ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1
Вн. № 1/343
(в порядку письмового провадження)
м. Київ
20 грудня 2013 року 09:35 № 826/18637/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого Клочкової Н.В., суддів - Кобилянського К.М., Саніна Б.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до 1) Пенсійного фонду України 2) Управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Пенсійного фонду України (далі - відповідач-1), управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі м. Донецька (далі - відповідач-2, УПФУ в Пролетарському р-ні м. Донецька) з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 в частині невиконання рішення КСУ № 25-рп/2009 про внесення змін в "Порядок подання та оформлення документів для призначення пенсій" з урахуванням проживання пенсіонерів за межами України та оформлення ними пенсії без проживання (реєстрації) в Україні та в частині відмови від передачі уповноваженому територіальному органу заяви позивача для прийняття рішення про поновлення виплати позивачеві пенсії за віком як пенсіонеру та громадянину України, що мешкає в Ізраїлі;
- зобов'язати відповідача-1 негайно внести та затвердити зміни в "Порядок подання та оформлення документів для призначення пенсій", які б забезпечували документальне оформлення та реальну виплату пенсій всім українським пенсіонерам, що мешкають за межами України, відповідно до рішення КСУ № 25-рп/2009 від 07.10.2009;
- зобов'язати відповідача-1 та відповідача-2 відновити виплату позивачеві пенсії за віком з 07.10.2009 (дата прийняття рішення КСУ № 25-рп/2009) за межі України, відповідно до Конституції та чинного пенсійного законодавства України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2013 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/18637/13-а.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2013 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 826/18637/13-а і призначено справу до судового розгляду.
В судове засідання 19.12.2013 прибув представник відповідача-1. Позивач в судове засідання не прибув, заявивши в позовній заяві про розгляд справи без його участі. Представник відповідача-2 в судове засідання також не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового розгляду.
Суд перейшов до вирішення справи в порядку письмового провадження, встановивши відсутність необхідності допиту свідків або заслуховування експерта на підставі частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно якої якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
За твердженням позивача, з 1946 року по 1993 рік він працював на різноманітних підприємствах СРСР. У травні 1977 року Пролетарським відділом соцзабезпечення м. Донецька йому була призначена пенсія за віком, яку він отримував до грудня 1993 року.
З грудня 1993 року у зв'язку з виїздом позивача на постійне місце проживання за межі України (до держави Ізраїль) виплата пенсії позивачу не здійснювалась. При цьому, позивачеві разово було виплачено розмір пенсії за шість місяців.
Листом від 12.07.2013 позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про зобов'язання уповноваженого Пенсійним фондом України управління відновити йому виплату пенсії за віком. До вказаної заяви позивачем було додано копію паспорта громадянина України НОМЕР_2, виданого 28.08.2003, та копію пенсійного посвідчення НОМЕР_1, виданого 19.07.1982.
Листом від 18.07.2013 № 11299/Г-11 відповідач-1 повідомив позивача про наступне: "Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України", а також рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 № 15-рп/2000 закони, правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
З огляду на зазначене, положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втрачають чинність з 07.10.2009, тобто від дати прийняття рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009.
Виходячи з цього, рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009.".
Разом з тим, позивач, посилаючись на рішення КСУ № 25-рп/2009 про внесення змін в "Порядок подання та оформлення документів для призначення пенсій", звернувся до суду за зобов'язанням відповідача-1 та відповідача-2 відновити йому виплату пенсії за віком з 07.10.2009 (дата прийняття рішення КСУ № 25-рп/2009) за межі України.
Оцінивши за правилами статті 86 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва прийшов до переконання про безпідставність позовних вимог, виходячи з наступних міркувань.
Згідно пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 384, (далі - Положення № 384), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України.
Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра (пункт 2 Положення № 384).
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 покладено саме на Верховну Раду України обов'язок приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору.
У Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), зазначено, що цей Порядок регулює питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Порядок № 22-1 є підзаконним нормативно-правовим актом, який приймається у відповідності до актів, що мають вищу юридичну силу (Конституція України, Закони України).
На даний час триває робота спільно з Міністерством соціальної політики щодо підготовки нормативно-правових актів, якими будуть передбачені зміни до Законів України стосовно умов, норм і механізмів виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.
Крім того, на розгляді Верховної Ради України знаходиться проект Закону України про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", поданий народним депутатом України Сушкевичем В.М. 15.10.2013 (реєстраційний № 3404), яким передбачено зміни щодо виплат пенсій у разі виїзду на постійне місце проживання за кордон.
Оскільки Верховною Радою України відповідні зміни до законодавчих актів, зокрема до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", не внесені, підстави для внесення змін Пенсійним фондом України до Порядку № 22-1 відсутні.
Відповідно до пункту 10 Положення № 384 керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснює правління Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 11 Положення № 384 правління Пенсійного фонду України:
1) визначає поточні та перспективні завдання Пенсійного фонду України;
2) затверджує за погодженням із Міністром річний план роботи Пенсійного фонду України, заходи щодо реалізації основних напрямів та пріоритетних цілей його діяльності відповідно до визначених завдань;
3) приймає у межах своїх повноважень постанови, затверджує положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Пенсійного фонду України;
4) заслуховує звіти керівників головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі про результати їх діяльності;
5) затверджує положення про територіальні органи Пенсійного фонду України;
6) затверджує статути (положення) підприємств, установ та організацій, шо належать до сфери управління Пенсійного фонду України, контролює додержання їх вимог;
7) приймає рішення з інших питань діяльності Пенсійного фонду України.
Рішення правління Пенсійного фонду України оформлюються постановами.
Частиною 2 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Іншого порядку поновлення виплати пенсій законом не передбачено.
Судом встановлено, що Правління Пенсійного фонду України в існуючому сьогодні складі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 660 "Про правління Пенсійного фонду України", будь-яких рішень стосовно позивача не виносило.
Згідно пункту 4.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 21.05.2002 за № 442/6730 (далі - Положення № 8-2), управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
Відповідно до пудпункту 3 пункту 2.1 та пункту 2.2 Положення № 8-2 одним з основних завдань управлінь у районах, містах, районах у містах, а також управлінь Фонду у містах та районах є призначення (перерахунок) пенсій та підготовка документів для їх виплати.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
З огляду на те, що рішення про поновлення пенсії відноситься до компетенції органу, що призначає та виплачує пенсію (управління у районах, містах, районах у містах, а також управлінь Фонду у містах та районах) на підставі поданої особою за місцем проживання заяви, правління Пенсійного фонду України є неналежним відповідачем у справі, оскільки згідно частини 2 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду.
Відповідно до пункту 15 Порядку № 22-1 при поновленні виплати раніше призначеної пенсії до наявних у справі документів особа додає: а) документи про страховий стаж, який не врахований у пенсійній справі, після призначення пенсії, б) довідку про заробітну плату особи за період страхового стажу до 01.07.2000, а починаючи з 01.07.2000 індивідуальні відомості про застраховану особу надаються відділом персоніфікованого обліку; в) документи про виникнення обставин, що впливають на розмір пенсії.
Пунктом 37 Порядку № 22-1 передбачено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про відновлення виплати раніше призначеної пенсії при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 4 до Порядку № 22-1).
Заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймається органом, що призначає пенсію, при наявності в особи всіх необхідних документів. Поновлення пенсії здійснюється за матеріалами, що є в пенсійній справі, із урахуванням додатково наданих документів.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем не було надано заяву встановленого зразка (відповідно до Порядку № 22-1) про поновлення виплати пенсії з необхідними документами до УПФУ в Пролетарському р-ні м. Донецька. Зазначені документи не подавались і до Пенсійного фонду України.
Згідно частини 1 статті 64 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальний захист конкретизовані у Законах України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 14.01.1998 № 16/98-ВР.
Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Частиною 4 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
З позовної заяви вбачається, що позивач виїхав за кордон на постійне місце проживання у 1993 році.
Факт постійного проживання позивача з 1993 року на території Ізраїлю свідчить про відсутність у нього права на отримання пенсії та соціальних послуг, передбачених для громадян, іноземних громадян чи осіб без громадянства, які проживають на території України.
В частині 4 статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зазначено, що пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Як зазначалося раніше, чинним законодавством України передбачено, що виникнення права на пенсію для іноземців та осіб без громадянства пов'язується з умовою їх постійного проживання на території України або укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення - в разі проживання таких осіб в іншій країні.
У зв'язку з тим, що міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення між Україною та державою Ізраїль, який передбачав би інші умови призначення та виплати пенсій, на даний час чинності не набув, підстави для поновлення виплати пенсії позивачу відсутні.
Згідно частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" набув чинності з 01.01.2004, а тому відповідно до статті 58 Конституції України його норми не можуть розповсюджувати свою дію на правовідносини, що виникли у 1993 році, коли позивач виїхав за межі території України. Як наслідок, факт визнання неконституційними положень зазначеного Закону не змінює правового регулювання спірних правовідносин.
Отже будь-яких змін у правовому регулюванні спірних правовідносин не відбулося, а тому правових підстав для поновлення виплати пенсії позивачу не вбачається.
При цьому, посилання позивача на Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" є необґрунтованим, оскільки цей Закон регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вибором місця проживання в Україні, а не за її межами.
Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 128, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.
2. Судові витрати стягненню не підлягають.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий Н.В. Клочкова
Судді К.М. Кобилянський
Б.В. Санін