Справа №2-569/2011
Провадження №22-ц/779/3133/2013
Категорія 27
Головуючий у І інстанції Веселов В.М.
Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.
20 грудня 2013 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Мелінишин Г.П.
суддів Бойчука І.В., Матківського Р.Й.
секретаря Драганчук У.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_2 до відділу ДВС Коломийського міськрайонного управління юстиції про скасування неправомірних рішень посадових осіб виконавчої служби за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 20 листопада 2013 року,-
У вересні 2013 року ОСОБА_2 подала до суду скаргу на неправомірні рішення посадових осіб відділу ДВС Коломийського міськрайонного управління юстиції.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 20 листопада 2013 року в задоволенні скарги відмовлено.
На дану ухвалу ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відмовляючи в задоволенні скарги суд прийшов до помилкового висновку, що дії начальника ВДВС Коломийського міськрайонного управління юстиції щодо винесення постанови про скасування процесуального документа від 13.08.2013 року, а в подальшому винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 03.09.2013 року та постанови про відкриття виконавчого провадження від 09.09.2013 року є правомірними. При цьому судом не враховано вимоги ч.7 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав,передбачених ст. 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
Також судом не взято до уваги, що скасовуючи постанову державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу, начальник відділу ДВС Попик В.П. порушила вимоги п.9.2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, оскільки виконавче провадження знаходилось в архіві, а не перебувало на виконанні у державного виконавця. Крім того, постанова про повернення виконавчого документу стягувачу перевірялася та була затверджена раніше іншим начальником ВДВС Коломийського міськрайонного управління юстиції. І при цьому жодних недоліків чи помилок виявлено не було.
Поза увагою суду залишилась і та обставина, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 03.09.2013 року, як виконавчий документ не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», а саме не скріплена печаткою, в постанові не вказано сторону стягувача, дату набрання законної сили рішення та строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Що відповідно до вимог ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.
Також вказує, що суд вийшов за межі своїх повноважень, даючи оцінку діям попереднього начальника ВДВС Коломийського міськрайонного управління юстиції, так як дані дії жодним чином не оспорювались.
Тому просила увалу скасувати та постановити нову про задоволення скарги у повному об'ємі.
В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи скарги підтримала з наведених у ній мотивів.
Представник відділу ДВС Коломийського міськрайонного управління юстиції не з'явився будучи належним чином повідомленим, що не перешкоджає розгляду справи в його відсутності.
Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали, справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що дії начальника ВДВС Коломийського міськрайонного управління юстиції при винесенні постанови про скасування процесуального документа від 13.08.2013 року, а в подальшому винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 03.09.2013 року та постанови про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору від 09.09.2013 року є законними та правомірними, оскільки дають можливість ДВС на стягнення виконавчого збору у відповідності до ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження».
Однак такий висновок суду не ґрунтується на вимогах закону та не відповідає матеріалам справи.
Відповідно до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Розгляд судами скарг у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, є однією з форм судового контролю за виконанням судових рішень, виконання яких є складовою частиною цивільного процесу, оскільки провадження у справі завершується виконанням ухвалених у такій справі судових рішень.
У зв'язку із цим скарги сторони виконавчого провадження щодо виконання судових рішень, ухвалених за правилами ЦПК, підлягають розгляду судом, який розглянув відповідну справу у першій інстанції, тобто тим судом, що видав виконавчий документ. Оскільки прийняття органами Державної виконавчої служби України, її посадовими особами будь-яких рішень (постанов тощо) в процесі здійснення виконання судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, у розумінні статті 383 ЦПК є діями цих органів та осіб, то відповідні рішення також підлягають оскарженню в порядку цивільного судочинства.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Коломийського міськрайонного суду від 29.03.2011 року задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 (скаржниці), ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з відповідачів в солідарному порядку заборгованість в сумі 102 694,49 грн. та 219,71 грн. судових витрат.
20.04.2011 року на підставі заяви банку по вказаній справі Коломийським міськрайонним судом видано виконавчий лист № 2-569/2011 р. про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» вказаної суми заборгованості.
Встановлено, що в серпні 2011 року ПАТ КБ «Приватбанк» подано заяву про примусове виконання рішення суду. Відповідно 05.08.2011 року державним виконавцем районного відділу ДВС Коломийського міськрайонного управлінням юстиції відкрито за вказаним виконавчим листом виконавче провадження ВП № 28018123 та запропоновано боржнику добровільно виконати постанову до 12.08.2011 року.
Однак, у встановлений строк ОСОБА_2 добровільно не виконала судове рішення, в зв'язку із чим виконавчою службою розпочато примусове його виконання. Зокрема, 16.08.2011 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, здійснено запити у відповідні реєструючі органи щодо надання інформацій про наявність майна, належного боржнику.
В подальшому, 28.02.2012 року за заявою ПАТ КБ «Приватбанк» державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Як видно з матеріалів справи постановою начальника ВДВС Коломийського міськрайонного управління юстиції від 13.08.2013 року зазначену постанову було скасовано. Згідно постанови держаного виконавця Юрчука М.М. від 03.09.2013 року з боржника стягнуто виконавчий збір в розмірі 10 269,44 грн., на підставі чого постановою державного виконавця від 09.09.2013 року відкрито виконавче провадження.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
При цьому постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно . Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.
Тобто, за змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом.
Враховуючи, що провадження у цивільній справі завершується виконанням ухвалених у такій справі судових рішень, у даному разі об'єктом виконання є не рішення суду першої інстанції, що виконується, а постанова державного виконавця як виконавчий документ. Тому скарги боржника у виконавчому провадженні на рішення державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, відповідно як і скарги на рішення посадової особи Державної виконавчої служби України, прийняті після завершення виконання судового рішення не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, а належать до юрисдикції адміністративного суду.
Суд першої інстанції на вищезазначені обставини уваги не звернув та помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів приходить до висновку, що ухвала постановлена судом з порушенням норм процесуального закону, а тому не може залишатися в силі та підлягає до скасування із закриттям провадження в даній справі.
Керуючись ст. ст. 307, 310, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 20 листопада 2013 року скасувати, провадження в справі закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Г.П. Мелінишин
Судді: І.В. Бойчук
Р.Й. Матківський