої ОСОБА_3 (а.с.78-80).
Суд визнав, що показання обвинуваченого ОСОБА_1 в судовому засіданні про непричетність до викрадення майна ОСОБА_3 є такими, що не відповідають дійсності, а його доводи про обставини, за яких майно потерпілої опинилося в нього - непослідовними та суперечливими, які спростовуються наведеними у вироку доказами. З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_1 в апеляційній скарзі стосовно обмови себе внаслідок застосування психологічного та фізичного впливу працівниками міліції не можуть бути взяті до уваги, оскільки суд на показання ОСОБА_1, які він дав на досудовому розслідуванні, не посилався як на доказ обвинувачення, а отже вони не вплинули на прийняття рішення.
Що стосується доводів ОСОБА_1 на порушення права на захист, то вони також матеріалами, які містяться у кримінальному провадженні, не підтверджуються.
Так, під час його затримання та повідомлення про підозру 5 січня 2013 року ОСОБА_1 роз'яснялися права, в тому числі і на захист, про що свідчить його підпис. Однак ОСОБА_1 заявив, що бажає захищати себе самостійно, показання як підозрюваний давати відмовився, про свій незадовільний психічний стан не дав ніяких повідомлень. Після того, як ОСОБА_1 змінив свою думку щодо самостійного захисту, 6 січня 2013 року до участі у кримінальному провадженні було залучено захисника. За таких обставин, колегія суддів не вбачає порушень права на захист ОСОБА_1 на досудовому розслідуванні.
Дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна проникненням у житло, вчинене повторно.
Призначене обвинуваченому ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України. При цьому судом враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини його скоєння та особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, раніше неодноразово судимий. Обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1, судом не встановлено.
З урахуванням цих обставин, суд призначив ОСОБА_1 покарання, яке є достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів і на законних підставах відповідно до вимог ст. 71 КК України частково приєднав ОСОБА_1 невідбуту частину покарання за вироком Тернопільського міського суду Тернопільської області від 18 березня 2010 року.
За таких обставин, апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б тягли зміну чи скасування вироку, колегія суддів не знаходить.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407, 418 КПК України колегія суддів, -
вирок Святошинського районного суду м. Києва від 16 вересня 2013 року щодо ОСОБА_1 - залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1, - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення, а засудженим ОСОБА_1 в той самий строк з дня вручення копії ухвали.
Судді:
Лясковська В.І. ПавленкоО.П. Маліновський О.А.
[1]Справа № 11кп/796/594/2013 Категорія КК України: ч. 3 ст. 185
Головуючий у першій інстанції: Ясельський А.М.
Суддя - доповідач: Лясковська В.І.