Справа № 825/4630/13-а
24 грудня 2013 року м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Тихоненко О.М.,
за участі секретаря Тищенко М.В.,
представника позивача Уварова І.В.,
представника відповідача Ананка Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична фірма «ЛЄК-ВІЛ» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
16.12.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична фірма «ЛЄК-ВІЛ» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - ДПІ у м. Чернігові ГУМ у Чернігівській області) та просить скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ГУМ у Чернігівській області від 10.12.2013: № 0005772200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 60 765,00 грн. (51 825,00 грн. за основним платежем та 8 940,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0005782200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 43 458,00 грн. (34 766,00 грн. за основним платежем та 8 692,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).
Свої вимоги позивач мотивує тим, що на протязі 2011 та 2012 років останній мав господарські взаємовідносини з контрагентом Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» (далі - ПрАТ СК «Прогрес-Фонд») з приводу добровільного страхування майна. Так, між позивачем та вищезазначеним контрагентом укладено генеральний договір добровільного страхування майна № 1003/05-320 від 03.10.2011. Сума коштів, сплачених позивачем за отримані товари (роботи, послуги), віднесена ним до складу валових витрат. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку, а саме: генеральний договір страхування та додаткові угоди до нього, картки по рах. 685, платіжні доручення, документи, які підтверджують залишки по товарам, акти виконаних робіт, заяви-опитувальника на страхування майна згідно даного договору. Втім, перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Придбаний позивачем товар (роботи, послуги) був використаний в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся. Отже, позивачем правомірно віднесено вартість придбаних товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат. Всі операції по договору належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, позивач вважає висновки, викладені в акті перевірки від 26.11.2013 № 793/22/14242793, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ДПІ у м. Чернігові ГУМ у Чернігівській області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань достовірності, повноти нарахування податку на прибуток за жовтень-грудень 2011 року, січень-липень 2012 року по взаємовідносинам з ПрАТ СК «Прогрес-Фонд», за результатами якої складено акт від 26.11.2013 № 793/22/14242793. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 51 825,00 грн., в тому числі за 2011 рік на 16 066,00 грн., за 2012 рік на 35 759,00 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 10.12.2013 № 0005772200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 60 765,00 грн. (51 825,00 грн. за основним платежем та 8 940,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0005782200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 43 458,00 грн. (34 766,00 грн. за основним платежем та 8 692,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями). Також податковий орган посилається на акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 19.07.2013 № 445/2250/30303336 про результати планової виїзної перевірки ПрАТ СК «Прогрес-Фонд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, яким встановлено порушення 1. ст.ст.1, 29, 31 Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування», ч. 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст.216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п.137.14 ст. 137, пп.156.1.1 п. 156.1 ст.156 Податкового кодексу України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб. В зв'язку з вищевказаним, валові внески, одержані (нараховані) платником на його користь за договорами страхування і перестрахування за період з 01.07.2010 по 31.12.2012 у загальній сумі 1 280 412 622,00 грн., у тому числі: II півріччя 2010 року у сумі 199 261 990,00 грн., за 1 квартал 2011 року у сумі 502 680 041,00 грн., за ІІ-ІУ квартали 2011 рік у сумі 342 073 687,00 грн., за 2012 рік у сумі 236 396 904,00 грн. та валові внески, сплачені ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» за договорами перестрахування з резидентами за період з 01.07.2010 по 31.12.2012 у загальній сумі 701 195 527, 00 грн., у тому числі: за II півріччя 2010 року у сумі 199 126 681,00 грн., за 1 квартал 2011 року у сумі 502 068 846,00 грн., підлягають зменшенню, внаслідок чого, завищено податок на прибуток від страхової діяльності у сумі 17 375 638,00 грн., у тому числі: за II півріччя 2010 року у сумі 4 060,00 грн., за 1 квартал 2011 року у сумі 18 336,00 грн., за ІІ-ІУ квартали 2011 року у сумі 10 262 211,00 грн., за 2012 рік у сумі 7 091 031,00 гри.; 2. п.п.1.22.1.п.1.22 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті занижено доходи за рахунок не включення сум безповоротної фінансової допомоги у загальній сумі 119 098 368,00 грн., в т.ч. по періодах: 3 кв. 2010 року - 54 000,00 грн. за 1 квартал 2011 року - 119 044 368,00 грн. у результаті чого занижено податок на прибуток від діяльності іншої ніж страхова у сумі 29 774 592,00 грн. В судовому засіданні представник відповідача підтримав вищезазначену позицію та вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Позивач (код ЄДРПОУ 14242793) зареєстрований в якості юридичної особи виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 22.11.1995, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії АВ № 089281 (а.с.9), 22.11.1995 взятий на податковий облік в ДПІ у м. Чернігові.
Основними видами діяльності позивача є: 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.73 роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах; 47.74 роздрібна торгівля медичними й ортопедичними товарами в спеціалізованих магазинах; 47.75 роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними при належностями в спеціалізованих магазинах, що підтверджується матеріалами справи.
ДПІ у м. Чернігові ГУМ у Чернігівській області на підставі службового посвідчення НН № 119916, згідно із пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст.79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 13.11.2013 № 988, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань достовірності, повноти нарахування податку на прибуток за жовтень-грудень 2011 року, січень-липень 2012 року по взаємовідносинам з ПрАТ СК «Прогрес-Фонд», за результатами якої складено акт від 26.11.2013 № 793/22/14242793 (далі - акт перевірки) (а.с.12-23).
В акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме:
п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 51 825,00 грн., в тому числі за 2011 рік на 16 066,00 грн., за 2012 рік на 35 759,00 грн.
Не погоджуючись з висновками акту перевірки позивачем 28.11.2013 подано до ДПІ у м. Чернігові ГУМ у Чернігівській області заперечення № 229 (а.с.108-110), однак відповіддю від 05.12.2013 № 5771/25-26-22-01-214 заперечення позивача ДПІ у м. Чернігові ГУМ у Чернігівській області залишено без задоволення (а.с.111-118).
За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові ГУМ у Чернігівській області винесено податкові повідомлення-рішення від 10.12.2013:
№ 0005772200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 60 765,00 грн. (51 825,00 грн. за основним платежем та 8 940,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.10);
№ 0005782200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 43 458,00 грн. (34 766,00 грн. за основним платежем та 8 692,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.11).
Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпунктом 14.1.27. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до п.138.1. ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:
витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:
інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;
крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Судом встановлено, що позивачем (Страхувальник) 03.10.2011 укладено Генеральний договір добровільного страхування майна № 1003/05-320 з ПрАТ СК «Прогрес-Фонд» (Страховик) (а.с.29-33) та ряд додаткових угод до нього (а.с.35, 38, 40, 42, 44, 47, 49, 53). Відповідно до вказаного договору Страховик зобов'язується за обумовлену плату (страховий платіж, страхову премію) при настанні передбаченої Договором страхової події (страхового випадку) відшкодувати Страхувальнику завдані внаслідок цієї події збитки (виплатити страхове відшкодування) в межах визначеної Договором страхування страхової суми. За надані позивачу послуги, останнім перераховано на розрахунковий рахунок ПрАТ СК «Прогрес-Фонд» суму коштів за придбані послуги. Розрахунки між сторонами здійснювались в безготівковій формі, що не заперечується останніми. Також, до даного Договору укладено заява-опитувальник на страхування майна (а.с.55-64).
Реальність виконання вказаної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: актами виконаних робіт, довідками про залишки товару, (а.с.34, 36-37, 39, 41, 43, 45-46, 48, 50-52, 54). Оплата наданих послуг підтверджується платіжними дорученнями (а.с.65-72).
Вказана операція належними чином відображена в бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується картками рахунку 6852, 6851 (а.с.87-88).
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.
Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З наданих позивачем доказів вбачається, що укладений з контрагентом правочин мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлений ним.
Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).
Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.
Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Як на підставу нікчемності правочину позивача з вищезазначеним контрагентом відповідач посилається на акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 19.07.2013 № 445/2250/30303336 про результати планової виїзної перевірки ПрАТ СК «Прогрес-Фонд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, яким встановлено порушення 1. ст.ст.1, 29, 31 Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування», ч. 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст.216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п.137.14 ст. 137, пп.156.1.1 п. 156.1 ст.156 Податкового кодексу України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб. В зв'язку з вищевказаним, валові внески, одержані (нараховані) платником на його користь за договорами страхування і перестрахування за період з 01.07.2010 по 31.12.2012 у загальній сумі 1 280 412 622,00 грн., у тому числі: II півріччя 2010 року у сумі 199 261 990,00 грн., за 1 квартал 2011 року у сумі 502 680 041,00 грн., за ІІ-ІУ квартали 2011 рік у сумі 342 073 687,00 грн., за 2012 рік у сумі 236 396 904,00 грн. та валові внески, сплачені ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» за договорами перестрахування з резидентами за період з 01.07.2010 по 31.12.2012 у загальній сумі 701 195 527, 00 грн., у тому числі: за II півріччя 2010 року у сумі 199 126 681,00 грн., за 1 квартал 2011 року у сумі 502 068 846,00 грн., підлягають зменшенню, внаслідок чого, завищено податок на прибуток від страхової діяльності у сумі 17 375 638,00 грн., у тому числі: за II півріччя 2010 року у сумі 4 060,00 грн., за 1 квартал 2011 року у сумі 18 336,00 грн., за ІІ-ІУ квартали 2011 року у сумі 10 262 211,00 грн., за 2012 рік у сумі 7 091 031,00 гри.; 2. п.п.1.22.1.п.1.22 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті занижено доходи за рахунок не включення сум безповоротної фінансової допомоги у загальній сумі 119 098 368,00 грн., в т.ч. по періодах: 3 кв. 2010 року - 54 000,00 грн. за 1 квартал 2011 року - 119 044 368,00 грн. у результаті чого занижено податок на прибуток від діяльності іншої ніж страхова у сумі 29 774 592,00 грн. (а.с.92-107).
Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.
При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.
Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.
Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентом.
Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат.
Крім зазначених в акті перевірки висновків ДПІ у м. Чернігові ГУМ у Чернігівській області жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.
Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочин позивача з вищезазначеним контрагентом укладено позивачем з метою отримання послуг, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутнє порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаної операції з отримання позивачем послуг, невідповідність цієї операції дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат.
Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.
Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ у м. Чернігові ГУМ у Чернігівській області не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674 за подання до адміністративного суду майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 2% розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 720,50 грн.) та не більше 4 розмірів мінімальних заробітних плат (4 588,00 грн.).
За вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 1 720,50 грн.
Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10% розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
Позивачем під час подання адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 172,05 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 16.12.2013 № 1852 та № 1853 (а.с.3-4).
Тому згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір в розмірі 172,05 грн. присуджується на користь Державного бюджету України за рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов задовольнити повністю.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 10.12.2013 № 0005772200 та № 0005782200.
Стягнути з Державного бюджету України (УК у м. Чернігові, код 38054398, Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Чернігівській області, код банку 853592) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична фірма «ЛЄК-ВІЛ» (код ЄДРПОУ 14242793) судовий збір в розмірі 172 (сто сімдесят дві) грн. 05 коп.
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя О.М. Тихоненко