"17" грудня 2013 р. Справа № 922/3856/13
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Потапенко В.І., суддя Пушай В.І.
при секретарі Казаковій О.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився.
відповідача -Бондаренка В.В., довіреність без номера від 08.08.2013 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3707 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 11 листопада 2013 року у справі № 922/3856/13
за позовом Державного підприємства Уладово-Люлинецька дослідно-селекційна станція ІБКіЦБ НААНУ, с. Уладівське Калинівського району Вінницької області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нертус Агро", м. Харків
про визнання недійсною додаткової угоди
Державне підприємство Уладово-Люлинецька дослідно-селекційна станція ІБКіЦБ НААНУ звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нертус Агро" про визнання недійсною додаткової угоди від 10.11.2011 р. до договору на виконання комплексу технологічних робіт по вирощуванню насіння соняшнику та покупки насіння № 26/01-1 від 26.01.2011 р.
Рішенням господарського суду Харківської області від 11 листопада 2013 року у справі № 922/3856/13 (суддя Суярко Т.Д.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач із вказаним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яикм позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається зокрема на те, що господарський суд першої інстанції дав неправильну оцінку доводам позивача щодо застосування до спірних правовідносин п. 3 статті 632 Цивільного кодексу України, яким передбачено, що зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Позивач зазначає на те, що спірну додаткову угоду до договору на виконання комплексу технологічних робіт по вирощуванню насіння соняшнику та покупки насіння № 26/01-1 від 26.01.2011 р., якою змінено ціну товару (насіння соняшнику), було укладено після виконання цього договору, оскільки її підписано 10.11.2011 р. в один день з актом приймання-передачі робіт по договору, що, враховуючи технологічний цикл вирощування насіння соняшнику, свідчить про те, що вказані в акті роботи виконані ще у вересні 2011 року.
Також позивач посилається на помилковість висновку суду першої інстанції щодо того, що особа, яка підписала спірну угоду від імені позивача-директор Хильницький О.М., діяла в межах своїх повноважень, оскільки вказана посадова особа на час підписання вказаної угоди знаходилась у відпустці, що відповідно до чинного трудового законодавства виключає можливість виконання нею посадових обов'язків.
Окрім цього позивач зазначає на безпідставність висновку господарського суду першої інстанції, що схвалення позивачем спірної додаткової угоди підтверджується направленою ним 24.04.2013 р. на адресу відповідача заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки, на думку позивача, вказана заява свідчить лише про наявність між сторонами зустрічних зобов'язань, а не про схвалення спірної додаткової угоди, у зв'язку з тим, що жодної дії на її виконання вчинено не було та судом першої інстанції не досліджено відображення цієї операції в бухгалтерському та податковому обліку сторін.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.
Позивач, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання не скористався своїм правом на участь в ньому, у зв'язку з чим справа розглядається за відсутності його представника, за наявними в ній матеріалами
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 26 січня 2011 року між позивачем (як виконавцем) та відповідачем (як замовником) було укладено договір № 26/01-1 на виконання комплексу технологічних робіт по вирощуванню насіння соняшнику та купівлі насіння, згідно з предметом якого ( пункт 1.1. договору) виконавець зобов"язується на свій ризик виростити насіння соняшнику та передати його замовнику, а замовник зобов'язується прийняти врожай насіння та сплатити виконавцю виконані роботи ( т. 1 а.с. 4-15).
В пункті 6.1 договору сторони погодили порядок здачі-приймання виконаних за договором робіт, згідно з яким приймання замовником виконаних виконавцем робіт здійснюється в день фактичного закінчення обумовлених договором робіт по кожному циклу робіт та підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт, складеним та підписаним уповноваженими представниками сторін. Обов"язок по складанню актів приймання-передачі покладається на виконавця.
10 листопада 2011 року сторони підписали та скріпили своїми печатками акт приймання-передачі виконаних робіт по договору на виконання робіт на суму 591362,26 грн. (а. с. 17).
Згідно з п. 9.1 договору замовник виплачує виконавцю винагороду в розмірі 12,00 грн., в тому числі ПДВ, за один кілограм переданого замовнику "чистого насіння", у строк до 31.12.2011 р.
Додатковою угодою від 10.11.2011 р. до договору на виконання робіт ( т. 1 а.с. 16) сторони внесли зміни до п. 9.1 договору, виклавши його у новій редакції, відповідно до якої замовник виплачує виконавцю винагороду в розмірі 8,00 грн., в тому числі ПДВ за один кілограм переданого замовнику "чистого насіння", у строк до 31.12.2011 р.
Позивач просить визнати зазначену додаткову угоду до договору недійсною на підставі ч.1, 2 статті 203, п. 1 статті 215, ч. 1 статті 232 Цивільного кодексу України, посилаючись на наступне.
В порушення вимог статті 632 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зміна ціни в договорі після його виконання не допускається, спірною додатковою угодою сторони після фактичного виконання договору на виконання комплексу технологічних робіт по вирощуванню насіння соняшнику та покупки насіння № 26/01-1 від 26.01.2011 р. зменшили ціну товару з 12 грн до 08 грн. за кілограм насіння.
Спірна додаткова підписана з боку позивача його представником (директором Хильницьким О.М.) з перевищенням своїх повноважень, оскільки він з 18.10.2011 р. по 22.12.2011 р. перебував у щорічній відпустці, а також з 04.11.2011 р. по 15.11.2011 р. - на лікарняному. В період його відсутності обов"язки директора виконував головний інженер УЛДСС Шикирявий А.М. і саме він, на думку позивача, мав необхідний обсяг цивільної дієздатності для підписання спірної додаткової угоди, а не Хильницький О.М.
Спірна додаткова угода була підписана внаслідок зловмисної домовленості Хильницького О.М. (директора позивача на час укладення угоди) та директора відповідача, внаслідок якої позивач недоотримав за виконану роботу 295237,82 грн. (за рахунок зменшення додатковою угодою вартості робіт в 1,5 рази)
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зважаючи на наступне.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачені підстави для визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, проте у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є зокрема: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Статтею 232 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Втім, як правильно послався господарський суд першої інстанції, позивачем не доведено наявності підстав для визнання спірної додаткової угоди недійсною, зазначених ним у позовній заяві.
Відповідно до ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 5.3 договору сторони погодили, що зміни до даного договору можуть бути внесені тільки на підставі письмової згоди сторін, яка оформляється додатковою угодою до даного договору.
Згідно з ч. 1 статті 189 Господарського кодексу України ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.
Статтею 190 Господарського кодексу України передбачено, що вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.
Як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, оскільки сторони в договорі не передбачили заборони на внесення змін до вартості робіт, вони відповідно до пункту 5.3. цього договору мали право на внесення змін до нього, в тому числі і щодо вартості робіт, шляхом укладення додаткових угод.
Пославшись на наведене, господарський суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання позивача на неможливість внесення змін до договору щодо збільшення вартості робіт, у зв"язку з тим, що в договорі сторони не передбачили такого права.
Також господарським судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи позивача, що сторони в порушення вимог ч. 2 статті 632 Цивільного кодексу України спірною додатковою угодою змінили ціну договору після його виконання.
Так, частиною 2 статті 632 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Проте, з матеріалів справи не вбачається, що спірну додаткову угоду укладено після виконання договору.
Як було наведено вище, в пункті 6.1. договору сторони погодили порядок здачі-приймання виконаних за договором робіт, згідно з яким приймання замовником виконаних виконавцем робіт здійснюється в день фактичного закінчення обумовлених договором робіт по кожному циклу робіт та підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт, складеним та підписаним уповноваженими представниками сторін. Обов"язок по складанню актів приймання-передачі покладається на виконавця.
З матеріалів справи вбачається, що 10 листопада 2011 року сторони підписали та скріпили своїми печатками акт № 1 приймання- передачі виконаних по договору робіт на суму 591362,26 грн.( т. 1 а .с. 17), що відповідно до пункту 6.1. договору свідчить про фіктичне виконання зазначених в цьому акті робіт саме в день його підписання.
Тому позивач в апеляційній скарзі безпідставно посилається на фактичне виконання робіт у вересні 2011 року.
Спірна додаткова угода була підписана сторонами 10 листопада 2011 року, тобто в той самий день, що і зазначений акт приймання- здачі виконаних робіт.
В цьому акті сторони зазначили про передання позивачу насіння соняшника в кількості 73883,34 кілограм вартістю 591362,26 грн., тобто за ціною 8 грн. за кілограм, яка обумовлена спірною додатковою угодою, що підтверджує укладення цієї угоди до виконання вказаних в акті робіт.
Будь-яких доказів підписання спірної додаткової угоди після підписання акту приймання-передачі позивачем не надано.
Зважаючи на це, господарський суд першої інстанції правильно зазначив, що матеріали справи не містять і позивачем не доведено факт підписання спірної додаткової угоди після виконання договору, а тому відсутні правові підстави для визнання цієї угоди недійсною у зв'язку з порушенням при її укладенні вимог ч. 2 статті 632 Цивільного кодексу України.
Також, як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, відсутні підстави для визнання недійсною спірної угоди через її підписання з боку позивача неповноважною особою -директором Хильницьким О.М. з перевищенням своїх повноважень, який з 18.10.2011 р. по 22.12.2011 р. перебував у щорічній відпустці, а також з 04.11.2011 р. по 15.11.2011 р. - на лікарняному
Відповідно до ч. 2 ст.203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Статтею 92 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Пунктом 6.7 статті 6 статуту позивача визначено, що директор діє від імені станції та в її інтересах, та наділений правом на укладення господарських договорів.
Будь-яких обмежень повноважень директора щодо укладення господарських договорів статутом позивача не передбачено.
Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Зважаючи на цю норму, саме лише порушення обов'язку представника юридичної особи не перевищувати своїх повноважень, не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в п. 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" відомості про керівника (директора) юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін (ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").
Позивачем не надано доказів, що в день підписання спірної додаткової угоди відомості про Хильницького О.М. як директора позивача були виключені з ЄДРПОУ, а відповідач при підписанні спірної додаткової угоди знав або повинен був знати про те, що обов'язки Хильницького О.М. (як директора позивача на той момент) виконувала інша особа.
Окрім того, як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, самі дії позивача, вчинені ним після підписання спірної додаткової угоди, зумовлюють неможливість визнання цього правочину недійсним.
Так, відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.
Про схвалення позивачем правочину (спірної додаткової угоди) свідчить його заява № 24/07-13 від 24.07.2013 р. ( т. 1 а.с. 58-60) про зарахування зустрічних однорідних вимог, підписана новим повноважним директором Борівським А.Ф., відповідно до якої було здійснено зарахування заборгованості відповідача перед позивачем, зокрема, на суму, визначену у вказаному вище акті приймання-передачі № 1 від 10.11.2011 р., виходячи із вартості робіт 8,00 грн. за 1 кг. насіння (а не 12,00 грн.).
Колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги позивача, що вказана заява свідчить лише про наявність між сторонами зустрічних зобов'язань, а не про схвалення спірної додаткової , у зв'язку з тим, що, на його думку жодної дії на її виконання вчинено не було та судом першої інстанції не досліджено відображення цієї операції в бухгалтерському та податковому обліку сторін.
Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
Виходячи з цих норм, наведена заява позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, тобто його дією, спрямованою на припинення набутого за спірною угодою зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог його контрагента -відповідача, а отже ця заява підтверджує схвалення позивачем вказаного зобов'язання.
Невідображення вказаної угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог в бухгалтерському та податковому обліку сторін не спричиняє її нікчемність .
Також господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання спірної додаткової угоди недійсною відповідно до ч. 1 статті 232 Цивільного кодексу України, обґрунтовано пославшись на наступне.
Відповідно до ч. 1 статті 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин (п. 3. 10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Втім, позивачем, всупереч положенням ст.ст. 4-3, 33-34 Господарського процесуального кодексу України, не надано доказів наявності зловмисної домовленості між Хильницьким О.М. (як особою, яка здійснювала представництво позивача при підписанні спірної додаткової угоди) та відповідачем при підписанні спірної додаткової угоди, а також факту спричинення несприятливих наслідків укладенням такої угоди, оскільки саме по собі зменшення вартості робіт не свідчить про наявність вказаних обставин.
Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Зважаючи на наведене, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 11 листопада 2013 року у справі № 922/3856/13 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Постанову складено в повному обсязі 20.12.2013 р.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
Суддя Потапенко В.І.
Суддя Пушай В.І.